Демократія — це найбільший тест, який доведеться складати у найближчі роки. Ми бачимо, що в усьому світі усталені демократичні інституції зазнають підривних змін, і поки що минуло занадто мало часу, аби оцінити стійкість таких засадничих, класичних принципів, як поділ влади на три окремі гілки або виборчі права.
Світ стрімко змінюється, і феномени популізму та нового типу лідерства — так званих troublemakers — увійшли в обіг і в українській політиці. Наскільки вони затримаються і якими будуть наслідки їхнього входження у більшість державних інституцій — питання близького майбутнього. Посіявши вітер, можемо пожати бурю. Ризики втрати керованості державного механізму і руйнування поваги до держави як такої є дуже високими. Окрім інституційного хаосу і делегітимізації в очах громадян, політика такого стилю може мати наслідком ціннісний розкол всередині суспільства. Поляризованість настроїв проявляється навіть у стабільних західних суспільствах, які десятиліттями рухалися в режимі консенсусу. Тепер же з приводу багатьох питань політичного порядку денного виникають конфлікти, протести; на вулиці з простору соціальних мереж виходить мова ненависті і перетворюється на пряме насильство. Це один із новітніх викликів, який, до того ж, став інструментом дестабілізації цілих країн. Все це відбувається несподівано, у високому темпі, не даючи часу на необхідний фокус суспільної уваги, осмислення чи дискусію — це турбулентність, яка захопила світ.
Читайте також: Здобутки і виклики
Яке місце належатиме в такому дезорієнтованому світі Україні і як не розбити державний корабель на таких неспокійних хвилях?
Певною гарантією є те, що Україна впродовж останніх 30 років розвивалася як демократична держава. З дня проголошення Незалежності вона з різною динамікою просувалася до утвердження плюралізму партій, свобод самовираження, стандартів вільних виборів та ринкової економіки; прийняла демократичну європейську Конституцію. І хоча в окремі періоди відмічалися відступи від досягнутого рівня свобод, у відповідь суспільство завжди демонструвало незгоду, а в найбільш кризових обставинах — гуртувалося на майданах, аби висловити рішучий протест будь-яким проявам деспотії. Демократія була свідомим вибором громадян і цінністю, заради якої вони були готові активно діяти чи навіть боротися з тими, хто на неї зазіхав. Зрештою, політичні сили і лідери, які прагнули тримати владу «залізною рукою», фактично, остаточно пішли з політичної сцени.
Демократичний шлях — це великий комплімент українській нації. Подивіться, що в цьому періоді новітньої історії Україна є унікальною порівняно з країнами пострадянськими (за винятком країн Балтії). Маючи спільний з Україною початковий момент розпаду Радянського Союзу, подальша політична історія більшості цих країн наче згорнулася і пішла в зворотному напрямку — до реставрації авторитарної влади однієї особи, яка зберігає владу безмежну кількість повторних каденцій і проводить для такої «розваги» інсценовані вибори. Наскільки довго ми зможемо встояти і не піддатися силі такого згортання історичної траєкторії? Чи вистачить нашій демократії імунітету і традицій, а суспільству — зрілості і відповідальності в наступні роки, щоб продовжити рухатися до більшої свободи? Зростають покоління, які народилися у вільній країні. Важливо, аби вони не сприймали свободу як даність і були свідомі її універсальної цінності і всіх небезпек відмови від неї.
Міжнародні дослідження кажуть, що за останні 25 років в регіоні Центральної Європи, Балкан та Євразії 2020-го наразі існує найменша кількість демократій. За останні 10 років так званих гібридних режимів стало втричі більше, а от кількість демократій зменшилася на третину.
При цьому Україна більшість цього часу коливається у рейтингу свободи Freedom House, не переходячи на один щабель з повністю демократичними країнами. На сьогодні, наша держава залишається в категорії гібридних або перехідних режимів; найбільший рівень демократії в Україні був досягнутий після Помаранчевої революції — в 2006 році. Але з того часу повторити цю відмітку нашій країні ніколи не вдавалося. Головне, аби можливості для цього не звужувалися з волі законодавчих чи правоохоронних органів, і найбільш важливо — через втрату запиту від самої нації.
