Вже шість років ми бачимо, як процес зміни сенсів та повернення до коріння, нехай вимушено та пришвидшено, розгортається на Донбасі. Після шокової терапії декомунізації, яка повернула на мапу регіону автентичні топоніми та викреслила імена чи прізвиська катів, перенесла радянські пам’ятники на узбіччя історії та на задвірки комунальних підприємств, можна було спостерігати певне затишшя. Хтось намагався змиритися з болісними для себе новими реаліями, хтось вважав місію завершеною і почивав на лаврах. Але процес запущений, і, попри відчайдушні спроби місцевих можновладців максимально “згладити” гострі моменти, вже не зупиняється.
Так вийшло з несподіваним для багатьох поверненням старої назви невеличкого селища біля лінії фронту. Фактично, вона не підпадала під вимоги декомунізації, бо мала начебто нейтральну назву “Новгородське”. Але постійне її згадування з наголосом на перший склад — особливо, у військових звітах — підсвідомо відсилало до завченого у шкільні роки російського контексту. Тому мене потішила новина про те, що місцеві активісти обґрунтували та домоглися повернення своєму селищу історичної назви, яка, окрім іншого, навстіж відкриває двері для туристів. Та й погодьтесь, фраза “сьогодні російські найманці обстріляли Нью-Йорк” звучить геть інакше. Хоча, звісно, потужність та кількість обстрілів від цього не змінилися. Та головне, що навколо цього перейменування тривають жваві події, які наповнюють простір сенсів новими наративами, відмінними від типової для шахтарського селища ностальгійної жуйки про “світле радянське минуле”. За право першими повісити вказівник із новою назвою містечка ледь не до крові б’ються політики та чиновники, а місцеві майстри охоче готують сувенірну продукцію. А коли чуєш про “український Нью-Йорк”, цього вже ніяк не переплутаєш з пострадянським “Новгородське Донецької області”, щодо котрого не зрозуміло, якого воно роду-племені.
Читайте також: Радянські класики петлюрівського призову
А днями номінальний центр Донеччини, який після окупації обласного центру перемістився до Краматорська, став ним фактично. Бо вважаю, що тут все просто: де на Донеччині стоїть пам’ятник поету та дисиденту Василю Стусу — там і “столиця” області. Першим, що зробили “захисники руського миру” – збили барельєф Стуса з будівлі філологічного факультету Донецького національного університету. З того моменту можна вважати, що немає вже у цьому місті ніякого університету, та й саме місто хворе, атаковане паразитами, дезорієнтоване. Сподіваюся, колись вийде його реанімувати, і Донецьк знов стане одним з найважливіших міст Донбасу. Але поки ми не можемо жити у вакуумі, і це підтверджує встановлення в Краматорську на вулиці Стуса пам’ятника у вигляді білої арки, на якій викарбувані рядки з його віршів, та залізного портрета поета. Співачка та волонтерка Анжеліка Рудницька, яка була ведучою на урочистостях, сказала, що Стус нарешті повернувся додому. І сотні краматорчан, які прийшли на захід, підтвердили, що багато хто на Донеччині вже живе у такому домі — де вшановують Василя Стуса, а не Фелікса Дзержинського.
Як на мене, це справжні приклади логічного розвитку простору та суспільства. Бо всі ці ініціативи були вистраждані та втілені звичайними мешканцями Донеччини. І від них відрізняються дивакуваті ініціативи чиновників різного калібру, які не мають нічого спільного з розвитком свідомості, повернення до коріння, вшанування видатних постатей України. Мільйонні проєкти “найвищих флагштоків”, містечкові рекорди з висаджування троянд чи дерев, максимально нейтральні стінописи та знеособленні пам’ятні дошки — здається, вони так і не зрозуміли, що активне суспільство змінилося і потребує від них таких же принципових змін. І звична для більшості з них риторика про виняткову любов до міста чи області, а все інше – “не так однозначно” – вже не може задовольнити вимог часу. Бо не всі тут готові потурати суто зовнішній демонстрації, яка не має глибинних смислів чи взагалі завдає шкоди.
Читайте також: Інструментальний фашизм
В якості прикладу останнього можу навести інцидент у моєму рідному Бахмуті. До ювілею Бахмуту місцева влада захотіла викласти великими літерами його назву та вік на схилі пагорба, розташованого на одному із в’їздів до міста. І вже встигли зняти ґрунт та висипати камінням перші три літери, коли це дійство помітили активісти. З’ясувалося, що ювілейний “благоустрій” відбувається на охоронній території ботанічної пам’ятки регіонального значення “Ступки-Голубівські”. І своїми діями влада знищила не тільки частину унікальної ендемічної рослинності, а й пошкодила тонкий шар крейдяного ґрунту. Після втручання активістів, журналістів, і зрештою правоохоронців, роботи були зупинені. Продовжувати далі їх не будуть, але на в’їзді в місто ще довго можна буде спостерігати напис “БАХ” – як пам’ятку про те, що має значення не лише “картинка”, але й зміст. Хотіли показати наче любов до міста, а зруйнували унікальну природну пам'ятку. І до речі, ніякого відношення до славетного композитора місто все ж не має.