Для Москви власні бранці мають набагато меншу цінність, ніж українські полонені для Києва. Саме тому питання обміну всі п’ять років конфлікту російська сторона розглядає як поступку української і використовує як торг. Про це пише блогер і журналіст Тижня Денис Казанський.
Він зауважує, що досі навіть невідомі прізвища людей, яких вона хоче отримати, — настільки там не цікавляться своїми ж полоненими. Якщо з українським списком усе майже зрозуміло — там 22 моряки, а також відомі політичні в’язні (Сенцов, Кольченко, Клих, Карпюк, Бекіров), то з російського відомо лише кілька прізвищ. Передусім це учасник одеських подій 2 травня Євґеній Мєфьодов, журналіст Вишинскій, а також а також двоє кримчан Максим Одинцов та Олександр Баранов, які раніше були українськими військовими, але потім зрадили присягу й отримали російські паспорти.
«Хто решта три десятки людей? Залишається тільки гадати. Називаються різні прізвища. Зокрема, там має бути й російський військовий Віктор Аґєєв, який був захоплений у полон у бою на території Луганської області. Але переважно це нікому не відомі люди, про яких у Росії не згадували ні політики, ні журналісти. Своїх полонених РФ завжди соромилася, очевидно, розуміючи, за яких ганебних обставин вони потрапили до українських в’язниць», — пише він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»