Держкіно хоче ліквідувати Довженко-Центр. Що відомо про причини

Культура
18 Серпня 2022, 19:54

Коли у березні минулого року зайшла мова про можливе переведення Довженко-Центру із сфери впливу Міністерства культури та інформаційної політики до Державного агентства України з питань кіно, колектив Центру надіслав листа прем’єр-міністру Денису Шмигалю, в якому чітко висловив занепокоєння такою перспективою. Як стверджувалось у заяві, Держкіно взагалі не має опікуватись справами такої інституції, як Довженко-Центр, бо структури лежать в різних площинах і Центр виконує зовсім інші функції, аніж звичайне виробництво та промоція українського кіно. Втім, застережень не почули і 30 червня Довженко-Центр передали із підпорядкування МКІП до Держкіно. У самому Центрі заявили, що таким чином МКІП «нарешті позбулось» його — після багатьох спроб знищити напрацьовану структуру зберігання кіноплівки відмовою у фінансуванні.

Держкіно раніше було частиною МКІП, але у листопаді 2021 року з нього зробили окрему установу. Шмигаль тоді заявив, що рішення ініційоване Кабміном, бо цей напрямок необхідно посилити й надати Агентству «можливість формувати політику». Тепер, коли прийняте рішення про реорганізацію, Мінкульт ніби опинився осторонь, адже це вже «формування політики», яким відає Держкіно.

До цього протягом 5 місяців у 2020 році Довженко-Центр не отримував із держбюджету жодних коштів, аби виплатити заробітні плати працівникам. Як пояснював тоді директор Центру Іван Козленко, здебільшого кіноархів працює на себе сам і заробляє фінансування власними силами, що вже є прецедентом. 70% коштів на заробітній фонд мали йти від держави, тому станом на травень 2020-го заборгованість по зарплатні становила 2 млн гривень. Козленко тоді заявив про звільнення, того ж дня до Центру прийшли з обшуками СБУ та поліція. Годі згадувати про те, що фактична директорка Довженко-Центру Олена Гончарук не є керівницею кіноархіву через заборону суду підписувати її призначення.

Проте далі стало ще гірше. 17 серпня 2022 з’явилась інформація, що Держкіно видало наказ про реорганізацію Центру, хоча за змістом – радше про ліквідацію. У наказі йдеться про передачу всього кінофонду Національного центру Олександра Довженка у власність Наукового центру кінематографії України. З кіноархіву хочуть виділити в окреме підприємство  «Українську анімаційну студію». Держкіно вважає, що така реорганізація дозволить Центру «приділити більшу увагу розвитку музейної справи та кінокультури, організації різноманітних івентів для її збагачення та поширення». Важко зрозуміти, про які «івенти» йдеться, адже Довженко-Центр їх в будь-якому разі проводить. Аргумент про музей і події, які могли б його розвивати, є дуже слабким і не пояснює потребу в реорганізації. Також працівників Центру мають повідомити про можливе звільнення.

 

Читайте також: Українці в дзеркалі імперської літератури

 

Із заяви Держкіно, котра пояснює потребу цих змін, випливає, що у структурі дуже ностальгують за «Українською кіностудією анімаційних фільмів». У 2019 році студію приєднали до Довженко-Центру, відтоді її архіви та техніка зберігаються там. Це дійсно знакова анімаційна студія в Україні, адже саме вона є творцем відомих для багатьох поколінь мультфільмів «Пригоди Капітана Врунгеля», серії «Козаки» та «Острів скарбів». За поганою традицією, фінансування не вистачало для продовження діяльності «УкрАнімаФільму». Її намагались відновити, але у 2017 році новопризначений тоді директор Дмитро Лісенбарт незабаром звільнився, бо не зміг виконати план розвитку анімаційної студії. У 2019 студію прийняв Довженко-Центр, щоб вона зовсім не збанкрутіла і великий спадок анімованих фільмів не пропав.

