Європейський Союз — найбільше і найзаможніше геополітичне утворення у світі, ВВП якого сягає $23 трлн (що визначає купівельну спроможність), а отже, близько однієї п’ятої світової економіки. Населення — 508 млн осіб. До цього додаються найкращі й найдоступніші системи освіти та охорони здоров’я (переважно безплатні або істотно субсидовані), а також безліч культурних скарбів. Напевно, марсіанин, навідавшись на гостину, подумав би, що ЄС — центр світу.
Та якщо поглянути на геополітичну арену, Європа тримається на задвірках, нею майже нехтують у великих конфліктах і суперництвах, що вирують нині у світі. Що робить вона з конфліктом між Іраном та Саудівською Аравією? Чи з дотичним конфліктом Саудівської Аравії та Ємену? Європи не видно в мирному процесі на Близькому Сході, чи то пак його залишках. Не простежується жодної її ролі у війні в Сирії чи гуманітарній кризі у Венесуелі. Вона мовчки й ошелешено стежить за Китаєм. Навіть у найближчому сусідстві європейці провалилися у своїх діях щодо України та Західних Балкан. Єдиною відчутно успішною політикою виявився підкуп Туреччини, щоб зупинити потік біженців на північ, а також доволі обмежені зусилля під егідою Франції зі стабілізації в Північній Африці.
Читайте також: Порожні слова
Частина проблем тимчасова. Нові лідери ЄС ще не прийшли до влади. Попередні вже своє відстріляли. Залишки політичної енергії з’їдає Brexit. Інша, серйозніша частина полягає в структурі. Великі європейські країни, зокрема Франція та Німеччина, прагнуть будувати власну зовнішню політику, не озираючись на єврократів у Брюсселі. Інституції ЄС можуть досхочу ухвалювати рішення, коли йдеться про неважливе питання чи неефективну політику, а бажано і те, й інше. Але на головну арену Євросоюз допускається тільки в ролі другого плану — повторювати репліки, уже озвучені акторами в головних ролях.
Однак найбільша проблема в тому, що ЄС не може вирішити, чи хоче бути союзником Америки, чи, навпаки, створювати противагу Адміністрації президента США, яку європейська еліта переважно вважає ексцентричною, ворожою та егоїстичною. Виникає спокуса вдатися до риторики про незалежність та утриматися від реальних дій. Наприклад, у справі Ірану позиція США зрозуміла, нехай і суперечлива: підтримувати саудівців і спробувати довести до банкрутства режим мулл у Тегерані. ЄС із цим не погоджується й прагне врятувати ядерну угоду, про яку провідні країни світу домовилися з Іраном за підтримки Адміністрації Обами. Це виправданий задум, але Євросоюзу бракує могутності й витривалості, щоб належно довести його до кінця: скажімо, створивши дієвий фінансовий механізм, завдяки якому Іран зможе обійти санкції США.
Окрім того, ЄС любить розповідати про власну політику в сфері безпеки та оборони, мовляв, нам потрібна «стратегічна автономія» (читай: «хочемо не відповідати на телефонні дзвінки від радника президента США з національної оборони Джона Болтона»). Знову ж таки позиція цілком виправдана, але доведеться пояснити європейським платникам податків, що в наступні десятиліття вони витрачатимуть величезні суми на оборону, щоб дотягнутися до того потенціалу в цій царині (чи замінити його), який на сьогодні можуть забезпечити тільки США. Виголошувати промови значно дешевше.
Читайте також: Окупація
Було б більше сенсу, якби ЄС зосередився на проблемах, де може задіяти свою економічну вагу: спинити американських і китайських технологічних гігантів, що зазіхають на нашу приватність, а також утримати на плаву оснований на правилах міжнародний порядок. Щодо жорсткої безпеки єдиний практичний вихід — співпраця зі США. ЄС не може сподіватися на роль лідера на світовій арені, а от бути «другою зіркою» для нього цілком реально.
———————
Держсекретар США Майк Помпео заявив, що Сполучені Штати ввели санкції проти китайської державної компанії Zhuhai Zhenrong Co Ltd через підозру в тому, що вона в обхід американських заборон купувала нафту в Ірані. Представниця МЗС КНР уже висловилася проти запроваджених обмежень. Так, речниця відомства Хуа Чуньїн зазначила, що співпраця з іранськими постачальниками є нормальною згідно з міжнародним законодавством. Такий розвиток подій може додатково ускладнити й без того непрості відносини між США, КНР
та Іраном.