Сьогоднішнє звернення Владіміра Путіна справді можна вважати історичним. Ця промова остаточно розвіяла сумніви, чи справді Москва втратила стратегічну ініціативу у протистоянні, яке сама й розпочала.
Здавалося б, анексія територій сусідньої держави – більш ніж слушна нагода для сильних заяв. Але натомість Путін виступив із довгою тирадою про злочини і підступи «загниваючого Заходу». Схоже, спічрайтер Путіна брав заготовки у радянській пресі 1970-х, хіба що трохи підновив штампи і додав пару підсохлих родзинок. Путін пригадав Заходу всі реальні і вигадані гріхи: від апартеїду та опіумних воєн до бомбардувань Хіросіми і навіть Дрездена. Коротше кажучи, як писали у радянських газетах, «в Америке негров бьют».
Путін намалював похмуру конспірологічну картину, на якій жорстокий і підступний Захід накидає усьому світові свою гегемонію, визискуючи упокорені народи. І навіть гірше – еліти Заходу підривають добробут навіть своїх власних громадян, яким доводиться ходити голодними і немитими. А все через те, що «англосакси» прагнуть поставити на коліна Росію. Чого він, Путін, звісно ж не допустить і не дозволить накинути російським дітям сатанізм і гомосексуалізм.
Розбирати логічні та фактологічні хиби путінського спічу можна довго, але насправді важливе інше. Вся промова Путіна, судячи з її змісту, була адресована не стільки росіянам, скільки «поневоленим Заходом» народам планети. Путін майже прямим текстом закликав їх до повстання проти несправедливого світового ладу і явно пропонував себе на роль новітнього Спартака.
Читайте також: Синдром розпаду. Коротко про психопатологію рашизму
Проблема лише в тому, що цей меседж летів в порожнечу. Якщо до повномасштабного вторгнення Путін міг фантазувати, що його повстання проти Заходу здобуде широку міжнародну підтримку, то тепер підстав для подібних ілюзій не залишилося. Після саміту ШОС стало очевидно, що Путін фактично лишився наодинці з проблемами, які сам же і створив. Трохи іранських дронів і ракети, які тихцем продає Північна Корея – це явно не той масштаб допомоги, на який розраховувала Москва.
Вочевидь, розпочинаючи «спецоперацію», Путін розраховував, що саме він стане тим хлопчиком, який продемонструє «поневоленим» народам планети, що король – голий, що колективний Захід або відступить, або розвалиться зсередини, не витримавши виснажливого протистояння. І от тоді Москва зможе стати одним з головних центрів нового світового ладу.
Але сталося навпаки. Завдяки героїчному опору українців світ побачив, що голим королем є сам Путін – і зробив відповідні висновки. Повстання проти «гегемонії Заходу» не вийшло. Світовий лад виявився значно стійкішим, а Україна, котра раптом стала його ключовою опорою – і поготів. Поки російський диктатор розводився про наміри переінакшити світовий лад, його війська знаходились в оточенні у Лимані і готувалися до прориву і втечі. І це – за лічені тижні після колапсу російської армії на Харківщині.
Читайте також: Держава-zомбі. Коротко про суть російського імперіалізму
Анексія чотирьох областей України – це також жест, із яким Путін безнадійно запізнився. Так, світ свого часу проковтнув анексію Криму, але з тих пір багато що змінилося. Тепер все вирішується на полі бою – і там у Росії все йде зовсім не так, як хотілося б Путіну. Тому його грізні заяви про те, що Донеччина, Луганщина, Херсонщина та Запоріжжя тепер «назавжди з Росією» важко сприймати без іронії. На Харківщині окупанти теж розповідали, що прийшли назавжди.
Сьогоднішня промова Путіна контрастувала з дійсністю настільки, що навіть для найбільших скептиків стало очевидно: стратегічна ініціатива Росією остаточно втрачена. Кремль більше не здатний згенерувати жодних меседжів, окрім прокльонів на адресу Заходу. А головне – для подібних промов більше нема аудиторії. Немає тих, кого можна залякати погрозами, і немає тих, хто волів би приєднатись до цих погроз. Якщо до звернення Путіна напередодні вторгнення була прикута увага всього світу, то тепер його виступи все більше наближаються до жанру «дід розмовляє з телевізором». Наскільки ці зміни усвідомлюють у Кремлі – питання дискусійне, але воно вже не настільки важливе, як півроку тому.
Все це, звісно, не привід легковажити російською загрозою. Війна триває, а Москва, хай там як, має у рукаві свій головний козир – ядерну зброю. Але факт залишається фактом: світ швидко і дуже сильно змінюється. І місця для Путіна і для самої Росії у ньому вже нема.