Особливо відтоді, як він переміг на президентських виборах. Чи не одразу після того Віктора Федоровича стали називати не лише «інтелігентом вищого ґатунку», а й «аристократом у четвертому поколінні», а його владу – «владою від Бога»
Треба визнати, що глава держави, як і личить інтелігентові вищого ґатунку, не дозволяє собі демонструвати задоволення подібними лестощами. Принаймні, на широкій публіці. Але й невдоволення не демонструє теж. Можна припустити, що, як справжній аристократ у четвертому поколінні, Віктор Янукович просто вищий за цей дріб’язок. А міфічні «золоті унітази» та цілком реальні бюджетні мільярди, вкладені в його особистий комфорт у вигляді маєтків, мисливських угідь, доріг до них тощо – це лише прояви підлабузництва челяді.
В такому разі треба визнати, що президентові пощастило з челяддю. Останню сотню років не в кожного повноправного монарха – принаймні, у Європі – була така винахідлива челядь. Підуть які-небудь активісти до президентської резиденції з якими-небудь вимогами – а там уже протиповеневі навчання. Вийдуть до траси, якою президент їздить на роботу – затримають і без навчань, просто так.
Взагалі характерно, що за наклеп на президента чи там його приниження як державного інституту у нас щось нікого не судять. Тільки за «хуліганство», несанкціоновані мітинги тощо. Насправді, звісно, всі розуміють, що істинна причина – замах на божественний авторитет верховної влади. Подібним чином тих, хто критикував королів старовини, не обов’язково карали за якимось писаним законом – сам факт вважався достатньою причиною для покарання, без усіх цих юридичних еківоків.
Комфорт монарха є невід’ємною частиною його прав, котрі, своєю чергою, жодним чином не відокремлюються від монарших обов’язків. Як висловилась свого часу з цього приводу блискуча Ганна Герман, «коли президент стоїть у пробці – вся країна стоїть». Тому для святкування монаршого, пардон, президентського дня народження обов’язково необхідно задіяти державний туристичний комплекс – історичну й мистецьку пам’ятку – а перед тим державним коштом навести на прилягаючій території небачений до того лад.
А якщо напередодні десь у глибинці хтось вивісить білборди з вимогами до верховного правителя, вони, тобто бігборди, вже на ранок будуть замазані, а власника рекламної площі покличуть на бесіду до відомства охорони корони. І нікого це не дивуватиме, адже піддані монархам вимог не висувають. Якщо таке вже й відбувається, то це де-факто замах на державний устрій.
І ось що найцікавіше: за великим рахунком, суспільство вважає подібний стан речей природним. Як у середньовіччі божественне право королів на владу і їхню ж здатність лікувати накладенням рук. Коли вірити пресі, кримський прем’єр Могильов на запитання, що він збирається подарувати президентові на день народження, сказав, що свій подарунок уже зробив: це – «стабільність у Криму». Цілком нормальна логіка васала, котрий виконує свої обов’язки іменем короля і винятково в його інтересах. Це вам не лібералістичні фантазії про чиновників, котрих «винаймає народ», а констатація суворої реальності.
І народ, за великим рахунком, не проти. Візьмімо ті ж білборди в Мукачевому. Чому їхні замовники звертаються про виділення регіону недоданих з бюджету коштів не до парламенту, котрий формально пише бюджет, і не до уряду, котрий його розподіляє, а саме до президента? Звичайно ж, тому що насправді щось вирішити може тільки монарх. І всі це розуміють, і фактом подання «чолобитних» засвідчують, що з цим погоджуються.
Тож Віктору Федоровичу дістався в цілому підходящий народ. Із чим президента і варто привітати в його день народження.