Коли чергова акція опозиції в Росії закінчувалася побиттям та арештами демонстрантів, українці дивилися на сусідів зі співчуттям і впевненістю, що в Україні це неможливо. Однак російський стиль спілкування влади з протестантами і в нас може стати реальністю.
Права – «по барабану»
«Демократія – це свобода права, і я маю право нормально жити. Будь-яка протестна акція не повинна порушувати нормальне життя інших людей. Якщо я прийду до вас у спальню з барабаном і почну барабанити проти того, що птахи сідають на мій балкон, – це нормально? Тому міліція вживатиме заходів з охорони прав усіх людей. Працівників міліції на таких заходах буде рівно стільки, скільки потрібно для забезпечення охорони громадського порядку», – так недавно пояснив журналістам позицію влади щодо опозиційних мітингів український міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов. За два тижні до цієї заяви практично ті самі слова прозвучали й на зустрічі прем’єр-міністра Росії Владіміра Путіна з російською інтелігенцією. «Крім цих людей, які виходять на марш згодних чи незгодних, є й інші, про права яких ми не маємо забувати… Ви хочете провести його там, де люди в п’ятницю планують поїхати на дачу, наприклад. Або в неділю ввечері повернутися з дачі», – такою була відповідь російського прем’єра рок-музикантові Юрію Шевчукові, який спробував поговорити з можновладцем про принципи демократії. Наступного дня російські Марші незгодних завершилися затриманням 135 учасників у Москві й 60 в Санкт-Петербурзі.
Українська міліція вже продемонструвала опозиціонерам, що таке громадський порядок по-путінськи. Приміром, 3 червня вона заблокувала мітинг партії «За Україну», який опозиціонери планували провести біля палацу «Україна» під час виголошення президентом Віктором Януковичем звернення до народу. Наступного дня історія повторилася: невелика група опозиціонерів збиралася провести акцію протесту біля Українського дому, де президент мав давати прес-конференцію. До місця призначення мітингувальники не дійшли: без аргументованих пояснень шлях їм заступила міліція.
Модною останнім часом стала і практика заборони акцій опозиції у судовому порядку. 15 травня Київський окружний адміністративний суд заборонив опозиції проводити акцію протесту 17 травня під час візиту до Києва президента Росії Дмітрія Мєдвєдєва. 2 червня той самий суд заборонив акцію протесту партії ВО «Свобода» та інших опозиційних сил, приурочену до 100 днів влади. У судовому порядку було заборонено й акції національно-патріотичних сил у день встановлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі.
Та цих засобів нейтралізації опонентів владі, схоже, замало: вона прагне посилити тиск на опозицію за допомогою законодавства. У Верховній Раді до розгляду в другому читанні підготовлено законопроект № 2450, що обмежує гарантовану Конституцією свободу мирних зібрань. Правозахисники б’ють на сполох: якщо документ схвалить парламент, влада заборонятиме всі невгодні їй масові акції опозиції.
Законопроект № 2450 «Про порядок організації і проведення мирних заходів» депутати планували розглянути 17 червня, проте під тиском громадського протесту відклали обговорення питання, пообіцявши продовжити роботу над документом. Проте правозахисники не впевнені, що його зміст поліпшиться, адже він вигідний владі саме в нинішній редакції.
Історія питання
Нині порядок проведення мирних зібрань в Україні регулює фактично лише стаття 39 Конституції. Відповідно до неї охочі провести зібрання мають повідомити про намір органи влади. Обмежити це право може лише суд і тільки в інтересах національного та громадського порядку – з метою запобігання злочинам та заворушенням. Ця норма не раз ставала приводом для зловживань із боку влади: єдиною підставою для заборони судом масової акції є реальна загроза створення небезпеки життю чи здоров’ю людей під час проведення мітингу. Але можливість злочину в майбутньому не може бути доведена. Тому рішення судів про заборону мирних зібрань з огляду на потенційну загрозу безпеці є суб’єктивними. Найпоширенішою на сьогодні технологією перешкоджання мирним зібранням є заборона проводити їх на підставі того, що в той самий час і в тому самому місці заплановано інше зібрання, учасники якого дотримуються протилежних поглядів.
Саме для усунення можливості використання владою таких технологій і мав бути ухвалений закон про мирні зібрання. Але законопроект, який планує розглядати Верховна Рада, на думку правозахисників, слугуватиме досягненню протилежної мети.
Цей документ з’явився на світ ще 2008 року, в червні 2009-го був схвалений у першому читанні 228 голосами демократичної коаліції у складі БЮТ, НУ – НС та Блоку Володимира Литвина. Його жорстко розкритикували і українські, і міжнародні експерти у галузі прав людини, а Головне науково-експертне управління Верховної Ради повернуло на доопрацювання. Частину зауважень було враховано – до законопроекту, зокрема, було введено термін «контрзібрання», «основною метою проведення якого є вираження позиції, відмінної від позиції учасників іншого зібрання, що проводиться одночасно в тому самому місці». Це дозволило б припинити нині поширену практику заборони контрзібрань. Але більшість норм, які дають змогу забороняти акції протесту, в законопроекті залишилися.
