Дати відсіч

У труні – тіло юнака, вбитого на передовій війни з «Ісламською державою» («ІД»). Але віддати йому останню шану в мечеті Імама Алі в Наджафі підходять одиниці. По один бік жінки ридають біля гробниці Алі, зятя пророка Магомета й четвертого халіфа ісламу, вбивство якого можна вважати за початок розколу між сунітами й шиїтами. По другий – тихо молиться група прочан з Ірану. У проповіді, яка лунає з гучномовців, ідеться про шлюб, а не про вій­ну. На території довкола будівлі юрмляться цілі родини, земля всіяна сміттям і недоїдками.
Минулого літа мешканці міс­­та Наджаф у самому серці шиїтського Іраку жили в смертельному страху перед приходом «ІД». Її бойовики масово вийшли з укріплень у Сирії та на північному заході Іраку й захопили знач­ні території сунітської частини цієї країни. До Багдада їм лишалося кільканадцять кілометрів; під загрозою опинився й Ербіль, столиця автономного курдського регіону на півночі. У червні «ІД» проголосила відновлення халіфату – єдиної держави для всіх мусульман. Але, на відміну від халіфату Алі, в цьому мали діяти вкрай суворі норми для правовірних: шиїтів туди не приймали, багатьом сунітам також нічого не світило.

Проголошення халіфату на території між Іраком та Сирією – головна особливість специфічної загрози, яку становить «ІД». «Аль-Каїда» теж має плани щодо створення халіфату, але за її уявленнями він мав би виникнути як плід прихильності мусульман до справи угруповання. Водночас концепція «ІД» – це нав’язаний силою порядок, що приваблюватиме правовірних. Ця відмінність у поглядах частково пояснює розкол дворічної давності між групами.

Перенесення халіфату із цари­­ни слів у дійсність, постання його у формі справжньої держави частково пояснює такий успіх «ІД» у вербуванні бойовиків за кордоном. Допомагає в цьому географічне положення: Білад-аль-Шам (інша назва Леванту) посідає в уяві ревних правовірних особливе місце. У пророцтвах щодо кінця світу йдеться про Дабік – регіон на півночі Сирії, який нині перебуває в руках «ІД» й назву якого має англомовний пропагандистський журнал угруповання.

Територіальні претензії

Повстанські рухи часто здійснюють забезпечення на підконт­рольних територіях, але мало хто з них претендує на якусь державність, тим більше в такому масштабі, як «ІД». Зараз на захоплених останньою землях проживає приблизно 8 млн осіб.

Халіфат має в собі певну велич і авторитет, навіть якщо більшість мусульман його не сприймає. Територія забезпечує його ресурсами. Але експансіонізм, потрібний для збереження державності, робить сумнівним постійний успіх цього утворення. Щоб фінансувати себе, «ІД» мусить і надалі розширюватися. Крім того, концепція халіфату полягає в тому, що він має бути скрізь. Водночас необхідно управляти вже захопленими територіями, щоб довести, що «Ісламська держава» – це не просто банда терористів.

Одна із причин нежиттєздатності  «Ісламської держави» як держави – брак фінансів

Схоже, що в «ІД» були завищені очікування. У серпні її розширення зупинилось, а в багатьох районах Іраку довелося відступати з боями (див. карту). Тому в Наджафі й певною мірою в Багдаді боротьба з нею сприймається вже не як бій на виживання, а радше як просто чергова війна. Доходи, від яких залежить «ІД», зменшилися. З’являються ознаки невдоволення на підконтрольних територіях і поміж самими членами угруповання.

Міжнародна коаліція проти «ІД», організована США після відставки в серпні 2014 року прем’єр-міністра Іраку Нурі аль-Малікі, налічує зараз близько 60 країн; зазвичай вони завдають кільканадцяти повітряних ударів за день. Америка надала озброєння іракському війську й курдським пешмерга; інструктори зі США готують солдатів Іраку; такий самий вишкіл Америка обіцяє невеликому угрупованню повстанців із Сирії, що боротиметься проти «ІД».

