Ті розлади, які були властиві публіці, що жебрає під церквами, і патріотичним завсідникам дешевих пивних, стали ідеологічним мейнстримом: коли Сталін і Ніколай ІІ піднімаються на прапор одночасно й ні в кого це не викликає дисонансу. Квінтесенція цих настроїв — відомий ролик, де Владімір Путін начебто жартома каже хлопчику-відміннику, що кордони Росії ніде не закінчуються. Згадав про цей ролик, коли недавно побачив вже український мем про те, що «кордони РФ закінчуються там, де їй дадуть п…и».
Цей жарт може на перший погляд може видатися брутальним, не дуже розумним, навіть хвалькуватим. Але це якщо не згадувати фактів, коли російський імперіалізм справді обламував зуби. Фінляндія потрапила до складу Російської імперії лише на 16 років пізніше за українське Правобережжя, але про неї сьогодні ніхто не говорить як про сферу російських інтересів, «исконные земли», бо край цим розмовам поклали в 1940-му під час Зимової війни. А про «Желтороссию» ви давно чули? Був такий проєкт експансії на територію сучасного Китаю, його Петербург намагався реалізувати під час війни з Японією 1904–1905, але відтоді залишилася хіба що пафосна пісня про поразку крейсера «Варяг» та тужливий вальс «На сопках Маньчжурії». Сьогодні ми бачимо зворотний процес: російський Далекий Схід тихо колонізують китайці, а у 2004–му Путін одним розчерком пера передав КНР острови на річці Амур. Ось такі кордони, які ніде начебто не закінчуються.
Читайте також: Дорогі колеги
У глобалізованому ХХІ столітті окреслити кордони дещо складніше, ніж у часи імперій. «Русская Германия», «Дискотека 80-х», що розважає «соотечественников» десь у Західній Європі, російськомовне середовище Латвії та Естонії — все це приклади успішної інвазії Москви за межі, що окреслені на мапі. Будь-які протестні акції, спрямовані проти США, Заходу, капіталізму, притоку мігрантів, — потенційне поле для успіху «русского мира». Але це все умовно, ситуативно й не завжди довготривало. Звичайно, кремлівські політтехнологи намагаються спекулювати на мовному питанні, але сфера вжитку російської у світі лише скорочується.
І в Москві, і на Заході чудово знають, що справжні прикордонні стовпи РФ — це ядерні ракети. Там, де вони є, присутність Росії беззаперечна. Пам’ятаєте, як Україна виходила з СРСР? Головним критерієм міжнародного визнання була відмова від ядерної зброї. За розумінням тодішнього Заходу, мати таку зброю може лише Москва, решта 14 республік мали в інший спосіб маркувати свою присутність на мапі.
Війни на пострадянському просторі та, як наслідок, виникнення самопроголошених проросійських республік — це теж спроба окреслити «нескінченність» російських кордонів. Але ефективність цієї технології сумнівна. Так, Москва виставляє запобіжник від інтеграції до НАТО для України, Грузії та Молдови. Так, вона отримає у васальну залежність невизнані території, але разом із тим втрачає шанс на повернення у свою орбіту країн, частину території яких вона окупувала.
Є ще варіант тихого поглинання, яке ми бачимо в Білорусі. Після подій 2020-го Путін максимально вкоротив повідець для Лукашенки, але цього йому замало. Не беруся прогнозувати, чи буде в якийсь спосіб розгортатися повноцінне входження Білорусі до складу Російської Федерації. Можливо, повноцінний аншлюс Москви й не потрібен. Привертає увагу інший факт: зараз Лукашенка заходився змінювати конституцію країни так, щоб вона передбачала можливість розміщення ядерної зброї. Це навіть може мати певний пропагандистський ефект: мовляв, загрожена з боку Польщі, Литви й України республіка захищається. Насправді йтиметься про остаточне маркування території як російської: тільки-но перший підрозділ ракетних військ стратегічного призначення РФ заступить на бойове чергування в Білорусі, здійснять історичне «цементування» країни. Це, своєю чергою, пробудить апетит нав’язати свій ракетний щит Вірменії, що відчуває загрозу з боку Азербайджану, переляканому протестами режиму Токаєва в Казахстані та решті партнерів з ОДКБ.
Читайте також: Базовий елемент
Періодично Москва ще погрожує розмістити ракети на Кубі чи Венесуелі, але це більше скидається на хрущовську «кузькіну мать». У Латинській Америці знайдеться чимало сил для стримування Росії. Чого не скажеш про пострадянський простір. Тут, схоже, Кремль таки креслитиме кордони ядерними ракетами й мотивуватиме це прагненням «зупинити просування НАТО на схід». Хороша новина для нас тут полягає в тому, що така політика може поставити на паузу вторгнення до України (до повномасштабної політичної кризи в нашій країні, спровокувати яку наразі не вдається). Погана — в тому, що Крим також нашпигують ракетами, щоб унеможливити його повернення.