Проблеми з демократією відбуваються не лише в регіоні Центральної Європи та СНД. Цей світовий тренд відображений у дефіциті прозорості і підзвітності урядування, згортанні свобод вираження, відновленні цензури. З цим стикнулися великі західні демократії на новому етапі історії, а не лише новітні незалежні країни — за інерцією посткомуністичних часів. Старі, здавалося, давно зцілені хвороби влади відкрилися в умовах пандемії Covid-19. Ідеться про глобальний виклик, сформований непростим вибором між свободою, з одного боку, і безпекою та здоров’ям цілих націй – з іншого. Ця проблема відображена в міжнародних звітах багатьох організацій, і це говорить про руйнування певних стандартів, які здавалися незмінними принаймні з 1990-х років і до яких ми як нація прагнули з початку Незалежності.
Для нас ця проблема означає, зокрема, і те, що наші зовнішні стратегічні партнери самі переживають внутрішню кризу демократичного урядування, і перекладати на них повну відповідальність за збереження класичних параметрів демократії в Україні — це використовувати застарілий шаблон зовнішньої політики. Цей підхід працював, коли в 1990-ті і до початку 2000-х демократизація була висхідним світовим трендом; на деякий час він навіть вирвав таку країну, як Росія з її одвічної імперської моделі і допоміг Україні стати на шлях розбудови вільної країни, де влада змінюється волею народу. Ми інтегрували цей імпульс, Росія — відкинула його в обмін на економічні перспективи, що дуже швидко їх втратила разом із громадянськими свободами середини 1990-х.
Читайте також: Озирнися
Зараз ситуація вкотре змінилася: світ долає виклики ХХІ століття, трансформуючи традиційні уявлення про демократичний уряд, статус громадянина і належні йому права, свободи, а також межу приватного життя кожного. Ми в іншій реальності, де технології і новітні безпекові, економічні і політичні виклики перемішують геополітичну шахівницю і можуть зробити можливими колись неможливі компроміси.
Колись в економічному розвитку група країн радикально змінила свою долю, зробивши стрибок одразу з аграрної економіки — до постіндустріальної. Так зійшла зірка так званих азійських тигрів. Схоже, що шлях демократичного розвитку з великою ймовірністю прокладатиметься за подібною схемою, коли доведеться прискорено оминати етап укоріненої класичної демократії і одразу зі стадії «перехідної демократії» адаптувати якийсь новітній тип демократичного урядування.
Це один з варіантів, який ми можемо передбачати сьогодні. Але версій майбутнього, як і ступенів свободи, — десятки. Найгірший варіант — це повний відступ від демократії у цьому прискореному глобальному транзиті. Деякі країни, не маючи стійких, ефективних демократичних структур, миттєво піддаватимуться авторитарній спокусі, наприклад, у пошуках економічної чи військової безпеки, або ж ламатимуться під тиском одного владного центру. Так відбулося в Білорусі, яка впродовж одного року відкинула навіть той фасад демократії, який підтримувався кілька десятиліть.
Чи ймовірний такий варіант для України? Залежить від обставин, але неможливо дати категоричну відповідь «ні».
Збереження і посилення демократичних свобод — це найбільш ризикова і найбільш важлива тема політичного порядку денного наступних років. Велика небезпека того, що вона буде піддана девальвації, і багато хто обіцятиме легку відмову від них. Хто буде підтримувати цю дискусію, і чи буде вона взагалі розпочата? Покоління в політиці змінюються. Стара генерація відходить, а її спадок не буде осягнутий за короткий час. З одного боку, ми бачимо пройдений великий шлях, на якому ми ставали демократичною країною, в якій громадяни цінують свою свободу, і неодноразово довели це на Майданах і на фронті. З іншого боку, в нових обставинах нам важливо не допустити примітивізації, легких версій, які не дадуть розуміння всіх уроків історії і всіх здобутків країни за 30 років. І головне — не треба впадати в комфортну ілюзію, що наша Незалежність — це даність. Не треба сприймати її як належне. Боротьба за неї нині в гарячій стадії. Ідея України потребує щирої відданості кожного дня — і від кожного, не має значення, ти політик, посадовець, дипломат чи пересічний громадянин. Від голосу кожного тепер все залежить чи не найбільше.