Містечко Помічна, що на Кіровоградщині, завжди було помітне на карті області. Цей великий залізничний вузол, що починався з маленького роз’їзду, відомий не лише як кровоносна (транспортна!) судина економіки. Тут вирувала-творилася українська історія. Неподалік — село, звідки родом дружина Махна Галина Кузьменко, навколо якого відбувалося чимало кривавих сутичок початку минулого століття. Цей куточок відомий згуртованою підтримкою УНР, просвітянським рухом. Чи не єдиний у цих краях дисидент радянського часу Петро Чорний жив і працював саме тут. Та й сама назва «Помічна» походить від того, що мешканці цього населеного пункту у ХVІІІ столітті забезпечували продовольством гарнізон колишніх запорозьких козаків, що стояв біля фортеці Св. Єлизавети. Тоді ще терміна «волонтери» не було, тож українською назвали цю місцевість просто — Помічна.
Низова ініціатива
Але самé містечко і в радянський час, і в останні десятиліття залишалося бідним, нерозвиненим, мало вигляд убогої запилюженої провінції.
«На території міста Помічна є ціла низка залізничних підприємств, де працює понад 3 тис. наших мешканців, але жодної копійки податків із їхніх доходів міський бюджет не отримує. Крім того, всі служби й відомства розміщені в селищі Добровеличківка, тож по будь-яку довідку люди мусять їхати до районного центру за 25 км жахливою дорогою. Коли жителі Помічної тільки-но почули про децентралізацію, вони зрозуміли: ця реформа створена ніби спеціально для нас, ось той шлях, який допоможе нашому місту стати успішним, заможним і квітучим», — розповідає заступник міського голови Ніна Семашко.
Ще за минулого скликання міським головою був обраний Микола Антошик, непересічна особа для Помічної. Він постав перед фактом: міський бюджет залишається майже пустим, адже більшість податків іде до інших скарбниць: державної, районної.
Читайте також: Британський економіст: У країнах, що розвиваються, успіхи та переваги децентралізаційних політик сумнівні
Микола Миколайович — колишній начальник Помічнянської дистанції колії Одеської залізниці, де пропрацював не один рік. Саме за часів його керівництва старі й занедбані приміщення Помічнянської дистанції колії набуи сучасного вигляду, з’явилися душові для працівників, спортивний зал із багатьома тренажерами.
Тим часом у Помічній почали творитися дива. Залізничники відремонтували старий паровоз, зі станції Знам’янка привезли покинутий вузькоколійний вагон, у якому влаштували музей залізничного транспорту. Експонати знайшлися не відразу, але Помічна здавна залізничне містечко, тож люди поступово приносили старі документи в кого який завалявся, фотографії, інструменти з минулого й позаминулого століть. Невеличкий, але пристойний музей вийшов. У ньому, до речі, відображена й сучасна доба, розміщені фото всіх керівників Одеської залізниці. А на Помічнянському вокзалі прибрали непотріб, на зеленій галявині поставили шматок українського перелазу (у містечку ще не розучилися такі робити), модель колодязя із журавлем, поруч — старий віз із гарбузами, посадили квіти. Та й усе. Але ж як цей куточок радує душу!
Неподалік — пам’ятний знак на честь земляка, колишнього інженера Помічнянського депо й учителя (працював у гнатівській та піщанобрідській школах) дисидента Петра Чорного. Про його громадянську позицію в часи застою, за яку він зазнав арешту й репресій від КГБ, написано чимало. Планував Микола Антошик відкрити й меморіальну дошку на станції Підгородня, де просто в залізничному вагоні, прямуючи до свого хутора на Харківщині, помер відомий режисер і драматург, один із засновників українського реалістичного професійного театру Марко Кропивницький, ім’я якого тепер має обласний центр.
Микола Антошик двічі з великою перевагою перемагав на виборах міського голови. Децентралізацію він вважає рятівним шансом і для Помічної, і для України. Це та модель, яка дасть поштовх розвитку на місцях, розбудить ініціативу, допоможе місцевому люду відчути себе справді тими, хто впливає і вирішує, як облаштувати життя на рідній землі.
Одна Помічна замість двох
Отож, Помічна твердо взяла курс на децентралізацію. Відповідь на запитання, з ким об’єднуватися, була зрозуміла й проста: поруч із містом Помічна розкинулося село з однойменною назвою, щоправда Новоукраїнського району. Між містом і селом кордону ніби й не існує, один бік вулиці — село, другий — уже місто. Діти із села Помічна відвідують школи й садочки міста Помічна, дорослі працюють на залізничних підприємствах. За багато років, дві Помічні злились у єдиний цілісний організм, одну велику родину. Та й коефіцієнт спроможності в разі об’єднання в одну громаду, за підрахунками експертів, один із найвищих в області. Помічнянська міська рада, щоправда, зверталася з пропозиціями про об’єднання й до сільрад Добровеличківського району, але щоразу діставала відмову: там ще не готові були до цих процесів.
