Якщо подивитися на мапу в Google, то автодорога між Первомайськом та Кривим Озером має горде позначення «Р-75». Це код великого регіонального автошляху завдовжки близько 200 км, який пролягає Одеською та Миколаївською областями. Однак ділянка між Первомайськом та Кривим Озером заслужила особливе місце в серцях водіїв. Стан дороги тут жахливий, особливо після повороту на Врадіївку — ще один районний центр, якого можна дістатися цим напрямком. «Танковий полігон…» — каже водій таксі, вивертаючи кермо на 90 градусів у різні боки та прямуючи більш-менш укоченими узбіччями. На правила дорожнього руху тут уже не зважають: виїзд на зустрічну смугу часто єдиний спосіб їхати бодай якось. «Ходовій п…а», — каже інший водій уже на зворотному шляху. Пейзаж довкола періодично нагадує, що пошкодження ходової не найгірше, що може трапитися. Дорогою тут і там трапляються місця пам’яті про загиблих у ДТП.
Уже за кілька тижнів тут, як і в решті країни, відбудуться вибори до парламенту. П’ять районів, серед яких відомі на всю країну Первомайський, Врадіївський та Кривоозерський, належать до 132-го виборчого округу. Питання покращення доріг тут винесене на перше місце в програмах майже всіх кандидатів-мажоритарників. Однак шлях Первомайськ — Криве Озеро все-таки особливий. Один із висуванців окремо підкреслив, що передусім ремонтуватиме саме його та ще протилежну дорогу на селище Лиса Гора.
Читайте також: Донецький мітинг: хто за що
Первомайськ. Тонкощі місцевої політики
Виборчий округ із центром у Первомайську став одним із найпроблемніших під час парламентських виборів у 2012 році. За перемогу боролися агропідприємець Аркадій Корнацький, висунутий об’єднаною опозицією, та представник тоді провладної Партії регіонів, заступник голови Миколаївської ОДА Віталій Травянко. За попередніми результатами, Корнацький обійшов опонента на 5%, але так і не став депутатом. ЦВК заявила про неможливість установити результат перегонів. Перед тим у приміщенні окружкому та біля нього тривали кількаденні сутички між прихильниками опозиції, влади та правоохоронцями. Зрештою оригінали протоколів вилучили невідомі в супроводі бійців підрозділу «Беркут». Під час повторного голосування у 2013-му на виборах переміг тодішній голова області Микола Круглов. Що ж до Корнацького, то він таки став народним депутатом уже наступного року, коли після Майдану виграв вибори, висуваючись від БПП. Цьогоріч Корнацький намагається повторити успіх, але в нього знову виникли проблеми. Спочатку Центрвиборчком відмовив чинному депутату в реєстрації кандидатом на окрузі. Корнацький подав до суду і виграв. Його таки зареєстрували 3 липня.
На перший погляд, швидкі вибори мало відчуваються в окружному центрі. Про них нагадує хіба що зовнішня реклама Опозиційної платформи «За життя», Радикальної партії Ляшка та «Європейської солідарності» Порошенка. На виїзді з міста чимало плакатів «Української стратегії» прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Також помітно таксі з рекламою кандидата-самовисуванця Вадима Підберезняка замість звичних «шашечок» (він чинний нардеп Верховної Ради, обраний за списками «Народного фронту». — Ред.).
Ранок 28 червня, День Конституції. На центральній площі міста малолюдно. Міський будинок культури, розташований поруч, прикрасили символікою України та ЄС, а з колонок при вході лунає Dzidzio. Свідчень агітації немає. Не спостерігається навіть звичних усім наметів. Зустрічаюся з Антоніною Григоренко. Місцева бібліотекарка та громадська діячка серед іншого займається спостереженням за виборами від мережі ОПОРА. Нинішня кампанія не виняток. За словами Григоренко, агітація в місті відбувається без залучення шоу-концертних груп, як у багатьох інших регіонах.
Побачити місцеві «фішки» можна неподалік центру міста. На одному з пішохідних переходів установили дві пластикові фігури чоловічків у повний людський зріст. Вони імітують людей, які зібралися переходити дорогу з обох боків. У цьому місці діти прямують до школи, а сам перехід вважають проблемним. Пластикові чоловічки спонукають водіїв зменшити швидкість. Це один із найновіших агітаційних ходів уже згаданого самовисуванця Підберезняка. «Люди в місті дуже задоволені й вітають таку справу, але з погляду спостерігача, це порушення. Він купив тих чоловічків власним коштом і сам із бригадою їх встановлював. Це підкуп», — каже Григоренко.
