Наближення Дня Конституції — завжди привід поговорити про взаємодію держави (як державної машини та загалом влади) і громадян. Звісно, не буває прав без обов’язків. Але обов’язки мають не лише громадяни, а й держава, яка стягує податки та призиває до війська.
На тлі чи не найсерйознішої за час незалежності кризи держуправління важливо почати дискусію, яка допомогла б окреслити контури оновленого суспільного договору, який держава може запропонувати своїм громадянам. Дотримання законів загалом і Конституції зокрема — це дорога з двостороннім рухом. Тож де в нас із цим найбільші проблеми? І що можна зробити?
Податки й «доплати»
У сучасному світі ми платимо податки, щоб отримати щось цінне натомість. Це логічно, бо чимало з наших потреб ми не можемо задовольнити самі (або ж робити це недоцільно). Наприклад, дитина з’являється на світ у безоплатному пологовому, отримує пакунок малюка й базові щеплення. Це можливо завдяки тому, що громадяни сплачують податки.
І справа державної машини — зробити все, щоб новонароджений громадянин і його батьки без проблем могли скористатися належними послугами.
Але нині, окрім нюансів із начебто гарантованими безоплатними послугами, є величезний нюанс із вакцинами, точніше з їхньою відсутністю. Настільки, що нині сімейні лікарі вже на етапі планування вагітності радять домовлятися, щоб вакцини вашій майбутній дитині відклали. Звісно, це не безплатно. Система закупівель вакцин збоїть. А це — питання базової безпеки для дорослих і дітей.
Припустімо, з вакцинами людина якось розібралася. Далі дитина йде в садок, безоплатний, профінансований усе тими ж платниками податків. Наприклад, за харчування треба платити додатково, але на тлі всього, що треба купити батькам для школи, — це наче не так і багато. Бо з підручниками й посібниками для НУШ не все так просто. Там не профінансували, там запізнилися, а ви ж хочете якісної освіти для своєї дитини?
Звісно, варто зважати, що держава чи місцева громада не мають на меті забезпечити розкішну якість перелічених послуг. Їхнє завдання — надавати людям мінімальні соціальні гарантії. Проте процес пошуку вакцин і купівлі робочих зошитів для дітей, бо «на все в держави немає грошей», породжує відповідні запитання в головах громадян — надто на тлі скандалів про розпили мільярдів гривень чи то на харчуванні для солдатів, чи то на фортифікаціях, чи на будь-чому ще.
Шанування символів і культурної спадщини
Безперечно, потреба шанувати державні символи не обговорюється, хоч які претензії до держави в нас накопичувалися б.
Ще один конституційний обовʼязок громадян — берегти природу й культурну спадщину. Природне й створене людьми середовище життя впливає буквально на все. Безумовно, громадянин має донести сміття до бака, а не викидати коло річки чи озера. Водночас держава має стримувати забудовників від бажання залити ці ж річки й озера бетоном та зробити на їхньому місці чергову «свічку». А із цим у нас є очевидні проблеми.
Добробут і правопорядок
Добробут усіх залежить від дій кожного. А один з найважливіших елементів добробуту — правопорядок. Від нього залежить, чи безпечно ми почуваємося вдома, чи комфортно нам на вулиці поміж інших людей, чи захищене наше майно та чи поважає державна влада наші права (до речі, не посягати на права, свободи, честь та гідність інших належить і до обовʼязків громадян).
Фактично від дотримання цих норм Конституції як владою, так і пересічними мешканцями залежить те, наскільки зручною є країна для життя.
Звісно, провідна роль у забезпеченні правопорядку належить державі. Але справжній правопорядок починається з відповідальної поведінки кожного. Бо ж хто працює в органах влади, як не звичайні громадяни? І оскільки Україна є республікою, то управління державою і вплив на її долю — справа кожного. Надто тих, кого делегували представляти інтереси громадян. Зокрема, мова про народних депутатів, які в нинішній ситуації мали б узяти на себе відповідальність за державу й працювати для того, щоб виправити наявний «сколіоз» влади, а не допомагати його поглиблювати.
Захист Батьківщини
З 2014 року обов’язок захищати Батьківщину, незалежність і територіальну цілісність України набув для українців дуже практичного сенсу. Можна було б багато сказати про потребу його дотримання, але замість того достатньо подумати, чи будемо ми мати гарантію дотримання хоч якихось прав, якщо втратимо державу. Росія намагається захопити нашу країну не для того, щоб забезпечити комусь якісь права.
Утім, Україна має бути чесною та відвертою в діалозі із захисниками й захисницями. Вони й самі мають відчувати, що захищені державою там, де це в її компетенції — щодо навчання, забезпечення формою і боєприпасами, можливістю нормально полікуватися й не втрачати здоровʼя через черги та корупцію у ВЛК.
Держава не власник людей, а їхній партнер. Кожен і кожна мають розуміти, за що вони вбивають чи йдуть смерть. Бо яке ставлення до держави буде у ветеранів (і їхнього кола спілкування), якщо ті повернулися з пекла й мусять «задобрювати» відповідних людей, щоб ті визнали: здоров’я й частини тіла вони втратили під Бахмутом, а не на вечірці?
З одного боку, виконання обов’язку захищати країну дає змогу забезпечити нам право на повагу до гідності. З іншого — поважати гідність громадян має насамперед держава, на захист якої вони стають та якій платять податки.
Не кожен з нас президент. Але кожен з нас – трішки держава, бо ми всі разом її творимо. Від нас і від нашого розуміння, що права йдуть у пакеті з обов’язками залежить те, чи втілюються в життя норми нашої Конституції.