Відставка Віктора Балоги з посади голови Секретаріату президента, якої так довго чекали його опоненти, стала несподіванкою для самого Віктора Ющенка. Про це свідчить хоча б те, що глава держави двічі надсилав літак із посланцями до Закарпаття, де перебував у відпустці керівник його канцелярії, та просив Віктора Івановича повернутися до роботи. Але той виявився непохитним – умовляння президентських послів, поміж яких, кажуть, був і Іван Плющ, на нього не подіяли. А відтак гарант прийняв відставку Віктора Балоги, який упродовж майже трьох років грав при ньому роль жорсткого й непохитного адміністратора.
З-поміж причин, які спонукали Віктора Івановича подати у відставку, називають його серйозні непорозуміння з Віктором Ющенком. Мовляв, ідеться про різні підходи Ющенка й Балоги до оцінки нинішньої політичної ситуації. Сам Балога заявив, що був категорично проти того, щоб Віктор Ющенко вдруге балотувався на президентських виборах, оскільки Віктор Андрійович не виконав своїх обіцянок, які він давав 2004 року. Закинув Балога Ющенкові й кумівство у владі. Знавці стверджують, що в пояснювальній записці, яку разом із заявою про відставку Балога поклав на стіл президентові, йшлося й про міжособистісні моменти. Так це чи ні – можуть підтвердити хіба що самі Балога чи Ющенко, які, схоже, вже втомилися один від одного.
Як би там не було, але з відходом Віктора Балоги з Секретаріату президента завершується епоха «жорсткого» Ющенка. Два укази про розпуск парламенту, ініціювання змін до Конституції, гра на пониження рейтингу Юлії Тимошенко, протистояння з БЮТ, – усе це підсумок роботи команди Балоги. Результатом його гри став також штучний розвал влітку минулого року помаранчевої коаліції, внаслідок чого фракція «Наша Україна – Народна самооборона» розкололася на дрібні групи. А створення «Єдиного центру», підконтрольного Віктору Івановичу, поставило під загрозу не лише прем’єрство Юлії Тимошенко, а й загалом існування пропрезидентської партії Народний союз «Наша Україна». Тобто Балозі вдалося налаштувати проти себе практично всіх колишніх соратників Віктора Ющенка по помаранчевій коаліції. Тим часом рейтинг президента за час «політичного менеджменту» Віктора Івановича впав до кількох ледве помітних відсотків…
На цьому тлі відбувалася жорстка конфронтація президентського Секретаріату та Кабінету Міністрів. За минулий рік практично кожне урядове рішення чи заява прем’єр-міністра негайно ж коментувалися клерками канцелярії глави держави. Апогеєм словесної пікіровки стало звинувачення влітку 2008 року Юлії Тимошенко у зраді національних інтересів на користь Росії. У відповідь Віктору Балозі закинули незаконну приватизацію старовинних замків на Західній Україні, зловживання владою, зокрема, приватні польоти до Закарпаття за державні кошти etc. Наскільки ці звинувачення мають під собою реальну основу, стане зрозумілим саме тепер, коли Віктор Іванович уже не керує Секретаріатом президента.
Думаю, не варто занадто демонізувати Віктора Балогу і його вплив на українську політику. Люди, які його добре знають, підтвердять, що Віктор Іванович у своїй поведінці та манерах не далеко відійшов від закарпатського бізнесмена середньої руки, яким він був у середині 1990-х. Просто в останні два роки йому була відведена роль «злого генія». Адже цілком очевидно: все, що робив Балога на посаді голови Секретаріату, відбувалося за згодою Віктора Ющенка. Інакше Віктор Іванович давно б уже залишив президентську канцелярію.
Кілька тижнів тому в одному з останніх своїх інтерв’ю на посаді керівника Секретаріату Віктор Балога резюмував: Віктор Ющенко і після завершення терміну своїх президентських повноважень залишиться активним політичним гравцем. Ким після своєї відставки буде Балога, нині, напевно, не знає і він сам. Після звинувачень на адресу Віктора Ющенка та за тієї кількості ворогів, які в нього накопичилися за час перебування в кріслі голови Секретаріату президента, продовжити політичну кар’єру буде непросто. Власне, на самостійну ефективну гру Балога з його «Єдиним центром» навряд чи здатен. За нинішньої політичної кон’юнктури він би міг потягнути хіба що губернаторство в рідному Закарпатті чи знову ж таки роль «сірого кардинала» – скажімо, як керівник одного з виборчих штабів Ющенка.