– На всі Ваші запитання [поставлені Еллою Євтушенко — Ред.] я відповів гамузом, в стилі потоку мислення, а не потопу свідомості.
– Чи має бути «Висока полиця літератури», до якої без сумніву належить і ваша творчість, «засвоєна» критичною масою населення України? Тобто вивчена в школі, обовʼязково – на філологічних факультетах вишів тощо? Чи це мусить бути літературою для пасіонаріїв, людей, які провокують зміни в суспільстві, і це нормально, що читають її тисячі, а не мільйони?
– Питання треба ставити так: чи треба вивчати вищу математику чи завершити все букварем і табличкою множення? Хто хоче сам і своїх дітей ощасливити другим, тому не потрібне перше. Коли почнеться розвиток, будуть вивчати вище. В цьому буде їх радість, їх любов, їх розумова і духовна насолода. В часі деструкції і низької енергії, мозок зацікавити високим неможливо. Насильно вчити – це значить вбити любов до предмету. Хто схоче,з віком прочитає і так. Я б вивчав, постійно читав, за інших не скажу.
Якщо це філологи, то не знаючи серйозної мовотворчої літератури, вони не знають можливостей мови і вони не філологи.
Якщо це журналісти, то вони, на прикладах низького слова, так і писатимуть, дубово-механічним словом, яке неможливо читати. Саме так і пишеться зараз. І таке слово мертве ще до того, як опублікується. Наука письма, одна із самих складних наук, а справа письменництва – одна із самих важливих у Бога. Це зараз – ніщо; в майбутньому буде навпаки. Вчити вищу математику слова – собі на благо.
Кожне покоління має своїх героїв. Кожне покоління опирається на своїх авторів. Кожне покоління пише по-своєму, але при цьому має досягти й перевершити попередні метр-еталони. Література, ширше – мистецтво, це зажди новий сад. І є дикістю протиставляти одне дерево іншому. Хто приніс кращі плоди, хто створив кращі шедеври, подав кращі ідеї, той і кращий. Дивно, що така проста думка ніяк не прив’ється в літературі. Письменників, їхні твори, не треба протиставляти, як і стравлювати людей. Треба бачити слово, досвід з висоти польоту. Треба бачити час, переливи часонастрою, а не окремості подій. Бо саме так література, досвід і залишається в історії. Бачення їх через призму понять літературознавства, це завжди звуження до видимого спектру, тоді як він – на багато ширший. У справжніх творах закладені смисли, які можуть прочитуватись через віки. Та, головне, там присутній настрій часу, те єдине, що ніколи не повториться вдруге. Я намагався передати час і смисли Кінця, ті явищі розпаду, що призвели до нього.
Є покоління на вищій Енергії – покоління Початку – і покоління на низькій енергії, покоління Кінця. Перше дає взірцеві ідеї, канони, приклади метр-еталонності, школи майстерності, останнє нівелює все і є живописцем ентропії, розпаду. Із зрозумілих причин воно не може створити нічого ідеального, життєствердного. Воно намагається бути творцем культури, але несе, скоріше, антикультуру. Діє обмеженим лексичним запасом і куцими образно-художніми системами. Там немає двох гармонійно складених речень, а це подається Книгами. В музиці, філософії, науках та ж сама ситуація. Коли нема Енергії, нема творильної Сили, нема і не може бути чогось визначного. Пише вона, як океанічна сила піднімає хвилю вздовж побережжя, пише Любов, її змаління не пише нічого. Це процес Кінця, ми в Долині Синусоїди. Цей процес триває вже понад сорок років.
Щоб писати, творити, мислити в цей період необхідно було мати Енергію.
Щоб творити історію – в ще більш значній мірі.
Низ Синусоїди запускає антиісторію, антицінності і суцільну руйнацію.
Це зрозуміло з загальнопланетної ситуації, але ні скільки не зрозуміло з культурологічних химер. Культурологічне уявлення про сферу Духу – одна велика помилковість. Там все рівно навпаки: чим нижчий рівень, тим більше галасу. Чим слабше людина написала, тим більше буде згадок. Те ж саме – у всіх інших сферах. Це притаманно періоду Кінця. Тут не питання смаку, це питання Любові, творильної Сили, якою пишеться (створюється) Все. Низька Енергія Кінця дає пониження рівня у всьому: людських взаєминах, моралі, культурі, політиці, способі життя. Зрештою вона нівелює все, приземлює нижче тваринності, опошлює Всесвіт і в апофеозі нищості гине. В цей період все низьке викликає ажіотаж, все богодане – зневажається. Диявол панує, Бог – знищується. Все починається з деструкції мови, Божого Слова, – носія найтоншої Енергії, – переростає у цілковиту невіру у все святе, у вищі Закони й принципи, і перетворює людину в цивілізованого дикуна. Йому здається, – він знає все, – але не знає жодної Істини, ні одного вищого Закону, а ще менше тим живе. Це істота чи сукупність їх є антипод усіх Законів Бога. Оскільки Закони діють автоматично, настає те, що настає. Для більшості незрозуміло, чому так, але це не відміняє їх дієвості. Як я вже казав, людина є Книгою. Якщо в ній не вписані Істини і Закон, вона керується злом і брехнею. Коли зникає істинне, і настає одне безумство, Бог приходить і змітає: такі країни і їх безумство. Не важлива форма, важливий результат.
