У вівторок, 30 листопада, сталася доволі знакова подія, реакція на яку була малопомітною. Причин низка: після нещодавньої пресконференції президента Володимира Зеленського на перший план вийшов анонсований «переворот 1–2 грудня». У ці дні чекали чогось особливого, хоча в підсумку нічого надзвичайного так і не сталося. Це в принципі звично для України, де «перевороти» та інші потрясіння пророкують значно частіше, ніж вони реально відбуваються.
Щодо знакової події, то йдеться про публікацію оновленого варіанту проєкту змін до Конституції в частині децентралізації. Одразу варто уточнити, що не йдеться про офіційно внесений законопроєкт. Це важливо з огляду на процес ухвалення будь-яких змін в Основний закон. Жодне доопрацювання тексту між читаннями неможливе, і документ або ухвалюють у поданому варіанті, або не ухвалюють узагалі. Наразі йдеться про оприлюднення проміжного варіанту змін для подальшого доопрацювання вже в стінах парламенту. І все ж, враховуючи понад два роки періодичних обіцянок внести відповідний проєкт із боку президента, його Офісу та парламентарів монобільшості, взагалі не зважати на публікацію складно.
Попри оптимістичні заяви про майбутнє опублікованих змін з боку низки представників влади, є великі сумніви стосовно результату. Передусім згадується, що 1 грудня, окрім очікування «перевороту», відбувся також щорічний виступ президента в стінах парламенту. Під час цього виступу слово «Конституція» пролунало тільки одного разу й не в контексті децентралізації. Це дещо дивно, враховуючи збіг у часі з оприлюдненням проєкту.
Читайте також: Війна проти всіх
Однак це ще можна було б пояснити намаганням зарано не політизувати процес. Значно тривожніший дзвіночок для ідеї конституційних змін у тому, як влаштовано подальший процес. Відсутність конституційних змін протягом попередніх двох років аргументували обговоренням проєкту «на базі громадських організацій, асоціацій місцевого самоврядування», якщо слідувати за висловом заступника голови парламенту Олександра Корнієнка. Назви чотирьох таких об'єднань є в спільному комюніке, яке оприлюднили разом із версією конституційних змін. Є там і назва Асоціації міст України, у якій має серйозний вплив очільник столиці Віталій Кличко. Те, що його стосунки з чинною владою не склалися, давно не секрет. Однак не слід поспішно будувати теорії про примирення київського мера та Офісу президента. В оприлюдненому комюніке немає згадки, що організації підтримують саме запропонований варіант змін. Там ідеться, що перешкод для донесення їхньої позиції не було, а далі: «За спільною домовленістю, сторони консультацій і далі будуть в конструктивному форматі публічно відстоювати свої позиції з питань, які не стали консенсусними, або якщо норми, визнані консенсусними, буде запропоновано переглянути». Суть цієї цитати в тому, що жодної остаточної домовленості про підтримку насправді немає.
Особливо слід звернути увагу на частину про норми, які, можливо, буде «запропоновано переглянути». Анонсоване зараз обговорення у парламенті може завершитися принциповими змінами проєкту. Власне, навіть сам опублікований текст свідчить, що з багатьох важливих питань рішення немає. Наприклад, стосовно доцільності подальшого існування районних рад. Райради без успіху спробували скасувати ще два роки тому напередодні місцевих виборів. Передбачалося, що це таки точно зроблять у змінах до Конституції, адже райради фактично є дублерами рад у громадах. Однак оприлюднена версія конституційних змін таки передбачає варіант зі збереженням таких органів. Їхнє майбутнє якраз і мають вирішити парламентарі.
Дискусії в Раді відбудуться на базі міжкомітетської робочої групи. Магічне словосполучення «робоча група» у перекладі з парламентської на звичайну мову зазвичай означає просте: законопроєкт намагаються відсунути якомога далі.
Робоча група створена не на основі профільного для децентралізації комітету з питань держвлади та місцевого самоврядування, хоча він і матиме в ній суттєве представництво. Делегували голову Андрія Клочка, його заступника Романа Лозинського (з тієї частини «Голосу», яка виступила проти керівниці партії Кіри Рудик), Віталія Безгіна («Слуга народу») та Ларису Білозір («Довіра»). Однак головну роль у процесі відіграватиме Комітет з правової політики. Загалом такий розподіл логічний, адже саме цей комітет головний під час розгляду будь-яких конституційних змін. До речі, саме він свого часу відіграв серйозну роль у провалі першого варіанту конституційних змін у частині децентралізації, поданого Володимиром Зеленським. Тоді, так само в грудні, але 2019-го, відбулася майже комічна історія з редакційною помилкою в тексті, надісланому в парламент. Щоправда, офіційна версія відкликання того законопроєкту полягає в тому, що влада вирішила більше проконсультуватися з громадами й асоціаціями. Саме ці консультації й тривали протягом двох років. Від Комітету з правової політики до робочої групи зголосилися увійти його голова Андрій Костін («Слуга народу»), представниця Верховної Ради в Конституційному Суді Ольга Совгиря («Слуга народу»), Олег Макаров (з тієї частини «Голосу», яка проти керівництва партії прямо не виступила), Андрій Власенко («Батьківщина»), Василь Німченко (ОПЗЖ) та Ігор Фріс («Слуга народу»).
