Нещодавно Владімір Путін хвалився, мовляв, євроатлантичний світовий порядок добігає кінця. На жаль, це більше ніж просто прояв мегаломанських мрій кремлівського очільника. Адже насправді подальше існування міжнародного порядку, заснованого на ліберальних цінностях, перебуває під серйозною загрозою, а разом з ним і демократична цивілізація в цілому.
Ведення загарбницьких воєн і застосування надмірної сили знову набуває привабливості для авторитарних держав. Якщо президент США Дональд Трамп змусить Україну піти на мирні умови з територіальними поступками, це буде рівнозначно заклику до потенційних майбутніх агресорів безжально користуватися правом сильнішого.
Таке визнання російської війни на знищення означало б, що цінності та норми європейського миру та міжнародного права загалом втратили свою актуальність. Вісім десятиліть цивілізування міждержавних відносин після закінчення Другої світової війни і, зокрема, після закінчення холодної війни, фактично були б зведені нанівець.
США під владою трампізму втрачають статус лідера та захисника демократичного світу, а також поборника міжнародного порядку, заснованого на правилах. Їхня зовнішня політика більше не дотримується принципу глобального поширення демократичних стандартів, натомість вона повертається до логіки великодержавної політики XIX століття. А всередині країни режим Трампа цілеспрямовано перетворює демократичну правову державу США на авторитарну систему.
Те, що підлабузництво Трампа до Росії може призвести до охолодження відносин між Москвою і Китаєм, як припускають деякі «експерти», є настільки ж абсурдною, як і небезпечною ілюзією. Навпаки: підбадьорені зрадою США західних цінностей, Кремль і китайський режим все тісніше зближуються з явною метою повністю знищити досягнення демократичної цивілізації.
Водночас у Європі сили опору проти антидемократичного відкоту також постійно слабшають. Усередині ЄС вже дві країни, Угорщина та Словаччина, перетворилися на агентів впливу російського деспотизму. Останнім часом навіть Польща, яка досі була одним із найміцніших європейських бастіонів проти московського імперіалізму, перебуває під загрозою відходу від цієї позиції. Нещодавні антиукраїнські тиради нового правонаціоналістичного президента Кароля Навроцького дають підстави для таких побоювань.
Але навіть у західноєвропейських країнах, як-от Франція та Австрія, прокремлівські праворадикали можуть незабаром прийти до влади. А в Німеччині ХДС/ХСС (Християнсько-демократичний союз/Християнсько-соціальний союз) і СДПН (Соціал-демократична партія Німеччини) проголосили свою урядову коаліцію «останнім шансом» для політичного центру. Однак після всього лише чотирьох місяців перебування при владі рейтинг коаліції серед населення є таким же низьким, як і у попереднього уряду, який називали «світлофорним» через поєднання червоного, зеленого та жовтого кольорів, а ультраправа, прокремлівська партія АдН (Альтернатива для Німеччини) вже лідирує в опитуваннях як найсильніша партія.
Однак все це лише частково пов’язано з фактичними результатами діяльності відповідної урядової конфігурації. У майже всіх західних суспільствах поширюється атмосфера фундаментальної недовіри до будь-яких дій традиційних політичних еліт. І справді, сили політичного центру здаються все більш виснаженими та позбавленими ідей.
Одними лише соціальними потрясіннями, які, безсумнівно, існують у демократичних суспільствах, не можна пояснити цю втому від ліберального плюралістичного ладу. Адже, в цілому, Європа ніколи раніше не знала такого високого рівня добробуту, а також соціальної безпеки, як сьогодні. Однак західні суспільства, здається, охоплені феноменом, який Зиґмунд Фройд назвав «невпокоєм в культурі». Йдеться про те, що коли тиск дедалі складніших цивілізаційних правил стає нестерпним, активується колективний інстинкт самознищення або смерті, який підживлює бажання за будь-яку ціну скинути тягар соціального «Над-Я». Парадоксально, але це робить популярними авторитарних лідерів на кшталт Дональда Трампа, які показують масам, як агресивно протистояти «обмеженням», накладеним законом, мораллю та любов’ю до правди.
На тлі послаблення підтримки ліберальної плюралістичної моделі суспільства підтримувані Росією та Китаєм авторитарні режими, як-от у Білорусі, Ірані та Венесуелі (не кажучи вже про Північну Корею), вперто тримаються за владу, хоча вже давно зруйнували свою економіку та суспільство. Ліберальне переконання, що диктатури стоять «на хибному боці історії» і рано чи пізно зазнають краху в результаті економічного занепаду, виявилося оманливим.
Нові комунікаційні технології, які спочатку викликали надії на зростання демократичної партисипації, все більше перетворюються на інструменти впровадження та вдосконалення авторитарного правління. Це пов’язано з намаганням позбавити людську свідомість здатності розрізняти добро і зло, правду і брехню, факти і вигадку. Використання вибухового розвитку штучного інтелекту в тоталітарних цілях може навіть призвести до повного стирання межі між сприйняттям реальної та цифрової реальності.
Перед обличчям цього масового наступу ірраціоналізму, озброєного найсучаснішими засобами, політичні та суспільні сили, віддані традиціям просвітницької раціональності, поки що виявляються здебільшого непідготовленими, а то й безпорадними. Якщо ситуація не зміниться, людство ризикує поринути в похмуру епоху авторитарного та тоталітарного свавілля. Щоб цього уникнути, демократії терміново потребують фундаментального руху духовного оновлення, який з войовничою енергією та переконливістю виступатиме за збереження демократичних ідеалів.