Про смерть Ельжбєти Пендерецької у п’ятницю, 31 жовтня, повідомило Товариство імені Бетховена. «Сьогодні, напередодні свята Усіх Святих, зненацька відійшла у засвіти Ельжбєта Пендерецька, меценатка культури, яка популяризувала музику в Польщі й по всьому світу, а також підтримувала кар’єри молодих митців. Була авторкою ідеї й організаторкою багатьох важливих мистецьких подій і фестивалів, серед яких найвідоміший Великодній фестиваль Людвіґа ван Бетговена».
Коротка суха інформація про жінку, яка мала величезний вплив на культурне життя в Польщі і за її межами.
Ельжбєта Пендерецька народилась 1947 року в Кракові. Вивчала фізику в Яґеллонському університеті. У 1965 році вийшла заміж за Кшиштофа Пендерецького, з яким познайомилась іще дитиною. Батько пані Ельжбєти, Леон Солецький, був концертмейстром Краківської філармонії.
У розмові з Катажиною Яновською і Пйотром Мухарським композитор згадував зародження почуття між ним і його майбутньою дружиною: «Мені зірвало дах через неї. Вона мала виняткову вроду, навіть не усвідомлюючи, яка вона гарна. Ще й розумна. Я інстинктивно відчував, що Ельжбєта буде для мене ідеальною партнеркою».
Відтоді вона вела справи свого чоловіка і підтримувала його діяльність.
«Для мене шлюб — це передовсім зачудування, а вже потім — велика дружба», — пояснювала вона в книжці «Пендерецькі. Родинна сага». «Я поділяла всі захоплення Кшиштофа. Дбала про дім, любила гостей, товариство. А потім намагалась використовувати свій досвід — організовувала фестивалі. Спочатку в Пуерто-Ріко, потім Фестиваль Бетховена».
Не було б Кшиштофа Пендерецького, світової зірки класичної музики, якби не вона. Був би великий композитор, але можливо без цієї великої міжнародної кар’єри. Це вона створювала домівки у все нових містах і країнах, Домівки, в яких бували найбільші світові артисти. Це вона спонукала чоловіка після концерту в Нью-Йорку підійти за куліси до Ростроповича. Так почалась їхня дружба і співпраця.
Я познайомився з нею особисто навесні 2010 року. Одразу після отримання посади директора Інституту польської культури в Нью-Йорку я поїхав до міста з кількаденним ознайомчим візитом. Моя попередниця на цій посаді, Моніка Фабіянська, сказала: «Єжи, йдемо на ланч із Ельжбєтою Пендерецькою і Ганею Лагерт (скрипалька нью-йоркської філармонії, яка народилась у Польщі). Ти повинен із ними познайомитися, із Ганею, бо в неї чудові контакти в Нью-Йорку, а з Ельжбєтою, бо просто не можеш її не знати».
Так почалось моє знайомство з Пані Ельжбєтою, професійне знайомство, але воно виходило далеко за чіткі рамки дипломатичного протоколу, якого я мав дотримуватися. Ми зустрічалися багато разів, оскільки Інститут польської культури неодноразово підтримував присутність Пендерецького в Нью-Йорку, ми з нашими партнерами організовували програми з особистою участю композитора, якого завжди супроводжувала його чудова дружина.
З самого початку я був зачарований вишуканістю пані Ельжбєти, вона була «винятковим витвором мистецтва».
З 1992 року вона допомагала чоловіку в організації Фестивалю імені Пабло Касальса в Сан-Хуані в Пуерто-Рико. Була членкинею наглядових рад кількох культурних організацій, співзасновницею Європейського фонду Моцарта. Доклалась до створення камерного оркестру Sinfonietta Cracovia, який є офіційним оркестром Кракова. У 1997 році разом із Центром мистецтв Studio організувала концерт за участі Sinfonia Varsovia, Ієгуді Менухіна, хору Національної філармонії, а також солістів. Того ж року вона ініціювала цикл «Концерти великих майстрів — запрошує Ельжбєта Пенедерецька», представляючи таких митців як Мстислав Ростропович, Джессі Норман чи Саймон Естес. У 1996-2000 роках очолювала програмну раду Фестивалю Краків 2000 — Європейське місто культури. У 1997 році організувала перший Великодній фестиваль Людвіґа ван Бетговена, який перші сім років відбувався в Кракові, а в 2004 році переїхав до Варшави. У 2003 році вона обійняла посаду голови Товариства імені Людвіґа ван Бетговена.
Із друзями — напрочуд сердечна, в роботі — тотально вимоглива й тотально ефективна. Вона виявилась виняткового рівня менеджеркою. Була найкращою культурною дипломаткою, яку я зустрічав.
При цьому мала чудове почуття гумору. Пам’ятаю, як у грудні 2013 року в Карнеґі-Холі скрипалька світової слави Анна-Софія Муттер презентувала прем’єру твору “La Follia“, який спеціально для неї написав Пендерецький, багатого, складного й напрочуд поетичного твору. Надворі завірюха, сипле сніг із дощем, ми заходимо разом до Карнеґі-Холу і біля самих дверей пані Ельжбєта у своїх елегантних «концертних» туфельках послизнулась і повалилась, ударившись коліном об тротуар. Я допоміг їй устати, на обличчі побачив вираз пекучого болю, подав їй руку й запитав, чи можу запропонувати їй якусь поміч, може, потрібна консультація лікаря? На що вона відповіла: «Прошу келишок добре охолодженої горілки для розігріву». Концерт був чудовий, а Пані Ельжбєта напрочуд витривала біля свого коханого і вкотре тріумфуючого чоловіка.
Після смерті композитора у березні 2020 року вона не могла поховати Кшиштофа Пендерецького урочисто через пандемію. «Вона досі не може вийти з жалоби», — каже особа з близького оточення. Тепер вони знову можуть бути разом.
Я не знав нікого, схожого на неї. Виняткова, вродлива, розумна жінка, вона не існувала б без нього, а він без неї. Справжня дама, таких уже немає.