Рік тому, 3 травня 2022 року, Верховна Рада України не наважилася скасувати радянський День перемоги 9 травня. Відповідний законопроєкт № 7297 просто не винесли на розгляд, а натомість постановою № 7343 ухвалили заяву про неприпустимість присвоєння Російською Федерацією перемоги над нацизмом. Так, нашу розсинхронізацію із західним світом, де закінчення Другої світової ознаменовують 8 травня, продовжили ще на рік.
Цьогоріч ми знову складатимемо тест на рішучість. Як і торік, вагомих аргументів на користь збереження радянського Дня перемоги в нашому офіційному календарі немає. Ще раз пройдімося по ключових пунктах.
Задовго до повномасштабної російсько-української війни 9 травня приватизували проросійські сили, що діяли в Україні.
Зазвичай у таких випадках заведено говорити про розкол у суспільстві, якого зараз, під час війни, треба уникнути за будь-яку ціну. Однак жодного розколу через скасування 9 травня не станеться. За даними лютневого опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), День перемоги важливий лише 13% громадян. Причому до п’ятірки найулюбленіших чи найважливіших свят пересічного українця цей день не входить.
Читайте також: День Перемоги. Деструктивний культ
«Але ж не можна ображати ветеранів!» Звісно ж, не можна. Проте держава й суспільство віддаватимуть їм шану на день раніше — на День пам’яті та примирення. А якщо хтось і досі не зрозумів, чому ми не можемо продовжувати святкувати радянсько-рашистський День перемоги, то це вже проблема конкретних людей, яким можна хіба що поспівчувати.
Міркування про те, що не треба зайвий раз провокувати Путіна, також не витримує жодної критики. Протягом минулого року ми всі пересвідчилися, що росіяни коять воєнні злочини незалежно від того, чи робимо ми щось «провокативне». Ми провокуємо Путіна самим фактом свого існування на планеті Земля, тож який сенс зважати на те, що подумають у Москві?
Естетика сучасного путінізму. Якщо в Німеччині нацизм справді загинув, то в Росії він відродився.
Ну і ще раз про неприпустимість присвоєння Російською Федерацією перемоги над нацизмом. Дуже хочеться, щоб принаймні цього року наш парламент знайшов у собі сили назвати речі своїми іменами. Щоб заощадити дорогоцінний час нашим законотворцям, окреслимо опорні тези.
- Розпочавши геноцидну війну проти України, Росія позбавила себе права називатися країною, котра перемогла нацизм. Так, під час Другої світової війни Радянський Союз зробив свій внесок у збройний розгром гітлерівської Німеччини, проте саме сучасна Росія стала тією країною, де нацизм відродився у вигляді рашизму — мілітаристської, людиноненависницької ідеології, реалізація якої передбачає геноцидні практики й порушення основних прав людини.
- Так, для декількох поколінь українців 9 травня було важливим символом, але часом символи змінюють значення. Протягом тисячоліть свастика також не мала негативного смислового навантаження, але з приходом до влади Гітлера перетворилася на символ нацизму. У деяких культурах, як-от в індійській, зі свастикою й досі немає жодних проблем, проте в західному світі все цілком однозначно. Радянський культ Великої Перемоги, відроджений у путінській Росії, використали для розпалювання мілітаризму, а врешті — для виправдання нападу на Україну. Унаслідок цього 9 травня втратило первісне семантичне навантаження та стало одним із символів рашизму.
- З Днем перемоги як радянським ідеологічним конструктом також не все просто. Культ Великої Перемоги штучно створили в брєжнєвську епоху для того, щоб об’єднати народи тоталітарної імперії, котрі вже зневірились у комуністичній утопії. Месіанський історичний міф про Велику Перемогу мав стати основою ідентичності нової історичної спільності людей — радянського народу. У такий спосіб радянський наратив про Другу світову війну слугував імперській політиці Москви. Тому розрив цієї тяглості цілком відповідає державній політиці декомунізації та деколонізації України, а також наявному суспільному запиту.
- Крім того, радянський наратив про Велику Вітчизняну війну, елементом якого є свято 9 травня, притлумлює трагічну історичну реальність, у якій опинилася Україна в цей історичний період. Збройний конфлікт Третього Райху й СРСР був неуникним, оскільки в центрі колоніальних планів Гітлера перебувала саме Україна. Сумнозвісний план «Ост» полягав у тому, що на наших теренах мали встановити колоніальний режим, оснований на винищенні та рабській експлуатації місцевого населення. Жахи нацистської політики в Україні радянський наратив висвітлював досить ретельно, проте залишав поза увагою інший факт. Ще раніше власний план «Вест» в Україні реалізував Сталін, перетворивши наші землі й наш народ на ресурсний придаток власної імперії.
- Курс на інтеграцію до євроатлантичних структур, закріплений у Конституції України, передбачає соціокультурну синхронізацію. Пам’ять про Другу світову війну — важливий елемент європейської цивілізаційної матриці, отже, ми повинні нарешті визначитись, яку парадигму пам’яті плекатимемо в Україні. Наголошуємо, що йдеться про вибір не між двома датами, а між двома парадигмами мислення: рефлексивною, основаною на гуманістичних цінностях, та імперсько-тоталітарною.
Дуже шкода, що всі ці самоочевидні речі доводиться писати навіть у 2023 році. Але хочеться вірити, що хоча б тепер нашим законотворцям вистачить рішучості й здорового глузду, щоб нарешті припинити цю меморіальну шизофренію. Ознаменовуймо 8 травня разом із нашими союзниками День пам’яті та примирення, а 9 травня хай стане звичайним робочим днем.