Олександр Черненко, БПП
Безперечно, матеріально незабезпечені виборці більш вразливі до популістських гасел і підкупу. Люди, які не можуть задовольнити мінімальних потреб, питання ідеології та геополітики відводять на другий план. На жаль, в Україні складається так, що ми бачимо зневіру, розчарування, не найкращий економічний стан країни. І виборці вразливі до тих, хто пропонує прості рішення складних питань. А це є серйозним викликом для українських виборів. Ми бачимо, що в топах рейтингів є політики, які так чи інакше обіцяють манну небесну. Це і Тимошенко, і Ляшко, і Рабинович. Частково також присутній Опоблок. Тож проблема є й вона серйозна. Однак більшою проблемою, навіть більшою за ґрунт для популізму, є готовність виборців продати свій голос. Хоча вони і не завжди це озвучують. І на цьому можуть спекулювати політики та проросійські сили.
В економічно більш сталих і розвинених суспільствах вибори демократичніші й змістовніші. Якщо говорити про голосування за проросійські сили — тут присутні питання і популізму, і матеріального стану. Наприклад, для проросійських сил є свої популісти. І якщо для проукраїнських малозабезпечених виборців є Ляшко, то для проросійських — Рабінович. Він спекулює на поганому економічному становищі й приправляє його певними гаслами. Мовляв, «згадайте, як воно було, це все через розрив із Росією» і так далі. Для проросійських виборців первинний мотив — погана економічна ситуація. Але вони пов’язують її з тим, що є конфронтація з Росією. І тому виникає каша в голові. Бідні пересічні громадяни, які сприймають виключно російську риторику. Це більше питання політичної площини, поведінкової лінії держави, яка мала би проводити активнішу політику захисту національних інтересів. Бо роз’єднання — шлях до «русского мира». Шкода, що Мінінформполітики, яке створили саме для відстоювання інтересів країни у сфері інформації, може забирати собі слоган відомого серіалу «Що мертве — померти не може» й вішати собі на сайт.
Читайте також: Криза представництва
Андрій Тетерук, Народний Фронт
Можна припустити, що серед малозабезпечених громадян більше тих, хто голосуватиме за популістів. Але це проблема не лише України, а й інших держав, де багато бідних верств населення. Яскравий приклад — переобрання президентом пана Ніколаса Мадуро у Венесуелі. Через його соціалістично-популістичну ідеологію люди майже жебракують, інфляція, темпи падіння економіки жахливі. Але бідні люди не бачать взаємозв’язку між популізмом, соціалізмом і бідністю. Водночас у європейських країнах серйозніше ставлення до політиків, їхньої поведінки під час політичної кар’єри. Загалом ставлення до політиків є прагматичнішим там, де голосують забезпечені громадяни.
Ми можемо говорити про такі взаємозалежності, але це більше до науковців. І я не стверджував би, що це кліше, яке ми можемо використовувати. Упевнений, що українці вирізняються високим ступенем нетерпимості до несправедливості. Про це свідчать дві революції. І я б хотів бачити більше свідомого вибору 2019 року. Популізм може нас не лише зупинити, а й відкинути назад. Це друге, чого я боюся після агресії від Російської Федерації. Якщо говорити про проросійські сили — це питання отруєння ідеологією, пропагандою, яку поширює Росія. І цьому піддаються як бізнесмени з великими статками, навіть олігархи, так і
Олег Осуховський, Свобода
Багато що залежить від економіки. У Західній Україні більше середнього класу, люди їдуть на заробітки, заробляють, приїжджають, відкривають бізнес. Відповідно їм не будеш диктувати, за кого треба голосувати. У Східній і Центральній Україні більше промисловості, заводів, шахт, і відповідно більше робочого класу. Тож звичайно, що олігархи, власники тих підприємств, практично всі присутні у Верховній Раді. І зараз сидять тут депутатами, і були ними в минулому.
Відповідно робочий клас легше, ніж середній клас, схилити до голосування за олігархів, за тих чи інших політиків. Ми працюємо, щоб в Україні було більше середнього класу. Не як зараз 5–7%, а 50–70%. Коли в нас буде стільки представників середнього класу, то й виборці будуть значно свідоміші й вибиратимуть ті політичні сили, які працюють на добробут нації та майбутнє України.