Читайте також: Все пробачено?

Утім, на більшій частині території Іраку проти «ІД» переважно воюють шиїти, яких підтримує Іран. У розпал наступу «Ісламської держави» іракський аятола Алі аль-Сістані, один із шиїтських релігійних провідників, видав фетву, яка закликала «всіх спроможних до служби іракців» вступати до «Хашид аль-Шабі», головної організації добровольців для боротьби з «ІД». На заклик відгукнулися здебільшого чоло­­віки-шиїти, що відчувають обо­в’я­зок підкорятися наказам аль-Сістані – записалося щонайменше 100 тис. осіб.

Іран забезпечує «Хашид аль-Шабі» грошима і зброєю; це угруповання номінально підпорядковане іракському урядові, однак займається ним здебільшого Тегеран. Останній, окрім того, має великий вплив на натреновану американцями, але надзвичайно занедбану й розколоту за пре­м’єрства аль-Малікі армію і посилає туди радників, серед яких Касем Сулеймані, начальник іранської елітної Революційної гвардії. Завдяки старанням цього генерала Багдад нині добре укріплений, а повітряний транспорт безпечний. Скасовано комендант­ську годину, що тривала 12 років, тож іракці можуть до глибокої ночі курити кальян на набережних Тигру. Торгові центри й кафе заполонили юрми людей. Такого спокою в місті не було з часу вторг­нення коаліційних сил під проводом США 2003 року.

Іракська армія та різноманітні шиїтські добровольчі угруповання воюють на п’ять фронтів у провінції Салахеддін на північний захід від столиці й можуть, здається, незабаром відбити в «ІД» головне місто провінції Тікрит, хоча наступ на нього, схоже, зупинився 13 березня. За словами військових, тоді вони попросили американців про підтримку з повітря.

Курди повернули собі все, що вважають територією Курдистану. Їхня лінія фронту добре укріплена, і її прикриває авіація. За словами одного дипломата, «цей кордон завдовжки 1 тис. км нагадує Першу світову». Інколи «ІД» робить вилазки за його лінію (у січні відбувся запеклий бій за Кіркук), але рідко коли їй вдається проникнути вглиб курдської території більш ніж на 5 км.

У підсумку «ІД» втратила близько 13 тис. км2, зменшившись на чверть порівняно із площею на піку завоювань. За підрахунками американців, близько тисячі її бойовиків загинуло лише в баталіях за Кобані – курдське місто біля сирійсько-турецького кордону, яке, попри кількамісячні спроби, групі так і не вдалося захопити повністю. За інформацією іракського експерта Гішама аль-Гашимі, убито 17 із 43 вищих командирів «Ісламської держави». Та, незважаючи на всі втрати, вояки з лінії фронту кажуть, що людей в «ІД» не бракує. Здається, вербування не припиняється й досі.
Але якщо військовий тиск поки не дуже й зменшив число бойовиків «ІД», то в іншому його наслідки видно. Гуссам Наджі Шенін Тагер аль-Ламі, колишній член цього угруповання, який перебуває зараз у в’язниці в Багдаді, каже, що воно боїться ударів із повітря. Саме вони змусили «Ісламську державу» відмовитися від перевезення припасів конвоями. Змінюється й спосіб ведення війни «ІД». «Раніше це був бій до перемоги або до смерті», – розповідає Саад Маан із Міністерства внутрішніх справ Іраку. Зараз вони інколи відступають. «Вони не воюють із нами на полі бою», – каже Наїм аль-Обейд із шиїтського угруповання «Асаїб Ахл аль-Хак», одного з найвідоміших в Іраку. «Натомість вони розставляють саморобні вибухові пристрої і засилають терористів-смертників». Маан каже, що іракські війська «зламали волю «ІД», інші вважають це тактичною реакцією на зміну ситуації.