Людину, спільноту, людство треба розглядати як Книгу з правильною і хибною інформацією. Відповідно, перша дає активність і довготривалість життя, друга – присікання собі життя. Коли до ідей, Істин починають ставитись як до предмету глуму, останнє неминуче. Є речі, на яких тримається життя; на низькій енергії вони здаються неістотними – звідси падіння цінностей – але від того не менш двосічними. Якщо прибрати їх, прибирається життя. Зовні воно ніби триває, але в ньому немає складової вищої радості – відпромінення Енергії. З відміною цінностей відміняється її провідність. Людина завжди в полі Енергії Бога, але тоді не вловлює її. Великої Любові Бога. Її життя стає животінням.
Література Кінця описує такий стан. Так вона буде прочитана через століття. Літературне визначення того чи іншого стилю грішить умовністю. Питання не в стилі, а в тому, на скільки це якісний твір. Назви стилів – це зужиті штампи. Я вже казав, що людиною пише Слово, пише Енергія, а не людина пише текст. Звичайно, що пише не всіма. Той стан, коли людиною пише Слово, і породжує справжню літературу. Стан, коли мозок може переплавляти безліч досвіду, народжувати великі узагальнення, мислити великими метафорами, не убгати в жодні назви стилів. Жодний штучний розум ніколи не здатний на подібне. Цей стан потокомислення не зрівняти ні з чим. Це стан озаріння всього мозку, а не його окремих частин. Дуже примітивно це називають розширенням свідомості, ті, хто, як правило, його не переживали. Насправді, це зупинка свідомості, – земної пам’яті, земних думок, – і ввімкнення надсвідомості або Божого мозку. Земний мозок, коли його вимкнути, не ловить примітивні, низькочастотні мислеформи, – це помітно по тому, що ніщо земне не тривожить і не лізе в голову, – і вищий розум ловить Всесвіт і Бога. Його узагальнення. Бачення світу, як Бог бачить, в повноті краси й безмежного розмаїття. Людині це доступне в стані закоханості. Ось чому написане тоді найкраще. Але на вищій Енергії Чистої Любові пишеться в сто раз краще. Вимкнення земного дозволяє неуявиме більшості. Бачити світ в правильній послідовності, – Бог, Всесвіт, людське, – бачити все в його правильному масштабі і пріоритетності. В земному стані людина думає рівно навпаки, – людське, Всесвіт, Бог, – при чому, до двох останніх здогад і діло ніколи не доходить, їх нема. Правильна послідовність дозволяє бачити історію, власне життя, досвід мільйонів, у їх космічному плині, а не переліку своїх образ, вражень, почуттів. Більшість пише із образ, банального его, з бажання показати себе і навколишній світ. Але цей світ не простягається далі п’яти почуттів. Це ніщо. Це звужений світ, він є оманою свідомості, а не повнотою реальності. Повнота досягається тоді, коли свідомість вимкнена. Коли земний мозок не ловить земну частоту і всіх присутніх на ній; коли Божий мозок ловить неземну частоту і безмір всього на ній. Діапазон п’яти почуттів – це ніщо в дослідженні життя. В процесі еволюції у декого розвивається духовний розум. З надвеликим об’ємом пам’яті і здатністю до стратегічного мислення, великих узагальнень. Земний мозок навпаки, схильний до розпорошення: бачити дрібне, безліч фактів, пліток, емоцій, чужих думок, а великого не бачити. Трільйони плітконовин, хто де що бовкнув, де що прикре трапилось, спрямовані на активацію песерно земного, низько енергетичного відділу, і знищення духовного, з антеною Бога. Земний ум з малого роздуває велике, з нічого робить цінність. Стратегічний – утверджує вищі цінності, і мисленно творить вищу реальність, проектуючи її на загал, тоді як земний, з суто земного робить цінності і створює ницу реальність, і сам стає їхнім рабом. Так цінностями стали гроші і задоволення, а Всесвіт і Бог – нічим. Але це світ – грошей і задоволень – не робить людину щасливою. Її щастя в іншій площині, про яку вона навіть не здогадується. Поскільки живе в світі звуженої реальності. Не маючи щастя, людина, її система неодмінно шукатиме його в матеріальній площині. Мінятиме влади, устрої, а не те, що править універсально кожним. Поки нею править бажання влади й багатства – властолюбство й жадоба – вона й не здогадується про нього. Про