Науково-технічний поступ незворотний: світ лише пришвидшуватиметься, дані та знання зростатимуть у геометричній прогресії, наші тіла обростатимуть гаджетами, а спілкування з людьми та комунікація, найімовірніше, ще дужче набуватимуть спрощених фейсбучно-ботівських рис. Але все це має свою ціну. Якщо ми не згоді розплачуватися за дегуманізацію людини й руйнування довкілля, тоді нам потрібне «нове просвітництво».
Бути лояльним до постійного розвитку наукових досягнень — це сучасна суспільна чеснота. Політика найчастіше лише сердить і розчаровує, релігія постійно відстає та впадає у ретроградство, а культура веселить, але не надто, бо більше підкидає нових тем для розмов. Водночас науково-технічний прогрес іде правильним шляхом і неодмінно до загального блага. Якась частина суспільства впевнена, що розвиток нових технологій, девайсів, гаджетів зробить життя значно простішим і розумнішим, тобто ми станемо щасливішими лише завдяки їх наявності. Таке обожнення однієї з багатьох сфер людської діяльності може бути небезпечним. Й історія — свідок цього.
Наука як система накопичення знань ішла пліч-о-пліч з розвитком перших цивілізацій ще з кінця IV тис. до н. е. Однак цілісна ідея про використання наукового знання на користь суспільного розвитку й загального благоустрою з історичної перспективи досить свіжа. Вона прийшла в час чергових переломних моментів західної цивілізації у XVII столітті — в епоху Просвітництва та перших наукових революцій. Частина інтелектуальних еліт ставила на чолі державного устрою доступність і популяризацію емпіричних знань, а також практичний досвід від наукових досягнень. Разом із технічно-соціальною революцією це був і метафізичний переворот Заходу — нова парадигма обрала своїм символом волелюбність розуму й раціональну прагматичність.
Чиатйте також: Брендбук для країни
Упродовж наступної сотні років Просвітництво пройшло Європою, започаткувало вільні Сполучені Штати Америки, запустило процеси ринкової економіки, ліберальної політичної думки, а також подальшої індустріалізації промисловості. Західна частина людства намагалася невгамовно надолужити втрачене в час «страждального середньовіччя».
Але разом з новими благами прийшли й нові проблеми. Перша з них — технічне ставлення до довкілля. З розвитком промислових технологій і різким зростанням попиту на видобуток різноманітних ресурсів людські відносини з природою змінилися, до того ж явно не на краще для останньої. Науково-технологічний тандем на початку Просвітництва був жорстким і прагматичним, як вважає український філософ Тарас Лютий: «Можливо, принципи провадження наукового пізнання орієнтуються на підкорення природи, спираючись на тези Френсіса Бекона, що знання — це сила, і знання треба виривати з природи. Таке споживацьке ставлення до природи спричинило різні негативні аспекти — кліматичні й техногенні катастрофи. Потім, коли природні ресурси почали поволі вичерпуватися, у XX столітті стало зрозуміло, що такі перегони для набуття вигод знищують не тільки довкілля, а й дегуманізують людину».
Попри популярний нині наратив про екологічність, сучасний вплив людини на глобальну екосистему природи аж ніяк не менший. Майже кожен учений, який поважає себе й ідеологічний мейстрим, стверджує про незворотність кліматичних катастроф унаслідок діяльності людини. Інша частина вчених-інженерів пропонує нові технології експлуатації природи. Споживацьке ставлення до довкілля не тільки порушує етику та псує погоду, а й пророкує нові пандемії. У виданні Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences епідеміолог Крістіна Джонсон стверджує, що вплив на довкілля й особливо на популяції диких тварин сприяє активнішому поширенню інфекційних захворювань: «У міру зменшення природних ареалів проживання дикі тварини стають ближчими до людей. Флора та фауна змінюють свій розподіл, щоб пристосуватися до антропогенного впливу. Це пришвидшило появу хвороб у дикій природі й піддало нас ризику пандемій».
Не менш важливим є питання про те, як гегемонія розуму й наслідки науково-технічного прогресу відбилися на внутрішньому житті людини. Як розвиток технологій і науковий підхід впливають на екзистенційне та моральне буття людини й трансформують культуру.
