З огляду на нечисленність естонців зниження народжуваності в країні та еміграція вважаються безпосередньою загрозою існуванню нації. За останнім переписом, у країні мешкає 1,29 млн осіб, з них 25% – росіяни й тільки 70% (менш як мільйон) – естонці. Тамтешні жінки народжують у середньому лише 1,6 дитини, тим часом коефіцієнт відтворення становить 2.1.
Востаннє додатні показники чистого приросту населення в Естонії було зафіксовано 1990 року. Після того як країна повернула собі незалежність, народжуваність знизилася вдвічі. Насамперед це було зумовлено тим, що чимало молодих росіян переїхало до РФ. Однак ще більший вплив мав економічний хаос в усіх колишніх республіках унаслідок розпаду Радянського Союзу. Економічна беззахисність, низький рівень життя і погані умови для виховання дітей наприкінці радянської епохи позначилися на чисельності населення, що тривалий час, аж до схилу комуністичної ери, характеризувалася позитивним балансом.
Навіть успішні економічні реформи та підвищення рівня життя не змінили ситуації з народжуваністю – про повернення до колишніх показників годі й казати. На зламі століть доходи та заощадження громадян були суттєво більшими, ніж у перший рік незалежності країни, однак дітей народжувалося так само мало, як і в найгірші часи економічної кризи.
Усвідомлюючи загрозу вимирання нації в майбутньому, 2003-го естонський парламент зважився на рішучий крок – запровадив неймовірно високі, як для Європи, виплати при народженні дитини. За кілька років цей приклад наслідували деякі інші країни (приміром, Німеччина). Утім, в Естонії вони є найщедрішими на континенті й розраховані триваліший період. Один із батьків щомісяця одержує від держави допомогу, еквівалентну місячній зарплаті, яку він отримував за рік до народження дитини, аж до її півторарічного віку. Мета програми – зберегти родинний бюджет на тому самому рівні, як до народження, протягом періоду, коли один із батьків мусить залишатися вдома й доглядати за дитиною. Допомогу може отримувати або мати, або батько. Якщо батьки не мали доходу до народження дитини або якщо їхня зарплата була менша за прожитковий мінімум, до досягнення дитиною півторарічного віку вони одержують мінімальну допомогу в розмірі €290. Встановлено також максимальний її рівень – трикратна середня зарплата в Естонії, що нині становить близько €2,5 тис.
Зазвичай субсидії з держбюджету підтримують ліві партії, а праві виступають проти них, однак в Естонії все навпаки. Ініціатором та організатором програми є Партія реформ, одна з найбільш правоцентристських у країні, нині головний член правлячої коаліції. А єдиними, хто проголосував проти цієї ініціативи, були соціал-демократи.
Останні найбільше переймалися тим, що допомога залежала від попередніх доходів батьків, а це, на їхню думку, мало поглибити соціальну нерівність. Ліві вимагали однакових виплат для всіх або принаймні суттєвого зменшення максимальної суми й підвищення мінімальної. Однак автори закону прагнули насамперед дати родинам можливість зберегти свій бюджет, аби вони не відмовлялися від батьківства з фінансових причин.
Опоненти такої допомоги намагалися налякати суспільство, попереджаючи, що наркомани та безробітні почнуть масово народжувати дітей заради 18 місяців дармових грошей, а після припинення виплат кидатимуть їх напризволяще, тож утримувати малечу доведеться коштом суспільства.
Тим часом прихильники виплат наголошували на проблемі зменшення кількості населення (яке на той час тривало вже кілька років) і переконували, що «батьківська зарплата» – ефективний спосіб підвищення рівня народжуваності.
Відтоді як було запроваджено допомогу на дитину, минуло 10 років – досвід показує, що помилялися і її прихильники, і опоненти. Нижчі прошарки суспільства й малозабезпечені громадяни не почали народжувати дітей у надії на стабільний півторарічний дохід. За останнє десятиліття кількість покинутих дітей в Естонії зменшилася, а не збільшилася.
Однак виплати на дитину не гарантували й стрімкого зростання народжуваності. Одразу після запровадження допомоги її рівень таки почав підвищуватися – приблизно на 30% за три-чотири роки, а потім знову впав. Деякі демографи стверджують, що причиною зростання були не допомога від держави, а той факт, що більш численне покоління жінок досягло на той час дітородного віку. А можливо, певну роль відіграло й те, що чимало сімей були змушені відкласти планування нащадків через нестабільну фінансову ситуацію, а тепер зрештою зважилися на першу чи другу дитину.
Крім того, важко оцінити переваги програми для молодих батьків, бо Естонія вступила до ЄС приблизно в той самий час, коли вона була запроваджена. Відкриття кордонів і можливість вільно працювати за межами своєї країни активізували еміграцію, тож щорічне зменшення кількості населення у зв’язку з цим є набагато більшим, ніж унаслідок природних чинників. Емігранти – здебільшого молодь, поміж якої частка жінок непропорційно вища, тож це, природно, впливає і на народжуваність.
У будь-якому разі в останні роки її рівень у країні, попри всі зусилля уряду, і далі знижується. Тим часом доцільність виплати допомоги на дітей, запровадженої 2003-го, у суспільстві не обговорюється, адже ніхто не знає, наскільки критичною була б ситуація без неї.