Читайте також: Місцеві ради з 1 січня зможуть самостійно керувати своїми апаратами
Річ у тім, що в області від самого початку децентралізації було обрано модель: один район — одна громада. А ось Помічна не вкладалась у цю схему. І не з власної вини. Адже місто й село від самого початку були одним населеним пунктом. І 1916 року, коли він значивсь адміністративною одиницею Піщанобрідської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, і 1923-го, коли Помічнянська рада робітничих і селянських депутатів входила до складу Новоукраїнського району Одеської області, й 1930-го, коли містечко стало частиною тодішнього Піщанобрідського району. А, коли була утворена Кіровоградська область, якомусь чиновнику, очевидно, спало на думку розділити їх. У 1967 році Помічна дістала статус міста, хоча її частина так і залишилася селом. І лише нині, коли дійшло до природного об’єднання частин фактично одного цілого, раптом виникли непередбачувані перепони.
Процес об’єднання в одну громаду міста й села Помічна було запущено чи не першим у краї. Депутати й міської, і сільської рад одностайно на своїх сесіях проголосували за рішення про утворення громади.
«Хоч би до кого ви звернулись у Помічній, хоч би на яке підприємство зайшли — всюди почуєте ту саму відповідь: хочемо Помічнянську громаду! — каже Ніна Семашко. — Це прагнення консолідує всі верстви нашого міста, незалежно від віку, статі, професії, релігійної чи етнічної належності, соціального чи майнового стану».
Кіровоградська обласна влада не стала противитися волі людей і дала позитивний висновок щодо рішення про утворення Помічнянської громади, засвідчивши, що воно відповідає Конституції та законам України. Наступним кроком було звернення до ЦВК із клопотанням про призначення перших виборів у новій об’єднаній громаді. Але… ЦВК відмовила у проведенні виборів, посилаючись на те, що спершу слід змінити межі районів.
«Дивна відповідь, оскільки норма закону, яка змушувала змінювати межі районів, а потім проводити вибори була вилучена ще торік у листопаді! — обурюється Микола Антошик. — Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства офіційно заявило, що жодних законодавчих перешкод до проведення виборів у нашій громаді й таких, як наша (а їх 17 по всій території України) немає.
Реформа з перешкодами
І все-таки процес загальмувався. У нашій області кілька об’єднаних громад уже обрали своїх керівників, дістали відповідний юридичний статус, а отже, й іншу модель фінансування. А помічнянці змушені чекати. Їхнє прагнення до утвердження здорового глузду, здавалося б, знайшло підтримку у Верховній Раді, яка на початку вересня 2016-го в першому читанні прийняла проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов зміни меж районів у процесі добровільного об’єднання територіальних громад». 6 грудня він мав бути проголосований у другому читанні, і… не вистачило кількох голосів, депутати законопроект провалили.
Читайте також: Самоврядна Україна як заповідник гоблінів
І все-таки через кілька днів у Верховній Раді було зареєстровано новий законопроект № 5520, який так само унормовує питання зміни меж і проведення перших виборів. І хоча до парламенту звернулись Асоціація міст України, Асоціація об’єднаних громад, представництво ЄС в Україні, Реанімаційний пакет реформ, законопроект підтримав комітет ВРУ з питань місцевого самоврядування, 17 січня депутати не проголосували навіть за те, щоб включити його до порядку денного! Дивна ситуація: ніби всі підтримують децентралізацію, а голосів чомусь бракує. Залишається чекати наступної сесії та сподіватися на добру волю депутатів підтримати законопроект у цілому!
А тим часом Помічнянська міська рада звернулася з позовом до Вищого адміністративного суду, вимагаючи скасувати постанову ЦВК, якою вона відмовляє громаді у проведенні виборів, і зобов’язати її призначити їх.
«Уже відбулося двоє судових засідань, 13 грудня та 12 січня, — розповідає Ніна Семашко. — На останньому виявилося, що в одного із суддів закінчився термін повноважень, мусимо чекати, поки призначать іншого й він ознайомиться з матеріалами справи».
Однак, попри бюрократію та зволікання, в Помічній залишається достатньо людей, готових обстоювати децентралізацію.