Коли законопроект приймали в першому читанні, критикувала його і Партія регіонів, що на той час перебувала в опозиції. Обіцяла ПР не підтримувати його і в другому читанні. Тепер ситуація змінилася – регіонали при владі, й вони, не чекаючи схвалення законопроекту, вже розпочали боротьбу з акціями протесту опозиції.
«Сьогоднішня практика дотримання свободи зібрань не може задовольняти нікого, крім влади. Але ситуація, коли ця практика не лише збережеться, а й отримає законне підґрунтя, призведе до скасування чи не останньої свободи, що залишилася в громадян України», – наголошує член правління Української Гельсінської спілки Володимир Чемерис.
Стратегія закручування гайок
По-перше, щоб провести мирне зібрання, організатор має повідомити про це владу за чотири дні. Для влади цього часу буде достатньо, щоб подати позов до суду щодо всіх акцій протесту, які їй не подобаються. При цьому термін для оскарження рішень судів про заборону мітингів законопроектом не визначено, отже, громадяни фактично позбавлені права на оскарження. Відповідно до чинного законодавства повідомляти про проведення масових акцій організатор може навіть за годину до початку заходу. Причому позов від органів влади, що надійшов до суду в день проведення акції протесту, не розглядається.
«Якби харків’яни повідомляли за чотири дні про організацію протесту щодо вирубування дерев у парку, їх би вже всі вирубали. Є багато речей, на які треба реагувати швидше, ніж за чотири дні», – пояснює Чемерис.
Законопроект містить поняття спонтанного мирного зібрання – незапланованого, спричиненого подією, що має важливе значення для суспільства, але ця норма не допоможе охочим помітингувати. Організаторові потрібно буде довести, що подія, яка спровокувала акцію протесту, справді має суспільне значення. І тут розуміння «суспільного значення» владою та організатором мітингу може не збігатися. На практиці вирішуватиме, спонтанне зібрання чи ні, міліція, і якщо мітинг виявиться неугодним владі, його учасників розгонять, а ті, хто чинитиме опір, опиняться за ґратами.
Крім того, в законопроекті № 2450 розмиті такі важливі поняття, як, наприклад, «громадський порядок», «придатне для мирних зібрань місце». А тому владі, щоб домогтися в суді заборони, достатньо буде навести незаперечний аргумент: заявлене, приміром, опозицією місце для проведення мітингу непридатне для проведення такої акції. Загалом автори законопроекту передбачили місця, в яких не допускається проведення мирного зібрання. До таких, зокрема, належать «територія, що прилягає до небезпечних виробничих об’єктів та до інших об’єктів, експлуатація яких потребує дотримання спеціальних правил техніки безпеки. У Росії цю норму досить часто використовують як технологію для перешкоджання проведенню мирних зібрань, що не подобаються владі. Прикметно, що законопроект № 2450 загалом дуже схожий на російський Закон «О собраниях, митингах, демонстрациях, шествиях и пикетированиях».
Захиститися від сваволі влади та правоохоронних органів громадяни не зможуть – проект закону не містить жодної статті, що передбачала б відповідальність влади за порушення права на проведення мирних зібрань. Крім того, документ не визначає прав та обов’язків правоохоронців під час зібрань, тому забезпечення порядку може бути підмінене міліцейським свавіллям.
Експерти прогнозують: ухвалення закону ускладнить життя не лише громадянам, а й самій владі. Зараз соціологи не фіксують великого бажання людей брати учать в акціях протесту. Але особливого прагнення брати учать у протестах вони не фіксували й напередодні Помаранчевої революції. «Ухвалення таких законів, – прогнозує експерт Центру Разумкова Михайло Міщенко, – сприятиме зростанню протестних настроїв».
[1922][1923][1924][1925][1926]
Коли владі бракує аргументів для заборони акцій протесту, вона апелює до законодавства СРСР (!?!), уже зниклої держави з недемократичним досвідом. Міська влада Одеси оголосила поза законом всеукраїнську акцію протесту «Вихід з демократії. Пароль: 2450» проти законопроекту №2450 про мирні зібрання.
В Одесі організаторам акції у відповідь на їхню заявку було надіслано листа з повідомленням, що запланована акція незаконна. Автор листа, начальник управління внутрішньої політики Одеської міської ради Андрій Крупник, посилався на… указ президії Верховної Ради УРСР від 1988 року «Про порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних акцій і демонстрацій у СРСР».
Розробляючи національне законодавство, країни Західної Європи мають враховувати «Керівні принципи щодо свободи мирних зібрань», схвалені ОБСЄ 2007 року
• Не слід вимагати від тих, хто бажає провести мирне зібрання, отримання дозволу на це. Повідомлення про намір проведення зібрання не повинно мати форми заяви про отримання дозволу на його
проведення; у разі ненадання повідомлення влада зобов’язана забезпечити захист будь-якого стихійного зібрання.