Читайте також: Аналіз економічних тез у виступі Зеленського в Раді. Погляд на ситуацію через рожеві окуляри – поганий сигнал
Наявність тільки в наведеному переліку низки депутатів, які мають часто протилежні погляди на децентралізацію, свідчить, що в найближчі півтора місяця буде важко відшукати той самий омріяний «консенсус». Півтора місяця — це термін, який відводить на роботу заступник голови парламенту Олександр Корнієнко. Тим часом деякі нардепи майже не приховують, що мало вірять у затвердження децентралізації на рівні Конституції найближчим часом. «Які шанси, що проголосуєте?» «В цій каденції 10%, у наступній — 100%». Це діалог на сторінці народного депутата від «Слуги народу» Дмитра Гуріна у фейсбуці. Слова про 10% належать йому. Певна іронія в тому, що саме Гурін презентував версію змін до Конституції депутатам із трибуни парламенту 30 листопада. Немає активного обговорення, висловів підтримки чи гострої критики проєкту й серед експертів, долучених до процесу децентралізації протягом багатьох років. Найпоширенішою реакцією стало ігнорування.
Навіть якщо повірити в дієвість робочих груп і можливість компромісу серед експертів, то головною завадою успішній реалізації проєкту стає плин часу. Для ухвалення такого документа потрібні дві парламентські сесії та 300 голосів у підсумку. Нинішня сесія завершується в січні, а до того часу саме й працюватиме робоча група. Реально проєкт можуть почати розглядати на наступній сесії, яка стартує в лютому та триватиме до серпня. Так, фінальне голосування відбудеться на раніше осені 2022-го. На той момент лишатиметься близько року до виборів у парламент і президента. Неформальна виборча кампанія насправді вже почалася. За рік вона буде в повному розпалі, що навряд сприяє консолідації, незалежно від якості законопроєктів.
Зібрати 300 голосів у таких умовах — сценарій з елементами фантастики. «Слугам» уже зараз буває складно набрати бажані 226 для ухвалення законопроєктів або призначень. Особливо це загострилося після відмежування частини фракції, орієнтованої на ексспікера Дмитра Разумкова. Звісно, існує так звана коаліція децентралізації, до якої долучаються «Довіра» і «За майбутнє». Можна домовитися з розділеною фракцією «Голос» (нехай навіть і в повному складі). Формально це дає 303 голоси народних депутатів.
Читайте також: Від виживання до розвитку
Однак у «слуг» 242 депутати лише на сайті парламенту, реально ж голосують 210–226, звести докупи розділені групи в «Голосі» також складно, адже вони орієнтуються на різні центри впливу. У мажоритарних групах теж рідко буває стовідсоткове голосування. За такого підрахунку кількість голосів скорочується до 260–270. Це означає одне: для реального голосування треба залучати щонайменше одного додаткового партнера. Ані «Батьківщина», ані «Євросолідарність», ані ОПЗЖ з огляду на різні причини такими поки що не є. За рік політичне напруження може не дозволити об’єднатися навіть для одного голосування.
Однак намагання порахувати депутатів відволікають від головного. Конституційні зміни в частині децентралізації є одним з украй важливих проєктів. Про те, що децентралізація вже багато років відбувається фактично всупереч Конституції, написано та сказано достатньо (див. Тиждень № 33–34, 2021). Те, про що в контексті цих змін кажуть і пишуть рідше — прямий зв’язок з питанням Донбасу. Ухвалення змін без норми про особливий статус Донеччини та Луганщини фактично закриває можливість Росії в майбутньому спекулювати на питанні легалізації «ДНР» і «ЛНР» в українському законодавстві. Незалежно від того, якою буде влада в Україні в майбутньому, уявити варіант, коли 300 депутатів проголосують за виключно таку норму, дуже складно. І саме нинішня каденція парламенту могла б закрити питання. Однак імовірність того, що воно перейде в спадок наступному поколінню нардепів, зростає з кожним днем.