Знайоме лихо

Провідна роль шиїтських добровольців у боротьбі з «ІД» перетворюється на проблему, коли справа доходить до відвоювання захоплених нею територій. Населення цих внутрішніх земель головно суніти, настроєні проти уряду через репресії Башара Асада в Сирії та прихильність до шиїтів колишнього іракського прем’єра аль-Малікі. Вони не дуже люблять озброєних шиїтів. Досі ця проблема не бачилася неподоланною, але поки що операції відбувалися переважно в районах зі змішаним населенням, де проживають і шиїти, й суніти.
Хоча «Хашид аль-Шабі» старанно позиціонує себе як націоналістичне формування (труни в Наджафі накривають іракським червоно-біло-чорним знаменом, а не чорним, як інші в мечеті), воно майже повністю складається з шиїтів. Для багатьох фронтовиків нинішня війна є релігійною.
Американці не палають бажанням брати участь в операціях разом із шиїтами-добровольця­ми. Дехто з них воював проти США (особливо запекло – група «Асаїб Ахл аль-Хак») під час окупації після 2003 року. І добровольці та іранці, своєю чергою, менше схильні просити про допомогу авіації Сполучених Штатів, ніж іракські військові. Це пояснює відсутність повітряних ударів у Тікриті.

Привабливість «ІД» за кордоном може на якийсь час пережити сам халіфат, а його ветерани, поза сумнівом, розсіються світом

До того ж бойовики-добро­во­льці відомі жорстокістю й схильністю страчувати без суду та слідства. Через таку поведінку в Тікриті не зостався б без наслідків можливий похід на Мосул – значно більше місто, яке спочатку було базою кліки джихадистів, колишніх прибічників «Аль-Каїди», що тепер заправляють в «ІД». Дехто вважає справжньою столицею халіфату саме Мосул, а не Ракку – місто на сході Сирії, куди відступила «Ісламська держава». За словами однієї його жительки, багато місцевих, що раділи відходові іракських військ аль-Малікі та появі «ІД», вбачають у наступі добровольців-шиїтів щось на зразок помсти.

Позаяк суніти не довіряють «Хашид аль-Шабі», для Мосула готують нову силу з місцевих добровольців та поліції, як розповідає один з іракських віце-прези­дентів Усама аль-Нуджаїфі, суніт і уродженець цього міста. Дехто сумнівається, що її взагалі вишколять або що вона узгоджуватиме свої дії з іншими сторонами. Це лише додає непевності щодо того, наскільки далеко і швидко можна буде продовжувати наступ на «ІД». Хоча деякі американські високопосадовці заявляють про можливість штурму Мосула навесні, говорити про це ще зарано, доки точно не відомо, які саме групи братимуть у ньому участь.

Читайте також: Експансія люті

У Сирії, де в неї небагато противників, «Ісламська держава» утримує більшість захоплених територій. На північному сході її відтісняють на південь сили сирійських курдів, але вона повільно проникає на захід, у пустелю, що межує з містами Хама і Хомс, до нафтових родовищ, які поки що контролює режим Асада.

Важко сказати, чи допоможе «ІД» привласнення нових покладів чорного золота. Повітряні сили коаліції вміють підривати бурові вишки: 8 березня вони знищили нафтопереробний завод «ІД» біля міста Тель-Аб’яд на півночі Сирії. Гашимі вважає, що від початку таких нальотів угруповання втратило майже три чверті своїх доходів від нафти і через це опинилося у фінансовій скруті. Надії на те, щоб і далі вимагати викупи за західних заручників, немає. Сейфи банків у Мосулі вже розграбовано. «ІД» може зароб­ляти продажем культурних цінностей, які вона ще не знищила в пориві боротьби проти ідолопоклонства (як завжди, вціліле може піднятися в ціні), а потім їй залишаються хіба що гроші, принесені новими бойовиками, надходження від рекету й податки у вигляді мусульманської милостині – «закат».

