Особисто мене в приватизації Одеського припортового заводу вразило не рішення конкурсної комісії Фонду держмайна скасувати результати аукціону, ухвалене буквально за півгодини після того, як ліцитатор урочисто оголосив: «Продано!» І не те, що на цей, безперечно, ласий об’єкт претендували лише троє учасників, причому принаймні один із них виконував роль статиста. Йдеться, нагадаю, про ТОВ «Фрунзе-Флора» (асоціюють із Костянтином Григоришиним). Реально ж мірятися гаманцями мали ТОВ «Азот-Сервіс» (афілійований з донькою Газпрому – «Сібур-Холдингом») і ТОВ «Нортіма» (пов’язана з Ігорем Коломойським). Подив викликало навіть не те, що одна структура Коломойського – ВАТ «ДніпроАзот» – отримала на руки рішення Окружного адміністративного суду Києва, який заборонив приватизацію, в той час як інша структура олігарха брала участь у конкурсі. Найбільше здивувала поведінка газпромівського «Азот-Сервісу».
5 млрд грн – саме за стільки «Нортіма» придбала завод – абсолютно не критична сума для Газпрому, чи не найбільше зацікавленого в купівлі ОПЗ (до структури заводу входять не лише виробничі потужності, а й логістичний комплекс, управління яким дає змогу контролювати експорт аміаку з РФ і України на світовий ринок). Росіяни легко могли дати за підприємство і 8 млрд грн, як і очікував уряд, і вдвічі більше (джерела стверджують, що за кілька днів до конкурсу представники «Сібуру» мали зустріч із прем’єркою, запевнивши її в готовності викласти за ОПЗ близько 10 млрд грн). Могли, але не заплатили.
Газпром не міг поступитися Коломойському заводом за відкат. Легше повірити в те, що кита спіймали в Дніпрі біля берегів Києва. Три роки тому мені випало відвідати головний офіс російського монополіста і поспілкуватися із заступником голови правління компанії Александром Мєдвєдєвим. Загальне враження від візиту: Газпром – це держава в державі, й обидві вважають себе першими будь у чому. Газпром – найкращий, найпотужніший, у нього найдорожчі центральні сходи, а його прес-секретарі не соромляться влаштовувати публічні інформаційні шмагання президентам колись братніх республік. Газпром – символ сучасної Росії. І ось цей номер один у всьому (у власному сприйнятті, звичайно) раптом грає другу скрипку на приватизаційному аукціоні в Києві. Чому? Що сталося?
За інформацією Тижня, бажання конкурувати за ОПЗ публічно і з символічним вогником у росіян відбили указ президента про заборону приватизації заводу як такої, «що суперечить стратегії національної безпеки», а також рішення Окружного адміністративного суду Києва про недопущення «Азот-Сервісу» до аукціону. В таких умовах Газпром був змушений шукати інший підхід до заволодіння підприємством. І з огляду на те, як проходив конкурс і що було після нього, він його знайшов, порозумівшись із конкурентом.
«Змова!» – підбила підсумок і скасувала результати конкурсу прем’єр Юлія Тимошенко, яка до цього говорила, що приватизація ОПЗ буде… найчеснішою і найпрозорішою. Її обурення легко зрозуміти – під час попередніх переговорів з учасниками аукціону вона була переконана, що за завод заплатять щонайменше 8 млрд грн, які вкрай потрібні для виконання дірявого держбюджету, а отже, й передвиборчих обіцянок. Але про що міг домовитись Ігор Коломойський із росіянами? Є версія, що про передачу їм ОПЗ постфактум, після конкурсу, і, не виключено, за окрему платню (тим більше що структури Коломойського ефектно збили ціну на ОПЗ на 3 млрд грн). Прямо передати завод неможливо – не дозволяє українське законодавство. А ось змінити власників «Нортіми» (за інформацією відкритих джерел – фізосіб) ніхто нікому не заважає. Щоправда, до того, як це може статися, Ігорю Коломойському доведеться не лише захистити право власності на ОПЗ в суді, а й домовитися з владою (читай – наступним президентом) про передачу підприємства в реальне управління. Втім, хто-хто, а домовлятися Коломойський з українською владою вміє, а тим більше під прикриттям такого потужного гравця, як Газпром/Кремль.