Normal
0
false
false
false
MicrosoftInternetExplorer4
/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Звичайна таблиця”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}
Normal
0
false
false
false
MicrosoftInternetExplorer4
/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Звичайна таблиця”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}
Тоні Гатліф цього року очолив журі фестивалю «Молодість». Вдалий на всі руки кінематографіст, якого називають засновником «циганського кіно», ознайомив увесь світ із культурою ромів, зібрав чимало фестивальних нагород і залишив за собою право створювати не розважальний ширвжиток, а глибокі та змістовні фільми
Зараз мені найцікавіше говорити про етнічний кінематограф, бо він справді має що сказати й показати. Натомість у буржуазному комерційному кіно панує криза. Я маю на увазі капіталістичне кіно: американське, французьке, німецьке. Німці хочуть робити кіно, як американці. Їхні сюжети бідні. Я не кажу, що нецікаві, вони ідейно бідні. Це історії ні про що. Приміром, хтось має проблеми з дружиною. І ось упродовж двох годин вам розповідають історію про це. Або хтось украв гроші в якомусь банку. І вам детально розтлумачують цей факт. Але ж найцікавіше знати, яким є світ сьогодні насправді. Про що говорить, наприклад, африканське кіно? У ньому йдеться про дисбаланс між Заходом і рештою світу. Чому іранські, румунські режисери такі цікаві? Вони походять із країн, що наразі відносно вільні від диктату грошей, тому висловлюються дуже сильно. Яке кіно є сильним і глибоким? Кіно, що прислухається до людей, яким є що сказати. Та доводиться визнати, що майбутнє за капіталістичним кіно. Тобто кіномайбуття в руках банків. Вони вирішуватимуть, які стрічки зніматимуться. І завжди перейматимуться насамперед рентабельністю фільмів. Ось тому настає смерть кіно. Кіномистецтво не може функціонувати за правилами для супермаркетів.
Сьогоднішні фільми занадто балакучі. Більшість сценаріїв рясніють діалогами. Дуже легко знімати стрічку, в якій багато діалогів. Проте більшість із них можна викинути: «зачини двері!», «увійди», «як справи?». Навіщо все це? Для кіно це порожні теревені. Приміром, Шекспір писав багато діалогів, але при цьому була красива музика. Діалог має відповідати історії фільму. Натомість ті фрагменти сценаріїв, де виписано зображення, дуже короткі. За такої любові до діалогів краще робити театр. Кіно – це насамперед зображення. Воно має власний, властивий тільки йому, спосіб вираження. Це здатність показувати реальність поза межами кадру. Ми бачимо світ у кіно в прямокутній рамці кадру, обрізаним. Але те, що потрапляє безпосередньо в кадр, не таке цікаве, як те, що залишається поза ним. Приміром, ми бачимо в кадрі панянку, яка на когось чи на щось чекає. Ми бачимо ще дерево й дорогу. І все це не таке цікаве, як той світ, у який вписаний цей фрагмент реальності. На кого вона чекає? Куди вона дивиться? Глядач буде радий, якщо йому дадуть можливість осягнути цей світ поза кадром. Я проти того, щоб режисер брав своїх глядачів у заручники, щоб він ув’язнював їх у вузькому полі кадру. Скажімо, так робить Ларс фон Трієр. Режисер має пробуджувати уяву глядачів, спонукати їх домислювати світ навколо, а не зациклюватися на замкненому фрагменті реальності.
Всупереч усьому, я намагаюся зберегти в собі творчу думку й тонкість відчуття. Також дуже важливо, що я сам продюсую свої фільми. Мені здається, якщо ми дуже хочемо щось зробити, в нас це неодмінно вийде. Якщо ви прагнете поїхати до Америки, але не маєте ні копійки, то все одно знайдете якусь шпаринку, щоб це зробити. Те саме в кіно. Можна знімати камерою на мобільному телефоні. Й робити це дуже якісно. І у вас вийде фільм на три хвилини. Проте якість зображення – це не головне в кіно. Головне, щоб сюжет був красивий. Звісно, мобільним телефоном ми знімаємо в крайньому разі, коли на рахунку нуль грошей. Якщо молодий українець, який ходить до кіношколи й мешкає на одній із київських вулиць, щось придумає й захоче зняти фільм про Джеймса Бонда, його потрібно зупинити. Це мрії, що не будуть реалізовані. У матеріальному плані він на таке не може претендувати. Потрібно знімати кіно, що відповідає твоєму масштабу: і матеріальному, і творчому.
В українського кіно все попереду. Інакше кажучи, все у ваших руках. У Східній Європі вакуум свободи був очевидний упродовж багатьох років. Можу собі уявити, як складно було тут, в Україні, років 30–40 тому. Тоді не можна було робити того, чого тобі хочеться. А сьогодні вам потрібно вчитися користуватися тією свободою, яку ви здобули. Це теж важко. Та в жодному разі не варто наслідувати американців чи французів. Треба розповідати про свою країну, про своїх людей. І мислити та діяти як художники. Необхідно створювати свій стиль, а потім можна започаткувати й свою школу.