Одна із причин нежиттєздатності «ІД» як держави – брак фінансів. Спочатку вона пропонувала своїм «громадянам» усі послуги, зокрема школи (нехай і зі зміненою програмою: без англійської, з більшою кількістю годин на вивчення Корану), лікарні та електропостачання. Останнім часом почалися перебої, які можуть посилитися, якщо уряди Іраку й Сирії припинять виплати заробітків держслужбовцям на підконтрольних «ІД» територіях. Сирійці – втікачі з Ракки нарікають на сміття посеред вулиць і відключення електроенергії. Бойовикам усе ще платять (від $90 до $500 за місяць із надвишками на дружин та дітей), але Гашимі каже, що зараз вони отримують менше на житло і транспорт.

Згадана вище мешканка Мосула каже, що комунальні послуги в місті ще доступні. Але це може змінитися. Запаси хлору для дезінфекції питної води вичерпалися, а такі проблеми підривають державницькі амбіції «ІД» й віддаляють від неї тих іракських сунітів, які спочатку її вітали. Це не єдине джерело невдоволення. «Коли сюди прийшла «ІД», люди в Мосулі були щасливі, – розповідає жінка. – Але зараз багато хто зрозумів, що вона нічим не краща [за військових аль-Малікі]: заарештовують наших чоловіків без причини, просять у людей гроші, змушують їх закривати свої крамниці й платити за право відкрити їх знову».

Поки що тим, хто погоджується з варіантом ісламського урядування від «ІД» або вважає її форпостом проти репресій жорстокого режиму Асада чи шиїтського уряду Іраку, живеться стерпно. Але з погіршенням власного становища «Ісламська держава» дедалі частіше вдається до переслідувань. Вона шпигує за цивільним населенням та власними бойовиками й безжально карає за переступи: як нещодавно повідомляли, одному терористові «ІД» відтяли голову за те, що він надто полюбляв карати на горло інших. Дотримуватися драконівських суспільних правил, зокрема заборони на паління та обов’язку носити нікаби для жін­о­к, мають усі.

Тож не дивно, що люди дедалі більше нарікають на правління «ІД», особливо на сирійських територіях. Іракське походження більшості провідників «Ісламсь­­кої держави» означає, що багато хто вважає їх окупантами. У Сирії вже вбито кількох членів цього угруповання, й організація проводить ротацію своїх емірів (принци – так називають місцевих правителів), побоюючись перевороту, що може статися через суперечки між іноземними та місцевими бойовиками (іноземцям платять більше). Подейкують, що запроваджено нові заходи, які утруднюють дезертирство з «ІД», отже, такі спроби, очевидно, вже були.

У цьому світлі шокуючі пропагандистські прийоми «ІД» на кшталт спалення живцем полоненого йорданського пілота і знищення стародавнього іракського міста Німруд можна трактувати як жорстоку браваду, що приховує слабкість. Але це, здається, не відлякує невеликого потоку потенційних рекрутів, яких приваблює обіцянка нової держави. Бойовики й надалі їдуть із-за кордону: більшість із арабських країн, переважно Тунісу й Саудівської Аравії, але чимало є також із Заходу.

Читайте також: Джихад виходить за межі

Інші країни забезпечують «ІД» не тільки кадрами, а й ідеологічною підтримкою. Лідер «Ісламської держави» Абу Бакр аль-Баґдаді прийняв клятви вірності від угруповань із Лівії та Синайського півострова у Єгипті, а також від «Боко харам» із Нігерії. Це додає халіфату пишності, але схоже, що верхівка «ІД» не має реального контролю над силами, які склали цю присягу.