Закони-Заповіді, які людина скільки живе, стільки й порушує. Таїна в тому, що вона сама створена в їх формі. Її духовна істота – дух – створена в формі Заповідей. Порушення їх спричиняє порушення форми і відповідні хвороби. Все, що про людину знає матеріалістична наука, це підрахунок її частин, а не встановлення духовних закономірностей. Все, що знає про людину художня література, має ще менше спільного з Істиною. По цій причині я і перейшов на духовні дослідження й духовну літературу. Порушення, які допускає людина, ширше – світ, не проходять для них безслідно. Те, що людина вважає несерйозним, не означає його неістотності. Це для неї, земномислої, матеріальної істоти, воно неістотне. Але це не відміняє впливу. Реакції Бога як сукупності вищих Сил. Те, що для неї несерйозне і ніяк не виправне, з усією серйозністю починає виправляти Бог. Чим менше вона відповідає Його Законам, тим сильніше виправлення. Людина й тут знаходить фізичні відповіді. Але це вже не змінює ані її долі, ні здоров’я, ні колективної участі. Змінити може тільки приведення до відповідності їм. До вимог, які є Законами для Всесвіту1.
Культурологія, філософія поверхні повигадували тисячі понять, які запорошують мислення і тоді у всьому бачаться земні причини. Тоді як весь спектр причин – життя упродовж тисячоліть – не приймається до уваги. Людина є предметом тисячоліть, тим, що формувало її сотнями й тисячами життів, і таким ж носієм пам’яті є її територія. Вона несе в собі пам’ять всього, що жило, перебувало і творилось на ній. Звуження людини до одного життя – примітив примітиву. І так як оживає пам’ять на фізичному носієві, пам’ять території, пам’ять людини оживає в певні моменти Імпульсу. Різкого збільшення Енергії Любові. Різні за Кармою на одній території дають різний малюнок історії. В цілому, вона має схильність до повторення з вищеназваних причин. Люди з різним кармічним досвідом в момент пробудження його починають конфліктувати, вчиняється вражда. Це оживає описане в них старе, їх тягне до його повторення. На негативному досвіді істота відвикає від того, що заважає їй бути щасливою. Невідповідність Законам і обожнення своїх-себе призводять до того, що людина на 1 місці, а Бог – ніхто. Бог від того не постраждає. Страждає людина, бо перестає вловлювати Його Сигнал. Він вловлюється тоді, коли людина в постійному замисленні про Бога, це налаштовує певні зони мозку на Його частоту. Розладнаний мозок не ловить Бога, Його Енергоімпульсу. Віра одних і невіра інших пов’язані саме з цим. Суто технічний процес, не пов’язаний з доказами про існування Бога чи їх відсутністю. Земний, мало розвинутий еволюційно, відділ мозку не пристосований для такого вловлення. Не ловлячи Сигнал, істота не вловлює і щастя. Воно є наслідком нього. Людина, її територія стає мертвою, як телефон без покриття Сигналу.
Мозок, який не ловить Сигнал, не вловлює і його Енергії. Прийнято вважати, що людина живе сама по собі. Так от, ця приємна ілюзія розходиться з дійсністю. Людина, все живе й матеріальне, існує на цій Енергії. Яка і є Життям. Життям у чистому вигляді. Чим менше істота, спільнота живе по Законах, тим більше вона приземніє, тим меншою стає її здатність вловлювати Сигнал. Отримувати Енергію Життя. Це відображається в зміні її форми, активності, це зменшую Енергію до майже нуля. Останнє видно по зупинці розвитку. Різко падає інтерес до читання. Збільшується інтерес до розваг і всіляких марниць. Ніщо, з площини Всесвіт і Бог, не цікавить. Его, людське, на першому місці. Це обожнення людини й людського майже повністю пориває з Сигналом. З духовної істоти людина перетворюється в одне невситиме тіло, в жадобу задоволень і володінь чимось чи кимось. На цьому її щастя припиняється. Це форма чи сукупність форм, яка не вловлює життя і апріорі не може мати щастя. Воно вимкнене її суто матеріальним існуванням. Чим вища Енергія, тим вище щастя і смисл життя. Чим нижча, тим менше щастя, – як правило у володінні чимсь чи кимось і задоволеннях, – і менший або відсутній смисл життя. Все, що потім настає, – хвороби, катаклізми, війни, – є реакцією на відсутність Енергії. Нема Енергії Життя і все приходить у стан нежиття.
