“Мені соромно, я відчуваю приниження, – заявив у ефірі радіо France info Бруно Ле Ру, голова фракції соціалістів Національної Асамблеї Франції. – На щастя, жоден із депутатів-соціалістів у групі, що поїхала до Криму, не присутній.”
Сам Бруно Ле Ру, до речі, входить до списку французьких персон нон-грата, заборонених до в’їзду в Росію. Крім нього, поїздку засудили міністр закордонних справ Лоран Фабьюс, голова парламентського комітету з міжнародних справ, колишній міністр юстиції Елізабет Гігу, голова Національної Асамблеї Клод Бартолон, який заборонив використовувати для цієї подорожі парламентські кошти, ще кілька політиків… Стандарт дотримано, протест сформульовано. І все? “Він тебе — ножем, а ти його — газетою”, – згадався до слова анекдот про діалог бандита з інтелігентом.
Офіційний Київ також відгукнувся на поїздку кількома заявами. Крім уже цитованого МЗС, висловили своє незадоволення голова парламенту Володимир Гройсман, керівники профільних комітетів Верховної Ради, виступив з різким листом посол Франції в Україні Олег Шамшур… Все це — цілком доречне, але недостатнє. “Коли ці парламентарії реально доїдуть до Криму, їх оголосять за фактом персонами нон грата”, – пообіцяв у Facebook депутат і колишній міністр Юрій Луценко. І що? Доїхали, відвідали французьке військове кладовище в Севастополі, накупили хуліганських футболок з Обамою, наговорили купу нісенітниць про те, що “Крим завжди був і буде російським”… Ви бачили наказ про заборону в’їзду до України для цих мандрівників? І я не бачила.
Читайте також: Донецький джихад французьких радикалів
Загалом це не перший прецедент, коли французькі народні обранці навідуються до Криму та окупованих територій на Донбасі через Москву, без згоди з Україною. Сам Маріані зізнався, уже в Криму, що два місяці тому він був на Донбасі, також без узгодження з Києвом. Депутати Європарламенту від крайніх правих навідувалися “спостерігачами” і на так званий “кримський референдум”, і за тим — на донбаський. Мета очевидна: заперечити й без того помірковані санкції провокацією, послабити недосконале міжнародне право його свідомим нехтуванням… І що? Знов нічого. Заяви, само собою, занепокоєність, стурбованість… Але хто їх читає? Хто дослухається?
“Ми тут — за нашою приватною ініціативою”, – обережно уточнює Маріані, бо, напевне, сподівається не програти наступні вибори, а далеко не всі французи — прихильники правового свавілля. “Так, ці парламентарії — вільні люди, – прокоментувала на RFI сумнівну відмазку голова комітету з міжнародних справ Єлізабет Гігу. – Але ж йдеться про банальні хитрощі. Бо дев’ять депутатів та один сенатор не можуть “тимчасово зупинити” власні повноваження в парламенті. Так чи інакше, вони представляють Францію, є носіями частини французького державного суверенітету. Я вже не кажу про те, що їхній крок заважає французькій дипломатії в зусиллях, спільно з іншими країнами, врегулювати українську кризу”.
Заяви пишуться, собаки гавкають, а караван іде. Бо ніхто його по-справжньому не зупиняє, ні в Брюсселі, ні в Києві. Оскільки “спостереження” на “референдумах” не мало жорстких правових наслідків, стежкою, торованою скандальним Національним Фронтом Франції, вирушили представники усталеного політичного істеблішменту. Їх небагато — лиш 10 з 925 членів Національної Асамблеї та Сенату, але шлях прокладено. Нерішучі, половинчасті бюрократичні дії за фактом заохочують злочин. Дозволяють Кремлю ще більше стверджуватися в безкарності, а його агентам впливу — методично руйнувати демократичну систему зсередини. “За суттю, це порушення міжнародного права”, – мусив був визнати МЗС Франції. Коли правопорушення здійснює законодавець, його відповідальність подвійна. Реакція мусила б бути пропорційною. Не тільки словесною. Але, але…
Читайте також: П'ять хвилин для євреїв, п'ять хвилин для Гітлера
Все ж є щось більше, ніж банальна шкода дипломатичним зусиллям та державному іміджу Франції в тому, що законотворці одної з найдавніших демократій Європи, в інтересах загарбника й диктатора, працюють на легалізацію захоплення чужих земель та на повернення, крок за кроком, до правового Середньовіччя. Війна в Україні довела, що усталені механізми врегулювання міждержавних конфліктів на європейському континенті застаріли та ледь-ледь працюють, з величезним скрипом. Інновації в міжнародній політиці змушують себе чекати, але якщо для таких країн як Франція десь ще не вичерпався запас міцності, то в Києві критичний час настав давно. Поки ми мовчимо — цей час працює на ворога.
То що там, кажете, зі статусом персони нон грата для Маріані?