Сьогодні ж Держкіно заявляє, що «в Україні існує вкрай обмежена кількість анімаційних студій» – і це правда. Незрозуміло лише, що до цього має Довженко-Центр. Його звинувачують у тому, що кіноархів не випускає анімаційних фільмів і не має окремого підрозділу у структурі, який би займався архівами «УкрАнімаФільму». І на сайті Довженко-Центру, і в повідомленні  самого Держкіно йдеться, що Центр зберігає фільмофонд українського кінематографу, тому заява, що створення анімації у його стінах не відбувається, викликає щире нерозуміння. Крім того, колектив Довженко-Центру заявив, що «вітає рішення про створення нової потужної студії анімації» і готовий поділитись історією та традиціями української анімації з новими працівниками.

Також обґрунтувати своє рішення Держкіно намагається тим, що згідно Закону України «Про кінематографію», для зберігання кіноархіву має бути створено окремий Державний фонд фільмів України. Агентство вважає, що саме зараз час виконати всі норми закону, бо за статутом Довженко-Центр — не архів, а заклад культури, а отже не має права займатись впорядкуванням фільмофонду. Тобто всі напрацювання, які під постійним тиском з боку влади зробив Довженко-Центр, хочуть забрати, бо де-юре скануванням, дублюванням та зберіганням фільмів мав би займатись не Центр, а інша установа, котрої наразі не існує.

«Центр є лише зберігачем Фільмофонду, а не самим Фільмофондом та архівною установою», – кажуть в Агентстві з питань кіно. На заміну пропонують невідому і дуже сумнівну ДУ «Науковий центр кінематографії України», офіційний сайт якої навіть не вибиває у пошуковиках. У Довженко-Центрі теж заявляють, що передача колекції національного кіноархіву «фейковій установі» – удар по іміджу не просто самого Держкіно, а української влади.

 

Читайте також: Контент нового часу. Дилема українського шоубізнесу і ТБ

 

Особливо цікаво спостерігати за ситуацією на тлі заяв міністра культури України Олександра Ткаченка про те, що Україні необхідний «інформаційний Рамштайн». На думку міністра, Україна має обмежені можливості у протидії російській пропаганді, тому варто об’єднати зусилля партнерів й скоординувати підтримку для боротьби. Тимчасом Довженко-Центр, доля котрого нині стала невизначеною, якраз і є однією з інституцій, котра формує нашу опірність російському інформаційному та культурному натиску.

Для відновлення та зберігання більше 60 тисяч фільмових матеріалів українського виробництва необхідно підтримувати роботу спеціальної кінокопіювальної лабораторії, забезпечувати сортування і належні умови зберігання плівки у фільмофонді. У Центрі діє також створений власноруч колективом Музей кіно. Орендовані «не за призначенням» приміщення Центру, на що нарікають у Держкіно, використовують резиденти Довженко-Центру. Це книгарня, «Дикий театр», художня майстерня тощо. Раніше приміщення орендували зовсім далекі від культури автошкола й магазини. Одним словом, Довженко-Центр – важливий культурний хаб, руйнація котрого зовсім не відповідає задекларованій стратегії культурного опору.

Мінкульт дистанціювався від рішення Держкіно. У міністерстві кажуть, що новина стала для них несподіванкою і виступають проти «нехтування та ліквідації кіноспадщини», а небайдужі громадяни вже створили петицію проти реорганізації Центру на сайті електронних петицій. На захист стала і Українська Кіноакадемія, яка закликала Держкіно сказувати скандальний наказ і щонайменше порадитись із колективом Центру та громадськістю. За час свого існування Довженко-Центр неодноразово опинявся у скрутних обставинах, які несли небезпеку існуванню інституції, втім увага громадськості не давала заховати багаторічні напрацювання кіноархіву. Сьогодні ж протистояння, за словами самого Центру, «має всі ознаки зазіхання на національну пам'ять і може вважатися підривом державності і зрадою національних інтересів». 

95