Я міг би довго пояснювати це на біблійних прикладах, але, на жаль, більшість цим не володіє. В Ісході й Числах це описано, як протистояння Манни небесної і м’яса прихотей. Коли народ впадає в прихоті – хоче м’яса – настає мор. Коли людина переходить на одну фізичну Енергію з небесної, вона смертник. Те ж саме відбувається з спільнотою, цивілізацією. Таке ж, в цілому, значення Хліба насущного, злакових, примноження хлібів, хлібів жертвопринесення в Храмі Єрусалиму. Людинамає жертвувати, привносити Любов, примножувати Енергію, що розумілося в Диві примноження Хлібів2. Те, що більшість не розуміє Смислу, не означає відсутність його значення. Прообраз хліба означає Любов – звідси і значення. Хлібом бачиться Любов у нематеріальному світі. Тому Бог назвав Себе Хлібом з небес3.
Для більшості це нецікаво, але без цього не зрозуміти нічого в житті. Нічого в подіях, які відбуваються і от-от розгорнуться з ще більшою силою. Не маючи Любові, людина не має щастя. Її щастя у виконанні малого обов’язку, ним вона здобуває небесний хліб. Її щастя в тому, до чого вона покликана, а не у володінні всим і впиханні всього. Щастя в малому і так непримітному. Щастя у відземленні, а не у задоволенні й споживацтві – щастя в правильному протіканні Енергії. Цивілізація в стані розпаду, на мінімумі енергії, живе задоволеннями й споживацтвом, розвагами і ржачкою. Сміх слабоумних, як правило, закінчується сльозами й кров’ю.
Те, що припинило собі притік Життя, як і те, що погано впливає на розвиток інших, вибраковується. Це Закон Життя, а не художня вигадка. Придивившись до історії, до окремин життя, ви всюди знайдете йому підтвердження. Причини великих потрясінь саме в цьому. Так, по-новому, запускається розвиток. Через відземлення і навернення до духовних цінностей. Коли з життя довго роблять комедію, воно обов’язково переходить в трагедію. Періоди буйних веселощів завжди прелюдія крові. Причина, звичайно, не в розвагах, –вони мають бути, – а у витісненні ними норм і всього серйозного. Можна довго дурити народ, але ніколи Бога. Він і вмикає науку посерйознення. Періоди вседозволу і розпаду змінюються періодами строгості і творення. Те, що не змінює себе нормами Слова, Бог змушений міняти з-під палки. Прекрасне в людей не завжди прекрасне в Нього.
Потрібне велике потрясіння, щоб навернути багатьох до їх простого щастя. Щоб перемкнути мозок із мертвого, земного стану, на вловлення неземного, на живий стан. Людина, народ, людство ставляться в ситуацію безвиході, щоб вони шукали вихід там, де він завжди – в Богові. На майже нулі Енергії це підключення особливе болісне. Цей момент по різному іменується в різних традиціях. Перемикання мозку на вловлення Енергоінформації Бога. Фізично це Імпульс, духовно – Пришестя. Те, що людство й планета ні скільки не готові, і викликало таку бурхливу реакцію. Та це тільки початок.
– Чи має, на вашу думку, держава підтримувати письменників? І якщо так – то яким чином, і як саме обрати тих, чию діяльність варто підтримати – фінансово, організаційно тощо?
– Якщо держава є інструмент розвитку, якщо її правлячий клас зацікавлений в її існуванні, вона буде підтримувати. Якщо держава є інструмент паразитування, то ніколи й ні за що. Вона зацікавлена в дебілах, в своїй владі над ними, а не творчомислих людях. Про відсутність у нас держави я казав раніш. Підтримувати чи не підтримувати кілька тисяч авторів, це смішно казати. Країна, що не сприяє творчості, буде підтримувати війну. Для мене це зрозуміло із вищемовленого. Для тих, хто уявили себе державою, ніколи.
Література є тоді, коли це треба мільйонам. Коли це треба кільком, це не треба нікому.
