Внаслідок того, що двічі за 5 діб з 10-го по 15-те лютого принаймні чотири закодовані радіостанції нашого батальйону потрапили до рук проросійських бойовиків — через полон підполковника та загибель майора — ті скористалися можливістю не лише відслідковувати нетривалий час наші переговори, а й нахабно вийти на зв'язок з вимогами та ультиматумами скласти зброю, залишити позиції й забратися з Дебальцевого.
Ультиматуми нас не здивували — саме цю вимогу озвучив перед журналістами на переговорах у Мінську напередодні Президент Росії Владімір Путін. Дивно було лише чути цей ультиматум від бойовиків у перший же день перемир'я, коли вони мали б припинити вогонь. Хоча нічого дивного й не було — російська армія, зібрана біля Дебальцевого, тупо виконувала наказ свого головнокомандувача. Як пізніше напишуть ЗМІ та активісти, до 80% з тих 15-17 тисяч, хто воював проти 2,5 тисячі нас на Дебальцівському плацдармі, це були замасковані військові з Російської Федерації.
Росіяни старанно маскувалися як візуально, так і під час сеансів зв'язку. Керівник замаскованої під українських бійців АТО диверсійно-розвідувальної групи, що вбила нашого майора Вакуленка та захопила його рацію, одразу ж почав вимагати скласти зброю та забратися з Дебальцевого. Він назвався позивним “Бондарь” з якогось батальйону “Русь”, що ніби представляє ополченців. Хоча за стилем розмови та вимовою було одразу чути російський акцент та зрозуміло те, що ми маємо справу з якісно підготовленим диверсантом, метою якого було виманити та вбити командира 40-го батальйону під приводом переговорів про мир та припинення вогню.
Читайте також: Дебальцевський щоденник. Полонений замполіт
Після того, як наш комбат почав обережно розпитувати “Бондаря” про те, що той хоче, де він дістав рацію, де наш полонений розвідник, який у того був позивний чи хоча б як він виглядає, диверсант став вимагати негайної особистої зустрічі для так би мовити “вирішення питань”. Протягом всієї майже годинної розмови, аж поки не розрядилася батарея на вкраденій радіостанції, “Бондарь” так і не зміг “вирішити" єдине просте питання – припинення вогню бойовиками по Дебальцевому хоча б на годину для проведення подібної зустрічі, і не сказав нічого конкретного про нашого ніби-то живого полоненого та якісь умови його звільнення. Лише повідомив, що полоненого вже кудись відвели.
Журналістський досвід підказав мені ввімкнути диктофон і я записав пару фрагментів цього спілкування. Воно було сумбурним, адже в ефірі намагалися вести розмови кілька інших офіцерів. Як виявилось, аудіозапис було зроблено недаремно. Адже буквально одразу керівництво Сектору “С” та вище командування Збройних Сил України спробувало висунути нам претензії про ведення сепаратних переговорів з противником. Насправді ж, на аудіозаписі чітко чути, як комбат 40-го батальйону каже, що ніхто здавати позицій не буде. Ось розшифровка мовою оригіналу:
КОМБАТ: Я спрашиваю, где рацию мою взял?
БОНДАРЬ: У пленного. Он живой кстати тут, бл.., пленний ваш.
КОМБАТ: Братан, скажи позивной его, пожалуйста…
БОНДАРЬ: (нерозбірливо)
КОМБАТ: Не расслишал. “Бондарь”, скажи позивной пленного.
БОНДАРЬ: Это не сейчас. Мне надо найти тех людей, что вот отвели его. Вот за ним это щас пойдут. Я не знаю, нах, как ты это видишь, мужик. Давай вопрос решать!
КОМБАТ: Вчера было объявлено перемирие, я тебе еще раз повторяю. Мы не хотим никого убивать и мы хотим мира. Как понял меня?
БОНДАРЬ: Я понял тебя. Но это вот перемирие… Не мы ж у вас под Полтавой или под Киевом! Никто туда даже на Майдан не ездил вот из наших, тогда как вы там стояли с оружием в руках.
