Шарль де Ґолль, імператор Наполеон та ще давніше — Король-Сонце Людовік ХІV… Традиція сильної держави у своїй французькій версії базується на спадщині насамперед цих трьох знакових політичних лідерів. Наскільки сильна держава невід’ємна від сильного керівника? «Шарль де Ґолль точно не допустив би, щоб ми залишилися без одноразових масок та сировини для виробництва ліків, — поділився думками у розмові з Тижнем викладач історії Філіпп Дюруа. — Сильна держава — це пріоритети безпеки. Не лише політичної, але й економічної, санітарної, харчової… Емманюель Макрон, звичайно ж, надихнувся прикладом де Ґолля та намагається втримати на плаву «Титанік». Але забагато розхитано й розбалансовано до нього. Нинішня санітарна криза чітко демонструє, як важливо мати в розпорядженні держави стратегічний ресурс. Чому Франція перестала випускати власні медичні маски? Бо вони коштують копійки, це невигідно. Чому наші фармацевтичні лабораторії працюють на матеріалах, що завозяться з Китаю та Індії? З такої ж меркантильної причини. Сьогодні зовнішня залежність виявилася критично небезпечною. Сильна держава — це не гонитва за збагаченням, а насамперед успішні стратеги та переможні стратегії. Суто за структурними ознаками Франція відповідає формату сильної держави. Проте, від де Ґолля до Макрона ми цю сильну державу дещо втратили».
Шарль де Ґолль залишив Францію з атомною зброєю та дистанційованою від Москви й Вашингтона політикою, що дозволило країні стати однією з найвпливовіших держав світу. Його наступник мав інші пріоритети: передусім — сильна економіка, модерність, «нормальне президентство», без надзавдань та надзвичайних амбіцій. Кожен наступний лідер вносив свої корективи до концепції державного розвитку республіки, але певні закладені де Ґоллем підвалини зберігаються й понині. Йдеться про загальні принципи функціонування П’ятої республіки, започаткованої славетним генералом: широкі президентські повноваження, жорстку, розвинену адміністративну вертикаль, слабкий, неповороткий двопалатний парламент, прямі вибори…
Імператор Луї-Наполеон Бонапарт запам’ятався французам не так невдалою військовою кампанією на Сході, як адміністративною реформою, елементи якої працюють і понині. Цивільний кодекс і тепер називають «кодекс Наполеона», освітній ступінь бакалавра також установив він, як і запровадив орден Почесного легіону, визначив чинний регіональний розподіл територій… «Навіть освітлення та нумерація вулиць — це також спадщина Наполеона I, — наголошує Філіпп Дюруа. — Тріумфальна арка, торговельна вулиця Ріволі в Парижі — теж пам’ять про Бонапарта, який був не лише диктатором, але й обдарованим візіонером, талановитим адміністратором, успішним реформатором».
Читайте також: Die Welt: Рейн знову став кордоном
Тяглість традиції сильної держави, що уособлював егоцентричний Людовік ХІV, нагадує про себе популярними жартами про «монархічну республіку» (вислів правника Моріса Дюверже). У цих жартах, звичайно, лише частка жарту. Стилістика церемоній в Єлисейському палаці, символіка Версалю, Шамбору та інших монархічних споруд на службі республіки, які використовують для міжнародних самітів, нарешті, широкі, майже «королівські» повноваження французьких президентів, яким дарована, зокрема, можливість помилувати засуджених, — усі ці рудименти абсолютизму добре прижилися в сучасній політичній системі Франції.
Але чи можна вважати сильною державу, якою керує Макрон? За формальними ознаками, безперечно, так. Потужна виконавча вертикаль та абсолютна більшість у парламенті мали б дозволити президенту майже безперешкодно втілювати в життя обрану політичну лінію. Проте на практиці все відбувається інакше. «Жовті жилети», тривалі страйки та інші протестні рухи, до яких додалася криза пандемії, змусили французького президента відтермінувати декілька важливих реформ, а від частини й зовсім відмовитися.
Пандемія коронавірусу змусила французів здивовано констатувати: патерналістська «держава загального добробуту», якою вони звикли пишатися, насправді зовсім не готова захистити їхні життя й здоров’я в період кризи. Запаси медичних масок, яких не бракувало за Саркозі, зникли: частину списали, іншу — роздарували (зокрема, КНР для боротьби з коронавірусом), а щось і розкрадене. Тестів виявилося критично мало: на 60 млн мешканців Франція почала з березня робити спочатку 6 тис. тестів на день, потім — 9 тис., а невдовзі і на 12 тис. має вийти. Ситуацію в країні важко порівняти з тією, що наразі в сусідній Німеччині, де менше самих лікарень, але ліжок у реанімаціях — удвічі більше.