Дух Бога поступає в людей посередництвом Слова. Коли їх відучили читати, коли їм дали неякісні книги – читво – коли їм розум підмінили ногами, спортом, їм відмінили життя. Бог в чистому вигляді – Енергія Життя – не поступає в мозок дебілів. Поздоровляю вас. На це і був розрахунок. Те, що не має в собі Життя, мертве духом, підлягає вибракуванню згідно Закону Бога. Це запущено на цивілізаційному рівні, як і наслідки. Для всіх. Кращі шанси мають народи, в яких припадає найбільше книг на д.н. У нас, нагадаю, 0.1 %, а то і менше. Це разом з підручниками, тобто, можна казати, Нуль. Нечитальний народ – нежиттєздатний народ.
Війна, на яку зараз всі жаліються і скрізь показують, в значній мірі призведена цією війною з книгами. Це елементарно зрозуміло з духовного рівня, і ніяк не зрозуміло – з фізичного.
Підтримувати/не підтримувати звучить неправильно. Правильно: жити чи не жити? Подивіться, як створювали армію, як створені інші державні структури – на багато меншої важливості – невже фінансування кількох у них щось вирішить? Це стратегічна галузь, і держава, якщо вона Держава, розвиває галузь, а не кількох. Це передбачає державні видавництва, розвиток читацтва, сприяння авторам і ще багато, багато чого. Але ніхто з фізичного покоління цього не робитиме. Їх бог – гроші-задоволення-тіло, а не Дух. Мільярди вкладень пішли на спорт. Сто тисяч мільярдів доларів втрачені на невідшкодуванні нам за атомну зброю. За них не те що війна, а в Україні мав бути рай на землі. Це не мої слова, а пряма мова Бога. Я її доносив. Мене як тоді не чули, так і зараз не чули. Та не просто не чули, це копали собі могилу.
Те, що люди багато читають в інтернеті, це перебільшення, і відмовка, як і те, що читати ніколи, бо ми дуже зайняті. Ніби цим вони роблять гірше комусь, а не собі. Читають примітивну інформацію, переважно заголовки, а не високе Слово: Дух поступає через нього. Саме тому з ним і велась війна. Це була війна не з книгами, а з Богом. Війна, що припинила Його Дух, читання, вивчення Його Слова, життя згідно нього. Коли тиражі впали з мільйонів до одної тисячі, – колись перша збірка поезії виходила більше, – коли з мільйонів читачів залишились одиниці, це вже і була війна, предтеча її. Всі дев’яності й початок двотисячних я піднімав це питання. Кричав про знедуховлення. Писав книги і статті, як бути. Поклав на донесення цього масу життя. Владу України це ніяк не хвилювало. Їм було харашо, значить всьому і всім харашо. Ніхто із них в гадці не мав, які будуть наслідки. Вважалось, що все визначає економіка і політика – чрево і морди в ящику – все визначає Бог! Якщо він є в країні, в людях.
– Додаткове питання від Анни Ютченко: Ви працювали виїзним фотографом Родіоново-Нєсвєтаєвського РВУ Ростовської області. Що зараз із цим фотоархівом, чи збереглись у вас фотографії?
– Той фотоапарат назавжди зі мною. У формі фотографічної пам’яті.
Володіння нею одна з умов письменництва. Пам’ятати все, що сканує дух і п’ять відчуттів. Об’ємна пам’ять передбачає не просто фотографізм. А пам’ять на слова, запахи, освітлення, настрій, на те, яка була обстановка в кожному приміщенні, куди ти зайшов, яка в ньому панувала настроєвість. Духовна й фізична пам’ять фіксують це в режимі відеорегістратора. Коли ж воно сплине вдруге, воно постає уже в поетизмі миті, в новій, кращій, прекрасній реальності. Те гірше, що було в простій реальності, випадає, як шлак із золота, і залишається золото миті, саме дорогоцінне. Залишається життя в якості Любові. Вона і є Життям. Субстанцією, з якої постає все, все існує нею, вона є внутрішньою Енергією всіх процесів. Від обертань електрона до обертів галактики. Активність всього, – від клітини до історії, – викликана нею. В слові, звукові, коливанні речення вона залишається назавжди. Якщо це слово, речення створені на Божій частоті. Вони є вічною батареєю Чистого Життя.
Відповідно, Божа творчість є запорукою життя. Привнесенням чистого Життя на планету. Коли вона припиняється, припиняється Струм Життя. Починається розпад: від сім’ї, колективного життя, до цивілізації. Те, що змагнічує все живе в групи, перестає поступати. Не економіка й не політика первинні в історії – первинне те, опису чого я присвятив життя:
Любов,
Вогонь Життя;
Любов, про яку ви чули, що вона є Бог.
1 Откровення 2.6
2 Матвія 14.13-21, Марка 6.31-34, Луки 9.10-17, Іоана 6.5-15
3 Іоана 6.51