Починаючи з XX століття, у західних інтелектуальних колах набула популярності ідейна позиція з назвою «сцієнтизм». В її основі лежить упевненість у тому, що науково-емпіричне знання є найвищою культурною цінністю людини й лише за допомогою нього можна судити про світ і людину — чим вони є насправді. Прибічники ідеології сцієнтизму прагнуть штучного «научування» всіх сфер діяльності людини й суспільства задля зрозумілого, керованого та успішного життя. Не тільки популяризація науки для підвищення інтелектуального рівня суспільства, а зведення людини лише до матеріалістичних початків і потреб, до того, що можна передбачити, переглянути під мікроскопом, звести до цифр — тобто що нібито можна цілком упевнено знати.
Питання світогляду, релігії та сенсу виносяться за дужки як марні через неможливість розв’язати їх науковим способом. Етика також зводиться до прагматичного матеріалізму та спроб вирахувати мораль. Одна з головних етичних проблем західних інтелектуалів сцієнтистського штибу — «проблема вагонетки», де в ході розумового експерименту слід обрати з кількох людей, кому дозволити загинути під колесами потяга, а кого врятувати, щоб баланс совісті залишався у прийнятному стані. Спрощення мислення до одного науково-об’єктивного знання призводить і до спрощення самої людини, до її машинізації.
Проте ірраціональна сутність людини не зникає, а лише набуває нових форм. Нестримне споживання благ і цифровізація комунікацій, розваг, потреби в розвитку трансформують екзистенційне буття людини. Сучасна людина потерпає від інформаційного потопу матеріалістичного світу. Однак у суспільстві зароджується запит на «паузу» в гонитві споживання, на усвідомленість і відповідальність. Від нудьги й перенасичення інформаційної, продуктової інфляції народжуються тенденції до усвідомленого споживання, екологічності та нового просвітництва.
У 2017 році Римський клуб опублікував доповідь «Come On! Капіталізм, короткозорість, населення та руйнування планети». У ній було жорстко розкритиковано прагматичний капіталізм і відмову від примітивного матеріалізму та сцієнтистського розуміння світу. І натомість декларовано гуманізм «цілісного» світогляду та заклик до «нового просвітництва». Перший розділ доповіді говорить про кризу капіталістичної цивілізації, що неминуче насувається й не обмежиться економічною та екологічною сферами. Члени клубу констатують руйнування моралі, культури та катастрофи у сфері соціальній.
Читайте також: У пошуках успіху
Ключовою думкою доповіді є ідея «нового просвітництва» — парадигмальної трансформації мислення, результатом якої має стати цілісний світогляд. В основі цієї цілісності закладено давню ідею мудрого балансу. А саме «комплементарність і синергію через примирення протилежностей, а також досягнення балансу в різних сферах людського існування». Автори наполягають на балансі між неприборканим капіталізмом і соціальною справедливістю, науково-технічним прогресом та етикою, що стримує небезпеку, між розвитком наукових знань і столітньою релігійною мудрістю. У пошуках мудрості балансу доповідачі звертаються також до східної традиції, використовують учення даосизму та цитату відомого фізика Фрітьофа Капри про необхідність протилежностей раціонального та ірраціонального: «Наука не потребує містики, а містика не потребує науки, проте людині потрібні обидва явища».
Як новизні «нового просвітництва» доповідачі особливе місце приділяють поверненню релігії у велику гру «планетарної цивілізації». Римський клуб підтримує секулярні досягнення Просвітництва як відокремлення державної влади від церковної, а також як емансипацію інтелектуалізму, але водночас заявляє про необхідність ідеї постсекулярності для «нового просвітництва» з надією на те, що релігійна етика як мінімум підвищить турботу про довкілля. «Come On!» обрав «екологічну» енцикліку Папи Франциска Laudato Sí (Хвала Тобі) як провідну думку другого розділу доповіді. У ній римський понтифік засуджує владне ставлення до природи, ресурсів і технологій: «Природу зазвичай розглядають як систему, яку можна вивчати, розуміти та контролювати, водночас творіння можна розуміти лише як дар…»
Наведена цитата найкраще виявляє ключову особливість необхідних революційних трансформацій у світогляді людини «нового просвітництва». Зміна сприйняття від підкорення, експлуатації та споживацтва до ідеї «дару» змінює підхід до довкілля, знань і технологій. Поняття дару привносить у дискурс етику. А етика, базована на понятті вічності, породжує довгу перспективу моральної відповідальності до довколишнього й довколишніх.