До того ж людям в Україні після Майдану вже не страшно виражати свою політичну позицію в публічній ситуації (якщо в анкетах вони перестали боятися ще в середині 1990-х, то вголос почали висловлюватися тільки-но зараз). Навіть коли йдеться про підтримку Росії, все одно вираження громадянської позиції стає елементом політичного життя, й це дуже позитивно. І саме тому всі спроби підкупу швидко ставатимуть явними, зазнаватимуть відкритого осуду й навряд чи досягнуть мети.
Понад те, думаю, самі кандидати навряд чи намагатимуться робити таке, бодай тому що серед нинішніх реальних претендентів на президентське крісло я особисто не бачу здатних і охочих задіювати такий ресурс. Тим більше розуміючи, що це призведе до неминучої, суворої та дуже швидкої дискредитації.
Щодо регіональних особливостей, то на Заході підкуп із будь-чийого боку просто виключений, бо там уже є цілком сформоване громадянське суспільство і контроль буде дуже потужним. На Сході натомість дуже накручений градус протистояння, тож і там підкуповувати когось буде непотрібно – всі проголосують так, як відчувають. Власне, традиційним місцем для можливих спроб підкупу був і залишається Центр: Черкащина, Кіровоградщина, Полтавщина та ін. Хоча й там це малоймовірно.
Читайте також: Харків’яни не бажають кримського сценарію
Узагалі найвизначальнішим фактором цієї кампанії стане Росія. Саме від її імені системно чинитимуться провокації у східних регіонах. Наприклад, залякування виборців за допомогою тітушків, заклики бойкотувати вибори, погроми дільниць. Також дуже великою буде апатія тамтешнього електорату, бо люди не вбачатимуть «свого» кандидата ні в кому. Ні в демократичних висуванцях, ні в регіоналах, котрі, як вважають місцеві жителі, їх зрадили. Натомість у Києві й на Заході явка буде дуже високою.
А найважливішим елементом є, зрозуміло, російська агресія. Тепер електоральне поле змінюється до невпізнаваності. З великою часткою імовірності можна спрогнозувати унікальність нинішніх виборів, адже вперше за всю їх історію головна боротьба точитиметься не між Заходом і Сходом, тобто проукраїнською і проросійською риторикою, а між кандидатами з демократичного табору.
Фактично зараз основними претендентами на перемогу є Петро Порошенко та Віталій Кличко. Братимуть участь у перегонах і Юлія Тимошенко та, швидше за все, кандидат від Партії регіонів. На сьогодні рейтинг найбільше зріс у Порошенка, особливо за останні місяці, тому він точно не захоче купувати голоси в умовах, коли вони в нього прибувають і так. А що стосується Кличка, то це просто виключено. Зверніть увагу: саме його партія наразі не взяла участі в поділі владних портфелів. Ось щодо Тимошенко питання є, адже в неї старі традиції ведення виборчих кампаній. До того ж вона завжди здобуває на 3–5% більше голосів, ніж обіцяють соціологи, бо за неї голосують у селах, які погано охоплено дослідженнями. Те саме буде й на майбутніх перегонах, однак навряд чи це дасть змогу їй усерйоз сподіватися на перемогу.
Якщо аналізувати ситуацію з Партією регіонів, то, безумовно, її найбільша проблема – відсутність лідера, здатного об’єднати сильно проріджений ядерний електорат. Найбільш демократичний кандидат, якого вони здатні запропонувати, – Сергій Тігіпко. Є ще Нестор Шуфрич, але жоден із цих людей не може розраховувати на успіх. Та на вибори все одно підуть, бо не піти означає зробити собі політичне харакірі. Говоритимуть про потребу піднімати з руїн державу. Нічого нового, вкупі з визнанням своїх помилок це цілком може дати певний результат.
Читайте також: Крим: російська агітація і гуманітарна криза
Що стосується саме проросійського електорату, якого, за дослідженнями Фонду «Демократичні ініціативи», близько 12%, то він, як і досі, швидше за все, голосуватиме за кандидата від комуністів, які обов’язково візьмуть участь у кампанії із прицілом на наступні парламентські вибори. Щодо їхньої риторики: вони навряд чи активно використовуватимуть тему Росії, бо в умовах окупації це відвертий колабораціонізм, а колаборантів ніде й ні в які часи за людей не вважали. Отож червоні дуже активно експлуатуватимуть антиолігархічну риторику.
Якщо говорити про шанси на успіх конкретних кандидатів, то можна сказати, що на Сході серйозніші шанси у Віталія Кличка, тим більше він там виявляє активність, та й не пов’язаний із попередньою владою і не є олігархом (цього не люблять тамтешні виборці). Водночас Петро Порошенко з його типовою центральноукраїнською вдачею має більше шансів у великих містах Центру та в столиці. До того ж у нього є позитивний імідж справжнього професіонала й досвідченої людини, що дуже важливо для вітчизняного виборця. Іще на його користь зіграє той-таки російський фактор, адже продукцію саме Порошенкових підприємств почали забороняти в РФ іще торік. Ну й не забуваймо, що він досить добре проявив себе на Майдані. Взагалі виграшним ходом для Порошенка й Кличка було б домовитись, аби хтось із них зняв кандидатуру на користь іншого: тоді їхня перемога буде майже беззаперечною. Особливо з огляду на те, що ВО «Свобода» та Олег Тягнибок навряд чи братимуть участь у виборах, адже й так мають дуже велике представництво у владі й водночас жодних шансів на перемогу взагалі.