Заступник комбата 40-го батальйону з озброєння майор Олександр Іванович Вакуленко — другий з двох офіцерів, з якими я мешкав в кімнаті в базовому таборі — загинув у перший день припинення вогню за Мінськими домовленностями 15 лютого приблизно о 14:00 на східній околиці Дебальцевого. Ще вранці ми з ним розбирали завали нашої розбомбленої кімнати, намагаючись відкопати щось з особистих речей. А опівдні, отримавши наказ від командування Сектору “С”, він виїхав на позиції, щоб координувати дії загону Національної Гвардії, який вирушав на зачистку околиць міста від бойовиків. Загін Нацгвардії затримався з прибуттям у домовлене місце зустрічі, і це коштувало майору життя. Він з трьома нашими розвідниками прийняв бій проти утричі більшої за чисельністю диверсійно-розвідувальної групи противника.
Читайте також: Дебальцевський щоденник. Зник мобільний зв’язок
Як розповів очевидець-розвідник, що був в тій групі, вони в одному з тунелів під залізницею на північно-східній околиці Дебальцевого чекали на прибуття загону Нацгвардії (ми їх називали “нациками” й, чесно кажучи, багатьох з них не любили за прояви боягузства та недоречні «понти»). Але натомість до них з тунелю навпроти вийшли троє озброєних людей в камуфляжі з жовтими пов'язками на рукавах, що мали б означати українських бійців. Після короткої розмови, обміну паролями і запитань хто є хто, трійка у відповідь на фразу“Ми з 40-го батальйону” сказала: “Ну тоді, здавайтеся!” Миттю стало зрозуміло, що це замасковані бойовики, а над тунелем навпроти з'явилося ще з десяток бойовиків. Через якихось 3 секунди після ультиматуму хтось з групи противника прицільно вистрілив в майора Вакуленка з підствольного гранатомета. Той загинув на місці. Зав'язалася перестрілка, хтось кинув димову шашку. Один з наших розвідників (позивний “Каратель”) впав на землю, був поранений і потрапив у полон. Двоє інших бійців відступили перед силами противника, що переважали, й таким чином врятувалися. Відступаючи, вони також уникли зіткнення з бойовиками, що проїхали повз них у вантажівці на підкріплення диверсантів.
Загін Нацгвардії зрештою таки прибув на умовлене місце і кілька годин потому автомобіль командування Сектору “С” доставив нам до базового табору тіло Вакуленка. Ми з офіцерами віднесли його на 2-й поверх залізного павільйону й залишили там біля тіла загиблого днем раніше старшини 1-ї роти Валерія Єлєфтєріаді з позивним “Грек”. Понад 5 днів поспіль через блокування бойовиками траси на Дебальцеве-Артемівськ нам не вдавалося відправити тіла загиблих до моргу в Артемівську. Приміром, вантажівка УРАЛ з тілами раніше загиблих під Дебальцевим (в тому числі з нашого батальйону) потрапила під обстріл й на кілька днів застрягла у полі біля нашого віддаленого опорного пункту.
Читайте також: Дебальцевський щоденник. «Град на балконі»
За збігом обставин, в тому покинутому УРАЛі в полі за Дебальцевим лежало тіло 32-річного старшого лейтенанта Артура Міськіва — учня майора Вакуленка. Він дуже болісно переживав загибель Артура від кульових поранень в передостанній день перед оголошенням перемир'я. Кілька днів тіло Артура пролежало на морозі в нашому таборі, й якось уночі при світлі ліхтариків та під звуками розривів мін ми з майором ходили з ним прощатися. Я не міг уявити, що буквально через 2 доби не стане і самого майора, й мені доведеться нести його понівечене окривавлене тіло на носилках до залізного павільйону та знову підніматися тими страшними сходами, щоб проститися ще з одним бойовим товаришем.
Майор Вакуленко не склав зброю, а прийняв бій. Він віддав своє життя, як герой. Він є прикладом у тому, яким має бути офіцер української армії і як треба боронити Україну. Вічна йому шана і світла пам'ять!