Бацька Лукашенка в одному інтерв’ю сказав, нібито на сьогодні Крим де-факто належить Росії, а де-юре – Україні. Хоча йому дорікнули тим, що президент країни не може так висловлюватися, але суті це не змінює. Суверенітет на території півострова фактично здійснює РФ за посередництва місцевих бандитів. Та юридичних підстав для цього немає – це визнає майже увесь світ. Така колізія породжує низку нюансів та можливостей.
Першою виникла проблема стодоларової знижки цін на природний газ, яку Україна отримала відповідно до Харківських угод 2010-го в обмін на продовження терміну перебування ЧФ РФ на території України до 2042 року як орендну плату за 2017-2042 рр. Анексувавши Крим, Кремль вирішив, що для продовження дії цього договору немає підстав і денонсував його. Тепер Москва наполягає на поверненні Києвом $11 млрд., оскільки в результаті втрати чинності Харківськими угодами ЧФ РФ не орендуватиме в України військову базу протягом 2017-2042 . Київ не визнає боргу та скасування знижки, але дарма.
По-перше, денонсація Харківських угод Росією означає, що де-юре у 2017 році ЧФ РФ повинен забратися із Криму. Це була б велика перемога України, нехай навіть суто гіпотетична на сьогодні. Якщо Київ не визнаватиме боргу і скасування знижки, то Росія залежно від геополітичної кон’юнктури матиме простір вибирати, чи дотримуватися їй Харківських угод, чи ні. З огляду на це, можливо, є сенс визнати денонсацію та її наслідки, адже і серед представників нової влади неодноразово звучали заяви про наміри її провести, що б усе-одно мало такі ж наслідки. По-друге, для того, щоб стягнути з України цей борг чи забезпечити надходження платежів за блакитне паливо без урахування стодоларової знижки, Кремлю доведеться позиватися до міжнародних судів, які нині грають на нашій стороні. Чи вдасться росіянам отримати живі гроші – велике питання.
Читайте також: Вектори без Віктора: геополітичні концепції кандидатів у президенти
Понад те, Україна легко може дотягнути судовий процес до 2017 року, а тоді – у разі незмінної дислокації ЧФ РФ – поставити Росії таку пеню, з якою ця сума швидко розтане. У зв’язку з низкою порушень Москвою "Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України" (дислокація військ, різноманітні повідомлення України, невтручання у справи української держави) питання про перебування ЧФ РФ у юридичній площині можна ставити вже зараз і нараховувати пеню – як тільки буде рішення суду. Що стосується прихильності до України міжнародних судів, то її можна використати значно ширше, зокрема розпочавши процес повернення української частини спадку СРСР, у якому йдеться про сотні мільярдів доларів. По-третє, ціна на газ без урахування знижки наблизиться до $500 за тис. м3, що на $120-150 вище, ніж у Європі. Це достатньо комфортний диференціал для того, щоб активізувати роботу над диверсифікацією постачань блакитного палива, забезпеченням енергоефективності країни тощо. Урешті-решт Україна роками потребує цих заходів, а їх впровадження обов’язково матиме позитивний результат для економіки та країни в цілому.
Окрім газового питання виникає ще низка інших. По-перше, оскільки де-юре півострів належить Україні, то вона повинна в силу можливостей забезпечити дотримання конституційних прав своїх громадян. Передусім це стосується права обирати органи державної влади (Стаття 38 Конституції України). Новій владі треба добре подумати, як організувати голосування українців із Криму на виборах президента 25 травня й на можливих виборах Верховної Ради. Крім цього, Україна повинна забезпечити право на освіту (Стаття 53), організувавши вступну кампанію для кримських школярів. Але, мабуть, головне в теперішніх умовах – це право на соціальний захист (Стаття 46). Ми маємо зберегти виплати соціально незахищеним та пенсіонерам Криму. У нинішній ситуації це може виглядати як марнотратство, але позитивні плоди такого кроку будуть неоціненними – ми їх побачимо вже незабаром. Отже, загалом нова влада повинна докладати якомога більше зусиль для того, щоб людина з українським паспортом у Криму не лише відчувала себе комфортно, а й була величезною, якщо не найвищою цінністю для України. Результат не забариться.
