Сергій Вовк, який, зокрема, виніс вирок Юрію Луценку й відправив за ґрати Андрія Антоненка та Юлію Кузьменко. А розглядати він мав клопотання слідчого Данилюка з відділу розслідування військових злочинів ДБР. Тут кожне, буквально кожне слово заслуговує на те, щоби його набирати капслоком. Агов, пацани, я щось пропустив? Ми з вами, бува, не в Росії?
Чекайте, це ще не весь Кафка. Тетяну звинувачують в умисному вбивстві (п. п. 5, 12, ч. 2 ст. 115 ККУ, від 10 до 15 років або довічне) 65-річного інженера в офісі Партії регіонів Володимира Захарова під час пожежі на Липській, 10 в останні дні Революції гідності шість років і два місяці тому.
Нагадаю, 18 лютого 2014 року до Верховної Ради вирушила колона на чолі з депутатами від «Свободи», «Батьківщини», «УДАРу» і громадськими активістами, серед яких була й Тетяна Чорновол, тоді вже не журналістка, але ще не нардеп. Дорогою протестувальники намагалися захопити «ригівський» офіс, там відбивалися й лили на нападників воду з брандспойтів. О 12:11 до ДСНС надійшов сигнал, що будівля зайнялася. Хто її підпалив, установити навряд чи можливо. Імовірно, все-таки майданівці, але не факт, оскільки поруч перебували й тітушки, й беркутівці, і провокатори. О 12:12 мітингувальники захопили будинок і почали гасити пожежу. О 12:28 «Беркут» і озброєні тітушки відбили офіс.
Читайте також: Переписування історії. ДБР озвучує меседжі адвокатів Януковича
О 13:39 займання було ліквідовано. У підвалі будинку виявили тіло чоловіка, який отруївся продуктами горіння. Під час зіткнень на Липках до 15:00 було завдано смертельних поранень шістьом маніфестантам. Випадок розслідували по свіжих слідах у Генпрокуратурі, але результати ті самі, що й із розстрілами на Інститутській і вбивствами в Маріїнському парку. Тепер за справу взялося Державне бюро розслідувань, яке було створено, нагадаю, задля виведення слідства з-під політичного впливу. Згідно із законом, воно здійснює досудове розслідування злочинів, учинених чиновниками найвищої ланки й чинними народними депутатами або їхніми помічниками й радниками, а також посадовими особами НАБУ та САП і… військових злочинів. Де тут казус Тетяни Чорновол, питати немає сенсу. «Якщо не можна, але дуже хочеться, то можна».
Я ще здатен зрозуміти — ні, не виправдати, а бодай зрозуміти — цирк зі справою Павла Шеремета: там треба було красиво виступити (пам’ятаєте, кому саме?), показати, що правоохоронні органи не сплять. Тут щось зовсім інакше. Тут особисте.
Тетяна — кістка в горлі для всіх, хто проти вільної, незалежної й чистої від корупції України. Серед її особистих ворогів Віктор Янукович, Віктор Медведчук і Андрій Портнов, не кажучи вже про дрібнішу рибку на зразок Онищенка чи Насірова, або деяких кримінальних авторитетів, або «сявок» на кшталт Шарія. У січні до них додався й перший заступник директора ДБР, колишній адвокат Януковича Олександр Бабіков. Саме під час його прес-конференції в січні цього року Тетяну побили невідомі так, що їй знадобилася хірургічна операція. Б’ють її не вперше, бо сказати про неї «безбаштова» — нічого не сказати. Найвідомішим нападом стало побиття 25 грудня 2013 року на Бориспільській трасі, коли її «нищебродське» Chevrolet Aveo таранив Porsche Cayenne із п’ятьма бандитами. Це зробило її відомою на весь світ, але здоров’я не додало.
Читайте також: Країна без правил
Деякі добрі душі кажуть: Тетяна тому без гальм і постійно шукає пригод на свою голову, що трохи не в собі, у неї довідка є… У відповідь на це вона радісно публікує офіційний лист зі знаменитої психіатричної лікарні в Глевасі: фейкова довідка про її психічну хворобу містить фактичні помилки й підписана прізвищами неіснуючих лікарів, а сама Тетяна Миколаївна, офіцер-артилерист у резерві 54 бригади, на обліку не перебуває, по допомогу не зверталася. Коротше, нормальна.
Ми, схоже, знову повертаємося в часи, коли звичайна безкомпромісність, нетерпимість до бруду й національної зради сприймається як душевна хвороба. Я впродовж тривалого часу переконував себе, що невпинні атаки на активістів, волонтерів і фронтовиків — це різного рівня випадковості, ексцеси виконавця. Але тепер бачу, що у владних механізмах знову починає панувати система потворних, аморальних стосунків. Вона, власне, ніколи не втрачала актуальності, але якось урівноважувалася бажанням дотримуватися бодай зовнішньої пристойності. Тепер доведеться згадати часи Віктора Федоровича. Геть сором! Ну і, звісно, готуйтеся. ДБР приходить зранку.