Читайте також: Правила виборів
Ірина Сисоєнко, Самопоміч
Рівень статків формує свідомість людини і, відповідно, свідомість людини формує її вибір у бік тієї чи іншої політичної сили. Наприклад, якщо це підприємець, він має власні активи, то орієнтуватиметься на ту політичну силу, яка безпосередньо займається відстоюванням інтересів бізнесу, зменшенням оподаткування, розвитком галузі, що формується законодавчими механізмами. Якщо, наприклад, це пенсіонер, особа, яка залежить від соціальних видатків, від держави й живе, по суті, на те, що держава їй дасть, то вона орієнтується відповідно на ті політичні сили, які активні в тому, щоб піднімати пенсії, зменшувати вартість лікарських засобів.
Тому безпосередньо фінансові можливості людини формують її світогляд. Усі ми живемо в матеріальному світі й у кожного його бажання та життя складаються відповідно до того, на якому соціальному рівні він перебуває в той чи інший час. Ну й відповідно в політиці є різні сили зі своїми програмами, які представляють різні частини суспільства.
Ігор Луценко , Батьківщина
Я ж вважаю, що голосування людини на виборах більше залежить від того, де вона перебуває ментально, в якому інформаційному середовищі. І це не залежить від матеріального стану. Є доволі багаті люди, які, наприклад, читають сайт Гордона. І мають відповідний світогляд. А є небагаті люди, наприклад, студенти, які віддають перевагу блогам і взагалі доволі просунуті у своєму світогляді. Тож прямого взаємозв’язку між майновим станом і вибором, як на мене, немає.
Звісно, якщо помізкувати, то в багатих більше шансів уникати примітивного популізму. Бо в них є стимул виступати проти популістської, лівацької ідеології. Це, принаймні, виправдовує їхній нинішній соціальний стан. Але вони все одно можуть проголосувати за популістів. Бо бувають ліві популісти, праві популісти, центрально-ліберальні й так далі. Тож мовиться насамперед про ідеологічні позиції. А вже після цього йде розмежовування на популістів чи не популістів.
Читайте також: Ірина Бекешкіна: «Такої кризи політикуму загалом у нас не було ніколи»
Богдан Дубневич, БПП:
Кожна людина має свою думку, і ніхто її не змінить. І кожному подобається свій політик. Це також правда. Але я щасливий із того, що в Галичині більшість виборців люблять тих, хто створив і створює робочі місця й працює на благо України. Про Центральну та Східну Україну не можу цього сказати, бо відомо, яка ситуація на Сході, там свій вибір, не зважаючи ні на що. І сьогодні патова ситуація. Я абсолютно не розумію, за кого голосуватиме Схід. Якщо він голосуватиме за улюбленців Януковича, то це вкрай погано. Це означає, що ми в житті поки що нічого ще не зробили й Майдан є не зрозуміло для чого.
А щодо популістів, то все абсолютно зрозуміло. Більшість населення сидить у телевізорі, і цей ящик капає на мізки й дає свої негативні результати. І тут залежить абсолютно не від рівня статків, а від тих язика та пропаганди. Одне в нас погано в телевізорі: ми показуємо майже все в негативі. Цього не можна робити, бо народ не варто доводити до абсурду чи такого моменту, коли всі на всіх злі. Ми не показуємо, що сіється, збирається, надоюється, будується, що є фабрики і заводи, які працюють, а показуємо тільки негатив, і це абсолютно неправильно. Кожна держава світу, хоч би де ви ввімкнули телевізор, навіть та сама Росія, показує свої досягнення. А в нас патова ситуація. Чого добиваються приватні канали, яку думку вони хочуть висловити, мені як дорослій людині, що прожила 56 років, незрозуміло. У нас не може все бути негативно, є в державі й позитив, і це правда.
Олег Березюк, «Самопоміч»:
Майновий статус людей у державі прямо залежить від системи управління. Вибори — частина цієї системи, оскільки на них обираються управлінці. І це одне з ключових питань, яке мають ставити медіа. До сьогоднішнього дня українці свідомо обирають тих, хто їх обкрадає, голосують за олігархічні партії. А популісти працюють на підтанцьовці в олігархів. Адже більшість політичних сил в Україні залежать від того чи іншого олігарха.
Врешті, у нас практично немає політсил, у яких є навіть популістична позиція. Тому українці були вимушені протягом 10 років двічі через революції вимагати якісного ставлення до управління. Але, на превеликий жаль, революцій не сталося. Бо інтелект і винахідливість українського олігархату були високі. Олігархат просто вчасно підхоплював владу. Тому вибори справді важливий момент. Вони мають стати тим, що приносить зміни. Тому триває боротьба за виборчу систему з пропорційними списками, за якісний антикорупційний суд тощо. Це політичне завдання. І його вирішення дасть країні змогу розвиватися.