Читайте також: Кримські татари: «Між двома кіньми…»
По-друге, події на півострові призвели до "націоналізації" державних компаній та власності, а до приватного бізнесу поставлено вимогу перереєструвати свою діяльність у Криму для того, щоб платити податки на місці. Відповідно, Україну позбавили фізичного доступу до місцевого бюджету, що унеможливлює здійснення нею видатків, а, отже, і субвенцій, якими на 30-45% дотується бюджет АРК. Виникає питання, чи повинна наша держава вимагати від підприємців, які працюють в Україні, зокрема у Криму, та перереєстрували свій бізнес на півострові, сплачувати податки в державний бюджет. Подвійний податковий тягар – український та кримський – ускладнить життя нашому бізнесу, який держава може й повинна використати для своїх цілей. Тому, мабуть, варто відмовитися від надходжень до бюджету із кримських підрозділів українського бізнесу, але із тою умовою, що влада України використовуватиме їх з метою забезпечення українських інтересів в АРК. З іншого боку, взаємини з тими державними компаніями, які перейшли під контроль Аксьонова, слід будувати на максимально жорстких умовах. Про підвищення цін на воду, електроенергію та природний газ до світових рівнів уже говорилося, подібні ініціативи з українського боку повинні впроваджуватися і стосовно інших сфер діяльності "націоналізованого" бізнесу.
По-третє, виникає питання щодо приватної власності українських громадян на території АРК. Україна не може її захистити фізично. Понад те, ціни на нерухомість на півострові падають, чим, подейкують, норовлять скористатися росіяни, передусім москвичі. Це нагадує дворазовий наплив донецьких держслужбовців та інших у Київ у зв’язку із приходом до влади вихідців із Донецька (2002-2004 рр. та 2010-2013 рр.) Він завершився масовою втечею цих осіб згодом із продажем нерухомості за депресивними цінами. Москвичі про це не знають, але подібне, мабуть, станеться й цього разу – це лише питання часу.
Читайте також: Український іноземний легіон
Ситуація із статусом АРК непроста і для Росії. З одного боку, як зазначають експерти, відмовитися від Криму означає для Кремля поставити хрест на імперських амбіціях. З іншого боку, Москва чітко розуміє реакцію світу, що підтримує Україну, якій півострів належить де-юре, а не Росію, яка володіє ним де-факто. Значить, РФ має ризики легко його втратити за певного, непередбаченого для неї розвитку подій. Звідси випливає, що довготривалий розвиток Криму не вигідний Росії. Москва може покривати дефіцит кримського бюджету і навіть підвищити рівень соціальних виплат до російського рівня, як обіцяла. Але, обмежившись поточними виплатами, повністю відмовиться від ідеї що-небудь будувати на півострові та розвивати його. З огляду на це візит Медведєва у Крим із пафосними заявами про пільговий режим оподаткування російського бізнесу, який створюватиме робочі місця у Криму, – це блеф, такий звичний і характерний для Росії. Ризикуючи втратити півострів – хай навіть на це підуть десятиліття – Кремль не буде інвестувати мільярди в його розбудову. Люди, які зациклені на грошах і владі (геополітичній вазі), апріорі не можуть займатися таким потенційним меценатством. Тому навіть побудова транспортного переходу через Керченську протоку стане викликом кремлівській жадібності. Чи здатна Москва його прийняти? Не певен, але поживемо – побачимо.
Як би не розвивалася ситуація надалі, але Україна повинна чітко усвідомити, що кримські українці потребують захисту, і надавати його їм тією мірою, якою можливо. З іншого боку, існує велика імовірність того, що Росія перетворить півострів на болото. Це також слід враховувати в розробці української стратегії стосовно АРК, адже рано чи пізно нам доведеться його "осушувати".