Коли наш батальйон прибув на ротацію до Дебальцевого, то у базовому таборі вже був облаштований храм. Його зробили в одній з кімнат на другому поверсі наші попередники з 25-го батальйону “Київська Русь”. Вони ж і розповіли, що до них регулярно на кілька днів та навіть тижнів приїздили священики-капелани, переважним чином з Української Греко-Католицької Церкви. Я знайшов номер телефону одного з них, отця Івана (Ісаєвича), який мешкав при штабі сектору “С” в Дебальцевому. Але через складної оперативної обстановку на плацдармі, яка кожного дня погіршувалася, він так і не завітав до нашого батальйону та своєї ж каплиці, а через деякий час повідомив по СМС, що був поранений під час обстрілу міста.
Храм батальйону не мав стояти порожнім, в ньому мала лунати молитва. Тому ним почав опікуватися я разом із заступником комбата по роботі з особовим складом. Храм зрештою й так не був порожнім: спочатку через нестачу місць для спання там тимчасово був розміщений один із взводів. Коли ж вони виїхали на передову, простора кімната храму стала моїм другим домом.
Читайте також: Дебальцевський щоденник. Розбомблені кімнати
Ми прибрали й вичистили цю каплицю, забили дошками та заклеїли плівкою розбиті вікна. (Причому це довелося робити двічі — віконне скло, навіть переклеєне скотчем, так і не витримало вибухових хвиль). В храмі виявилося багато молитовників, Нових Заповітів та Біблій, медальйонів і карток із зображеннями святих. Щось, можливо, й пропало (може, хтось із бійців прихопив із собою деякі предмети), але збереглися пару ікон, рушники, елементи ритуального одягу для богослужінь. Всі наявні предмети я старанно розклав по картонних коробках та металевих ящиках, а також облаштував найпростіший стіл для релігійних відправ.
Під час прибирання я виявив і неприємну річ, яку одразу ж викинув як найдалі — чорний брелок для ключів у вигляді черепа зі шкіряним хвостом. Певно, хтось із бійців, які тимчасово мешкали тут, забув його чи, можливо, підкинув навмисне. Я читав літературу про впливи злих духів та екзорцизми, тому поставився до цієї знахідки серйозно, як до можливої причини загибелі перших військовослужбовців нашого батальйону під Дебальцевим. Прикметно, що після того, як я викинув цей брелок та в каплиці знову залунала щоденна молитва, наші бійці перестали гинути — принаймні упродовж наступних десяти днів.
Читайте також: Дебальцевський щоденник. Майор Вакуленко
Храм був вщент зруйнований разом із половиною 2-го поверху будинку в ніч на 13-те лютого внаслідок масованого обстрілу нашого табору. Від влучання ракет і снарядів завалилася вся північна стіна іконостасу, й під її уламками були поховані ікони, Новий Завіт та дерев'яний хрест, який я старанно вирізав за днів десять перед тим.
До речі, крім великого хреста для каплиці, я змайстрував із дерев'яних палиць ще три невеликих хреста, двоє з яких православні з додатковою поперечиною. Один я подарував тоді ще не полоненому замполіту, другий — тоді ще не загиблому майору, а третій відніс до найважливішої кімнати оперативного чергового. Хрести один за одним були зрештою розтрощені снарядами бойовиків. На жаль, не вцілів і останній з них — ми підірвали весь свій табір під час виведення військ з Дебальцевого.