Ця модель, коли всім керують згори, ретельно вирощувалася під сталінську імперію і цілком відповідала її потребам: будь-яке господарське рішення або ухвалювали в центрі, або з ним узгоджували. У СРСР, який був одним великим заводом (чи одним великим концтабором, залежить від позиції спостерігача), іншої можливості не існувало.
Люди старшого покоління пам’ятають спробу так званої хрущовської економічної реформи: наприкінці 1950-х було ліквідовано більшість союзних міністерств, а замість них створили територіальні господарчі об’єднання – раднаргоспи, в Україні їх було 14. Теоретично це мало пожвавити економіку; у реальності утворилася плутанина, бо партійна вертикаль ніяк не бажала втрачати контроль над усіма процесами, і найстрашнішим звинуваченням для керівників новоутворених одиниць було «місцювання», себто прояви нормальної господарчої самостійності, до того ж сказавши «а», ніхто не готовий був казати «б»: засоби виробництва залишались у власності держави. Реформу швиденько прикрутили, відновивши сталінську централізовану систему, а посланці з регіонів і далі штурмували всесоюзні міністерства й Держплан із метою вибити собі легші завдання й випросити преференції.
Після 1991-го мало що змінилося, нова Україна лише скопіювала колишні союзні органи (тоді в нас це називалося «розбудова держави», навіть журнал виходив із такою назвою), ну і, зрозуміло, втратила можливість керувати приватним бізнесом, але логіка збереглася. Тобто державної економіки давно нема, а логіка є, розумієте?
Дилема поточного моменту така: якщо всі реформи проводити виключно згори, для керування цим процесом потрібен лідер виняткових моральних та вольових якостей, а де його взяти? Можна діяти протилежним чином: віддати повноваження на місця й чекати, доки там, у гущі життя, сформуються нові відносини, запрацює реальне самоврядування, визріють нові політичні еліти, не схожі на нинішніх зажерливих «баронів».
Можна поставити дитяче запитання: а з якого це дива місцева влада поводитиметься інакше, ніж зараз? Щодо цього ніякої гарантії, практика покаже. Тільки нині всі розуміють: «барони» мало на що впливають, їм залишається дерибанити те, що погано лежить. Можливо, коли буде більше повноважень і ресурсів, відповідати доведеться по-серйозному. Особливо якщо самоврядування страхуватимуть справді реформовані прокуратура, поліція та інші страшилки.
Видно неозброєним оком, що в нинішньому ентузіазмі стосовно «варягів» Україна орієнтується переважно на один позитивний досвід – грузинський. Це виправдано, бо на всіх посткомуністичних теренах не так багато ефектних, вражаючих прикладів успіху. До того ж Грузія – це якось ментально близько, зрозуміло: так би мовити, однокамерники, товариші по нещастю. Проте її поступ забезпечувався саме згори: без команди харизматичних революціонерів, які ламали через коліно патріархальні звичаї та звички, нічого не відбулося б.
Читайте також: Децентралізація: не те вирішення не тієї проблеми
Невтямки, чому свідомо відсувається на другий план не менш позитивний досвід не менш братньої Польщі? Там успіх «шокової терапії» не останньою чергою став можливий завдяки позбавленню центрального уряду функцій керування кожним дитсадком. Територіальна реформа здійснювалася синхронно з економічною: план Бальцеровича запущено наприкінці 1989 року, а 1990-го відбувся поділ усієї країни на найменші самоврядні територіальні одиниці – гміни. Якщо вірити учасникам і очевидцям, перетворення рухалися знизу вгору, і це саме те, чого нам критично бракує. Сказати, що стартові умови у поляків були сприятливіші, ніж у нас, важко: інфляція 640% річних, пусті полиці магазинів, виробнича база та інфраструктура в руїні – все те, що ми пам’ятаємо на початку 1990-х і з чого хай там як виборсалися. Припустити, що польська ментальність чимось принципово відрізняється від української, теж важко. Хіба що потужніша пам’ять традиції, зокрема й традиції демократії, сильніша віра в можливість відродитися.
Зрозуміло, що ділитися владою ніхто не хоче, це базовий інстинкт політичного класу. Спокусити його можна тільки одним: хочете, щоб акції протесту збиралися не біля Адміністрації президента, а біля місцевої ради?