Що робить в авральному порядку французький уряд, щоб вивести свою країну з кризи з мінімальними втратами? Насамперед уже передбачений бюджет на суму €45 млрд на фінансування часткового безробіття громадян, які опинилися вдома на карантині, а також — для підтримки підприємств, яким відтерміновано податкові та орендні витрати. Створюється фонд для підтримки самозайнятих підприємців. Може статися, що за місяць-другий держава вдасться до націоналізації тих стратегічно важливих підприємств, які не зможуть повноцінно продовжувати працювати після завершення карантину.
Читайте також: Ціна свободи
Уряд гарантував банкам €300 млрд кредитів, які вони можуть видавати підприємствам на нагальні потреби. Це небагато, якщо порівняти з $2 трлн у США, але все ж відчутно. «Усі розмови про те, що державі варто зменшити свою присутність в економіці, перенесено на більш пізній термін, — зауважив у розмові з Тижнем один з власників невеликої паризької торговельної фірми. — Справді, патерналістська держава виховала цілі покоління «громадян-лайт», у яких море потреб, запитів, претензій, але тільки не обов’язків. Пихаті, поверхневі, безвідповідальні дорослі люди навчені брати без віддачі, й саме вони сьогодні дико невдоволені умовами, що ставить карантин. Керуючись інстинктами та страхом, вони найбільше кричать про «обмеження свобод» та загрозу «тотального контролю від держави». Парадокс, але ті самі люди першими чекають на державну підтримку…»
Сильна держава у деспотичних руках може поступитися спокусі керувати залізною рукою та регулювати суспільні взаємини швидше покараннями, ніж заохоченням відповідальності. Очевидно, форс-мажорні обставини додатково звужують поле для маневру. Тому, зокрема, штрафи за порушення карантину виросли від €135 до €200, а рецидив обходиться вже у €1500. «Ризик сильної держави — багато дисципліни й недостатньо приватності, — вважає економіст Крістіан Етьєн. — Її бонуси — це якісні освіта, медицина, соціальний захист та гарантована державна безпека. Усі ми живемо у світі, де гроші багатонаціональних гігантів стали сильнішими за державні уряди. Вірус сприяє кардинальній зміні ситуації. Держави закривають кордони та перебирають контроль не лише за багатьма економічними процесами. Ми усвідомили ціною тисяч людських життів, що делегувати іншим наше харчування, нашу здатність лікувати, — це божевілля. Проте розбудовуючи сильну не лише Францію, але й Європу, мусимо не впасти в інші крайнощі й не зарегламентувати все й скрізь. Сповзання до системи тотального контролю — це теж небезпека, якої важливо уникнути».
Франція вже має прецеденти, що підштовхують до роздумів. Надзвичайний стан, встановлений після терактів 2015 року, ніби й скасований, проте держава не відмовилася від численних механізмів контролю над своїми громадянами, запроваджених п’ять років тому. Це ніби й виправдано потребами безпеки, але й зменшує гарантовану конституцією приватність.
Читайте також: Політика люті
Інший приклад: у контексті боротьби з коронавірусом мобільний оператор Orange за допомогою геолокації встановив, що мільйон парижан поїхали з міста до початку карантину. З одного боку, в умовах пандемії ця інформація важлива для медиків, бодай щоб знати, скільки місць приготувати для ймовірної госпіталізації. З іншого, наголошують правозахисники, збір інформації про місцеперебування людей суперечить стандартам прав людини, на яких тримається західна цивілізація.
Досвід Тайваню та Південної Кореї в боротьбі з епідемією також провокує чимало дискусій. Поголовне тестування, через яке всі, в кого виявлено вірус, зобов’язані завантажити собі на телефон спеціальний додаток, що дозволяє перевіряти, чи дотримується особа карантину, а також попереджати інших про перебування поряд носія інфекції, теж є порушенням прав. І на свободу пересування, і на лікарську таємницю. Проте цей метод дозволяє врятувати багато життів. То чи вони цінніші за принципи?
Світ неминуче зміниться внаслідок пандемії коронавірусу. Яким він стане? Що залишиться сферою міждержавної кооперації, а що — лише компетенцією суверенних держав? Чи побільшає волюнтаризму в політиці й відповідальності — у колективному захисті довкілля? Якою буде нова дипломатія? Чи сильно вона насправді оновиться? Пандемія не зупинила війни, не розв’язала інші глобальні проблеми людства. Навіть навпаки — відволікла від їхнього вирішення. Дослідним шляхом доведено, що сильні держави мають більше шансів захистити своє населення та вистояти. Нехай тимчасово поступившись певними свободами. Важливо після епідемії громадянському суспільству зуміти відібрати ті свободи назад. Але то вже тема іншої розмови.