Акули мертві.тепер смердять

Якщо халіфат не зможе розширюватися, він розвалиться, що поховає претензії «ІД» на історичну чи навіть есхатологічну роль. Там, звідки «ІД» вже вибили, її більше трактують як звичайну терористичну організацію, якою вона й була перед початком захоплення територій (див. «Ісламська держава»). Після звільнення від «ІД» розташованого на південь від Багдада міста Юсуфі там пролунало кілька вибухів. «Сефевіди» і «хрестоносці», як «Ісламська держава» називає Іран та Захід, другорядна проблема, найголовніше – винищувати місцевих ворогів.
Привабливість «ІД» за кордоном може на якийсь час пережити сам халіфат, а його ветерани, поза сумнівом, розсіються світом. Теракти від імені «ІД» відбуваються від Сіднея до Парижа. «Ми ще ніколи не стикалися з такою терористичною загрозою, – заявив американський дипломат Бретт Мак-Ґурк. – І ці бойовики дуже молоді, тож небезпека зберігатиметься протягом усього нашого життя».

А політичні фактори, які дали «ІД» підстави сподіватися на власну державність, виявляться довговічнішими за неї. У Сирії поки що не видно кінця війні. За іронією долі Іран, який боїться угруповання, не перестає підтримувати Асада, а той вважає «Ісламську державу» корисною: поки вона існуватиме у вигляді збройної сили, він може позиціонувати себе як борця з ісламістськими повстанцями, яких Америка теж вважає злом, але не може з ними воювати на місці.

У політичному житті Багдада й надалі домінують іракські шиїти. Це не означає відсутності змін. Більшість іракців, незалежно від переконань, вважають, що після приходу торік до влади прем’єр-міністра Гайдера аль-Абаді ситуація покращилася порівняно з тією, що була за Малікі. Абаді сформував більш представницький кабмін, розподіливши міністерства між сунітами, шиїтами та курдами, і прийняв бюджет, хоча проблем у ньому задосить. Новий дух співпраці запанував в уряді почасти через загрозу від «ІД».

Але віце-президент Іраку Айяд Аллаві вважає, що цей уряд більше говорить, ніж діє. Вимоги сунітів (наприклад, звільнити ув’язнених за час правління Малікі) здебільшого не виконані. Багато що залежить від долі Національної гвардії – нової сили, запропонованої на противагу домінуванню шиїтів у війську. Багато іракців побоюються, що це буде просто новий варіант угруповання «Хашид аль-Шабі», дещо розбавлений сунітами, який дасть новий статус переважно іранським частинам, а відтак лише посилить вплив Тегерана на питання, пов’язані з державною безпекою. У країні, де запанувала глибока недовіра, чимало хто вважає, що «ІД» – це, по суті, фасад, створений для прикриття захоплення іранцями апарату держбезпеки Іраку. Ще більше людей переконані, що йдеться про підступи Америки.

Читайте також: Коли терор – буденне явище

Настроєні проти «Ісламської держави» суніти вважають, що їх слід знову озброїти як тоді, коли американці боролися проти попередниці «ІД» в Іраку – «Аль-Каїди». Але давати зброю їм ніхто не бажає. «Ми хотіли мати національну армію, – каже Газі Файзал аль-Куауд із племінної групи, яка воює на боці уряду в Рамаді. – Натомість вони створили щось на кшталт шиїтської «ІД».

А недовіра шиїтів до сунітів зростає так само швидко, як і втрати від їхніх бойовиків. Оглядаючи велетенське кладовище в Наджафі, копачі могил говорять про розквіт свого бізнесу завдяки частим похованням бойовиків. «Стільки роботи я ще ніколи не мав, – каже один, – навіть після 2003-го чи 2006-го [у розпал громадянської війни в Іраку]». Суніти «ніколи не мирилися з утратою влади ще з часів імама Алі, то чому б мали змиритися зараз?» – питає крамар-шиїт Гайдер. «Там, де суніти дориваються до зброї, виникає «ІД», – каже доброволець Башар. Багато шиїтів вважають, що боротьба проти «Ісламської держави» виправдовує недопущення сунітів до влади й апарату державної безпеки.

Дальше існування держави, яку хотіла збудувати «ІД», бачи­­ться дедалі менш імовірним, і це добре. Проте сплюндровані території, на яких мав постати халіфат, можуть постраждати навіть більше, ніж на початку.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com