КОМБАТ: Мы тоже не с Майдана пришли. Я кадровый офицер. У меня есть приказ. Когда я мог, я сюда не ехал. Но когда вышел приказ, я сюда приехал. Что по твоему я должен делать — быть трусом, чтоб я испугался?
БОНДАРЬ: Нет, я такого не скажу. Но ты также должен думать, что ты воюешь с народом, с шахтерами и у тебя дома тоже есть дети. (неразборчиво) Так зачем эти обстрелы по нам? Мы хотим прекращения этой войны дурацкой.
Читайте також: Дебальцевський щоденник. Храм батальйону
ДОНЕЦКИЙ (украинский офицер добровольческого батальйона): «Бондарь», «Бондарь», я «Донецкий». Я тебя хорошо слышу. Я сам с Донецка. И воюю за свою землю. Хочешь мира? Давай приезжай с миром! Войны не будет. Если хочешь войны — тогда так и будет.
БОНДАРЬ: Понял. Тогда давайте встречаться. Так ты сам донецкий?
ДОНЕЦКИЙ: Да, братан, я сам донецкий. И видел как вся эта херня начиналася, кто у вас там давал бабло и кто руководил. Так что ты не рассказывай мне тут, что вы с миром пришли пацаны! Я хочу к себе домой в Донецк! И у нас тут донецких в подразделении 80%. И вы, бл.., воюете с нашими, с нашими донецкими, с моими родителями. Так шо не рассказывайте, что вы воюете там с Западом!…
БОНДАРЬ: (пауза, молчание)
ДОНЕЦКИЙ: И видишь как – разговариваю с тобой на чистом русском языке! А стреляем друг в друга…<…> И я хочу к себе домой в Донецк, бля! И воевать с вами не хочу, бля. «ДНР», «ЛНР» – мне пох, что там будет. Вы там определитеся сами, куда и зачем вы хотите! Народ, ты знаешь, давно определен. Народ хочет мира. Кому это надо — друг в друга стрелять?!
БОНДАРЬ: Я с тобой согласен и я тоже против войны вот этой, бля… Я иду к тебе разговаривать, но не под прицелом. Давайте решим этот вопрос!
Читайте також: Дебальцевський щоденник. Розбомблені кімнати
КОМБАТ: «Бондарь», ответь командиру! (Несколько раз) Мужики, давайте не засорять эфир! «Бондарь», ответь командиру! Всем остальным — помолчите чуть-чуть!
БОНДАРЬ: Кто-нибудь, слышите меня? Продублируйте командиру — я вас слышу.
КОМБАТ: Все, я тебя услышал.
БОНДАРЬ: Свои вы или не свои — давай что-то решать.
КОМБАТ: И я тебе повторяю — давай что-то решать, давай. Давай мир делать. Но, мы же с тобой вдвоем мир же не сделаем! Я позиции не оставлю. Как меня понял? Прием.
БОНДАРЬ (після паузы): Слышу тебя. Просто тут кто-то из ваших стреляют по нам с ВОГов (підствольних гранатометів – Авт.).
КОМБАТ: Ну по мне тут покрупнее снарядики прилетели. Как понял? Прием.
БОНДАРЬ: Покрупнее тут по ходу бъет… (дальше неразборчиво)
КОМБАТ: Значит, смотри — если делать мир, то мы «за» то чтобы был мир. Только мир не на ваших условиях, а на всеобщих.
БОНДАРЬ: Давай на всеобщих! Давай решать, нах! И скажи своим, дай команду, чтоб не стреляли по нам. Мои ж не стреляют никто сейчас! <…> Давай тогда шо ли встречаться? Да будем решать уже? Чтоб не по рации, а так — встретимся вживую?
Звісно, планована диверсантами противника зустріч із нашим комбатом не відбулася й ніхто не став виконувати їхній ультиматум. Один з наших офіцерів, що перебував на передових позиціях і чув ці радіопереговори, розрядив нервову обстановку спілкування з терористами, пославши їх подалі зрозумілою їм нецензурною лайкою. І щоб вони не слухали наш ефір, після полону замполіта всі радіостанції було перекодовано, а в другий раз після вбивства майора захоплені цифрові радіотермінали було заблоковано.