Справді, важко сперечатися з поширеною думкою, що постать на зразок Вінстона Черчилля або Франкліна Рузвельта уявити в нинішній політиці якось важко. Приблизно те саме можна сказати про Марґарет Тетчер або Рональда Рейґана. Може, це зумовлено певним зубожінням політичного класу всього західного світу? Чим таке пояснити? Масовою демократією з її неминучими ходами, яка намагається задобрити мільйони? Масовою культурою і споживацьким суспільством, нездатним стати на захист ліберальної демократії та цінностей свободи? Слабаками й дрібними постатями в політиці, котрі не мають відваги й сили волі, щоб утілювати амбітні цілі та програми заради майбуття людства?
Я відповів би і «так», і «ні». «Так», тому що колективна посередність, позбавлена сенсу існування, відваги й великодушності (явище, яке Андрєй Піонтковскій влучно назвав «колективним Чемберленом», маючи на увазі британського прем’єр-міністра 1937–1940 років, що «уславився» політикою задобрювання гітлерівської Німеччини), — це не вигадка. «Ні», тому що навіть статист може стати героєм у свій час.
Читайте також: Електоральний «орднунґ»
А що означає «свій час»? Справжній виклик. Коли ми починаємо розхвалювати Черчилля — заслужено, тому що це був політичний гігант, незважаючи на деякі небезпечні риси його мислення й діяльності, — зазвичай забуваємо, що він став беззаперечним лідером Великої Британії лише після бомбардувань Лондона. Саме тоді його звернення до народу чітко дало зрозуміти: ось він, моральний і політичний провідник.
Черчилль — лідер Британії навіть для Джорджа Орвелла, чиї політичні погляди, м’яко кажучи, досить далекі від консервативних торі. Найпромовистішим був той факт, що головного героя роману «1984» звати Вінстон — свідомий вибір, про який говорив сам письменник, коли визнав, що спочатку хотів назвати свою велику антиутопію «Останній європеєць». Те саме стосується й Рузвельта, лагідного на словах і жорсткого в діях. Ці постаті вирішували найбільші проблеми свого часу. Бути лідером завжди означає правильно відповідати на виклик.
Свої моменти слави в історії ХХ століття пережили й герої холодної війни Рональд Рейґан та Марґарет Тетчер. Обоє проявили твердість, мужність і сильні моральні якості в непримиренній боротьбі з радянським курсом на залякування й політичний терор. Можна дискутувати про їхню внутрішню політику та суперечності з неоконсерваторами або торі відповідно, але мало хто піддасть сумніву авторитет і здобутки обох у зовнішній політиці, особливо коли йдеться про останній, смертельний удар по знекровленій імперії зла — СРСР.
Джон Кеннеді став героєм після карибської кризи, хоча початок його президенства був досить проблематичним у частині боротьби з головним суперником і ворогом Микитою Хрущовим, який не раз перевершував його в риторичних атаках на США і в агресивності. Але коли настав час, Кеннеді вчинив як належить. Він не зганьбив справу честі й не відступив.
Щось дуже подібне відбулося в останні роки з нинішнім президентом США Бараком Обамою. Миролюбний прихильник лівої ідеї, позбавлений сили й відданості — так зображають його критики. Але він повторив героїзм і мужність Кеннеді, коли зупинив зародження третьої світової війни. Виступи Обами в Польщі й Естонії стали червоною рискою, проведеною для путінської Росії. План останньої залякати Захід і НАТО, надавивши на їхню ахіллесову п’яту (країни Балтії, Польщу, Фінляндію та Швецію), провалився.
Читайте також: Спадок поділу
Зайве казати, що в мене самого знайдеться чимало гірких слів про нинішніх європейських політиків та їхні жадібність, цинізм, боягузтво й моральну ницість, які Едвард Лукас дуже влучно назвав «шредеризацією» політичного класу. Але факт залишається фактом: після Ґергарда Шредера маємо Анґелу Меркель, чиє лідерство в Німеччині та Європі було й залишається за крок від дива.
Тому можна впевнено підбити підсумок: путінський фашизм і агресію в Європі зупинено. Насамперед завдяки мужності й героїзму України. Але світові лідери, зокрема Барак Обама й Анґела Меркель, теж відіграли в цьому свою роль. Вони відповіли на виклик.