Проте справа на цьому не завершується. Бо Німеччина вчинила значно серйозніший злочин. Вона зрадила себе.
Понад 50 років Німеччина вибачається за Другу світову війну й Голокост. Переважно щиро, зі справжнім почуттям провини. Ця нова Німеччина відкинула — чи принаймні сказала, що відкинула, — геополітичні пріоритети й замінила їх на принципову, безумовну, безапеляційну відданість гуманним цінностям, правам людини, толерантності й лібералізму. Вона повністю віддалася «європейським цінностям», які, згідно із заявами брюссельських бюрократів, становлять твердий фундамент Європейського Союзу. І для німців, і для Брюсселя цінності — понад усе.
Ну, так принаймні кажуть. А на ділі все дещо складніше. Безкомпромісна відданість європейським цінностям сама по собі унеможливлює будь-які тісніші зв’язки з тоталітарним Китаєм і фашистською Росією. Годі наближатися до країни, яка здійснює геноцид уйгурів, або лідер якої наказав убити понад 20 противників, захопив сусідні території та знищив усі демократичні інститути. Звісно, з такими країнами треба співіснувати, але співпраця можлива, тільки якщо вона просуває або не шкодить німецько-європейським цінностям.
Читайте також: Вашингтонське алібі
Коли Берлін збудував «Північний потік-2», то фактично задекларував, що він керується не цінностями, а геополітичними інтересами. Право на таке лицемірство мають усі країни, крім Німеччини та країн ЄС (і США). І не тому, що ми цього від них вимагаємо, а тому, що вони самі задекларували, мовляв, цінності для них — понад усе. Чому німці так легко самі себе зрадили? Чому і соціалісти, і християнські демократи підтримують «Північний потік-2»?
Та тому, що німці є одними з найбільш націоналістичних націй у сучасному світі. Вони, звісно, заперечили б такий закид, але гляньте, будь ласка, на факти.
У 1990—1991 роках відбулося величне возз’єднання німецьких земель. Germania irredenta — колишня Східна Німеччина — повернулася в лоно Фатерлянду. Такого успіху рідко коли досягали націоналісти інших націй. А німці возз’єдналися й стали найпотужнішою країною Європи. Тому не диво, що почали так поводитися. Якщо жорстоке переслідування національних інтересів є націоналізмом — а так його часто інтерпретують, — тоді німці повністю заслуговують на таку назву. Німеччина стала експортером високоякісних продуктів до країн ЄС, німецьке наполягання на сильному євро стало мантрою — такою, що греки й інші народи, які переживали економічні кризи, нерідко порівнювали їх з нацистами.
Певна зарозумілість і почуття вищості серед німців теж помітні, особливо щодо не зовсім культурних націй Східної Європи. Поляки й угорці не вміють бути демократичними, українці повністю корумповані, Балкани залишилися Балканами… Та й узагалі всі ті східні європейці неправильно оцінили й засудили свою причетність до Голокосту. Вчитися треба їм. У кого? Звісно, у нас, бо ми такі винні, що аж пишатися можна.
Єдина Росія викликає певний захват. Щоправда, Путін диктатор, але росіяни самі такого хочуть. Чи нам заперечувати їхні авторитарні бажання, так глибоко вкорінені в російському менталітеті й історії? А тут ще Толстой, Достоєвський — і газ.
Одне слово, Німеччина стала націоналістичним гегемоном Європи. Чи дивує когось, що інші народи ЄС поводяться подібно? Гегемонами ніколи не будуть, звісно, але націоналістами — так.
Читайте також: Наша частка у спадку
Німеччина — не єдина націоналістична держава в Європі. Франція й Велика Британія також. Німці з французами де факто керують ЄС, а британці виступили задля просування своїх національних інтересів.
Іще одна варта уваги глибоко демократична країна — Америка. Трампа називають націоналістом, але Байден, Буш та Обама були та є не менш відданими американській унікальності, необхідності та правоті. Ніхто з американців не може відректися від лозунга «Ми — № 1». І не хоче. Тому не випадково, що Америка й Німеччина разом «зрадили» Україну.
Наші американські цінності бездоганно ліберальні. Ми завжди за права людини — ну, хіба лише тоді, коли ні. Тоді вибачте нам за нашу непослідовність, але так буває з чудовими країнами, які краще за вас знають, що добре, а що погано. А коли треба, то й кулаком можуть переконати.