• Держава зобов’язана створити механізми, що дозволяють реалізувати свободу мирних зібрань без зайвого бюрократичного регулювання.
• Не допускається дискримінація стосовно осіб, які хочуть провести мирне зібрання, за будь-якою ознакою, зокрема за ознакою раси, статі, політичних та релігійних переконань, мови.
Як влада пострадянських країн бореться з акціями протесту за допомогою законодавства
Білорусь. Закон «Про масові заходи» від 30 грудня 1997 року
• Організатор масового заходу має повідомити владу про намір його проведення не пізніше ніж за 15 днів до запланованої дати такого заходу
• Орган виконавчої влади має повідомити організатора масового заходу про дозвіл або заборону його проведення не пізніше ніж за п’ять днів до дати проведення
• Закон передбачає, що рішення органів влади про заборону заходу можуть бути оскаржені в суді. Але порядок оскарження в судах таких рішень не визначений
• Забороняється проведення заходів: ближче ніж за 200 м до будинків резиденції президента, парламенту, уряду; за 50 метрів до будівель виконавчих органів влади на місцях, дипломатичних представництв, судів, прокуратури, організацій, що гарантують безпеку населення. Органи місцевої влади наділені правом визначати місця для постійного проведення масових заходів та місця, де їх проведення заборонено
• Організатор заходу протягом десяти днів після його завершення має відшкодувати витрати, пов’язані із забезпеченням громадського порядку, медичним обслуговуванням, прибиранням території, відповідно до рішення органів місцевої влади
• Можливість проведення спонтанних мирних зібрань, контрзібрань законом не передбачена
Відповідальність влади за перешкоджання проведенню масових заходів не передбачена
Росія. Федеральний закон «О собраниях, митингах, демонстрациях, шествиях и пикетированиях» від 19 червня 2004 р.
• Організатор зібрання повідомляє владу про намір його проведення не раніше ніж за 15 і не пізніше ніж за 10 днів до дати проведення; при проведенні пікетування – не пізніше ніж за 3 дні до його проведення
• Забороняється проведення мирних зібрань на території, прилеглій до резиденції Адміністрації президента, будівель судів та місць позбавлення волі; у місцях, що вважаються пам’ятками культури та історії; на територіях, прилеглих до небезпечних виробництв та інших об’єктів, експлуатація яких потребує дотримання спеціальних правил безпеки (останнє часто використовують як технологію для перешкоджання проведенню мирних зібрань, що не подобаються владі)
• Можливість проведення спонтанних зібрань, кількох зібрань в одному місці й у той самий час контрзібрань законом не передбачена
Коментар Тижня:
Автори законопроекту № 2450, вочевидь, за взірець вирішили взяти російський досвід регулювання свободи зібрань. Український законопроект, який планує ухвалити Верховна Рада, дуже схожий на російський закон, інколи збігаються зміст і навіть номери статей цих документів.
.jpg)
Владімір Путін, прем’єр-міністр Росії
(29 травня, Москва, зустріч з учасниками та організаторами благодійного вечора «Маленький принц»):
«Крім цих людей, які виходять на марш згодних чи незгодних, є й інші, про права яких ми не маємо забувати. Якщо ви вирішите провести Марш незгодних, я прошу пробачення за надто різкі речі, приміром, біля лікарні, де заважатимете хворим дітям, хто з місцевої влади вам дозволить там проводити цей марш? І правильно зроблять, що заборонять!.. А тепер ви хочете провести його там, де люди планують у п’ятницю поїхати на дачу, наприклад. Або в неділю ввечері повернутися з дачі. Та вони вас там такими матюками покриють! І місцева влада також…»
.jpg)
Анатолій Могильов, міністр внутрішніх справ України
(10 червня, Київ, інтерв’ю журналістам):
«Будь-яка протестна акція не повинна порушувати нормальне життя інших людей. Якщо я прийду до вас у спальню з барабаном і почну барабанити проти того, що птахи сідають на мій балкон, – це нормально? Тому міліція вживатиме заходів з охорони прав усіх людей. Працівників міліції на таких заходах буде рівно стільки, скільки потрібно для забезпечення охорони громадського порядку…»
.jpg)
– У багатьох країнах Заходу є дозвільний порядок проведення мітингів, але на практиці їх забороняють украй рідко. І кожна така заборона викликає величезний скандал. У нас, якщо тільки дати шпаринку для заборони, вмить буде заборонено все. Тому ми маємо враховувати українські реалії та українську практику. Наприклад, у Франції мер міста Страсбурга, маючи за законом право заборонити зібрання Жана-Марі Ле Пена через ксенофобські настрої, не зробила цього. Натомість влада міста взяла участь у контрдемонстрації проти Ле Пена. У Європі борються з опонентами не заборонами, а висловлюванням альтернативних думок. Але Україна не Франція. Для чого, наприклад, потрібне попереднє повідомлення? У нас – для заборони. На Заході – щоб захистити право громадян на зібрання. Нам потрібно прямо вказати в законі, що відсутність повідомлення не є підставою для заборони мітингу.