Міф про Тараса Шевченка є прикладом того, як постають міфи. Про це Тижню розповів кандидат соціологічних наук Данило Судин.
«Інший приклад того, як постають міфи, — це міф про Тараса Шевченка. Є цікаві розвідки про те, як могила в Каневі ставала місцем народної прощі. Очевидно, що були люди, які активно розбудовували тамтешній музей, але вони нічого не могли нав’язувати іншим. Понад те, прості люди не розуміли Шевченка й того, що він писав: це була поезія для більш освічених верств. Але водночас є книги відгуків іще від заснування музею в Каневі. І з них ми бачимо, що до музею ходили також прості люди», – йдеться в тексті.
Зазначається, що Шевченко, фактично, не був народним поетом, але «люди все ж таки сприйняли його як свого, як Кобзаря. Вочевидь, був реальний суспільний запит, який не можна повністю сконструювати».
Судин зазначає, що свого часу в Галичині цілеспрямовано намагалися створити власного народного поета за взірцем Шевченка, але всі спроби провалювалися, аж доки з’явився Іван Франко.
За його словами, міф про Шевченка, пам’ять про героїчну боротьбу (разом із тією, що триває зараз) та про Голодомор — це три головні національні міфи України.