Днем раніше в школах Первомайська відсвяткували випускні. Підберезняк також приїздив вітати дітей разом із місцевими посадовцями. За словами більшості співрозмовників Тижня, і в Первомайську, і у Врадіївці, і в Кривому Озері він поки що найактивніший із кандидатів у регіоні.
Читайте також: Шахтарські протести: життя в очікуванні бунту
«Він немісцевий, але знає регіон та працює тут уже два чи три роки. Ефективно або ні — інше питання. Однак факт у тому, що люди його бачать», — розповідає далі Григоренко. Іронія в тому, що 2012 року Підберезняк та його нинішній опонент на виборах Корнацький були по один бік барикад. Тоді Підберезняк також висувався від об’єднаної опозиції на 129-му окрузі в Миколаєві, але знявся з виборів до завершення кампанії. У 2014-му він посів непрохідне 76 місце в списку «Народного фронту», але пізніше таки став депутатом. Місце звільнилося, коли інший нарфронтівець Микола Мартиненко склав повноваження через висунуті НАБУ підозри в корупції.
Персона Підберезняка — чудовий приклад того, як різниться політика в Києві та на місцевому рівні. У соцмережах і зі столичної преси нардеп відомий передусім тим, що був одним із 59 обранців, які підписали подання до Конституційного Суду про скасування статті Кримінального кодексу щодо незаконного збагачення. Нещодавнє рішення суду на користь депутатів викликало обурення активістів. Натомість у Первомайську, Врадіївці та Кривому Озері про це не згадують і вказують кореспонденту Тижня на «реальні справи»: там Підберезняк допоміг людям із лікуванням, там посприяв із фінансуванням соціальних проектів тощо. Якщо йдеться про критику, то вона також стосується виключно місцевих справ і відносин між різними впливовими групами в області.
Хоча кампанії решти кандидатів згадують менше, проте висуванців назбиралося 14. На прикладі Первомайська можна побачити, наскільки умовним тут став поділ на політсили. Наприклад, Олександр Кукуруза, заступник голови міськради та висуванець від «Сили і честі» Ігоря Смешка, раніше представляв Партію регіонів, а донедавна очолював місцевий осередок партії «Наш край».
Схожа історія й із висуванцем від «Слуги народу» на нинішніх виборах. Ним став Максим Дирдін — адвокат, відомий у Києві тим, що захищає екс-голову КМДА Олександра Попова в справі про розгін студентів на Майдані в ніч на 30 листопада 2013 року. У Первомайську він більше відомий як син Євгена Дирдіна — директора місцевого підприємства легпрому «Санта-Україна». Дирдін-старший під час президентських виборів був довіреною особою Петра Порошенка. «Він дуже гостро виступав проти Зе-команди. Тепер від цієї команди йде його син, і для містян це дуже дивно. Ті, хто голосував за Зеленського, незадоволені», — розповідає Григоренко. Також, за її словами, людина, яка набирала членів виборчкомів для Порошенка, тепер працює на Зеленського.
Такі обміни «партактивом» узагалі доволі звична ситуація для округу. За словами кількох співрозмовників Тижня з різних населених пунктів, під час президентської кампанії одне одному в разі необхідності сприяли штаби Петра Порошенка, Юрія Бойка й Володимира Зеленського. Щоправда, на парламентських виборах у низки політсил можуть виникнути проблеми з набором членів комісій в окрузі. За словами тих-таки співрозмовників, не всі штаби розрахувалися за виконану роботу (неофіційна «подяка» для одного члена комісії може сягати 300–1000 грн. — Ред.). Тепер із партіями цих кандидатів відмовляються співпрацювати.
Що ж до роботи поліції на виборах, то, за словами спостерігачки Григоренко, вона відпрацювала на відмінно під час президентських перегонів. «Я дуже довго в процесах спостереження за виборами й уперше бачу таку швидку реакцію поліції на повідомлення. Один раз це було пов’язано з бордами без вихідних даних. Поліція приїхала вже наступного дня й склала 14 протоколів про адмінпорушення. У день голосування, коли в нас з’явилися тітушки, то поліція за 3–5 хв була на місці. Поспілкувалися з тими людьми, і вони більше не з’являлися», — каже вона. Однак додає, що президентські вибори завжди минають спокійніше, ніж місцеві та парламентські.
Врадіївка. Земля і воля
«…Тільки не Врадíївка, а Врáдіївка, — спокійно, хоча вже вдруге виправляє кореспондента Тижня співрозмовник. — Але нічого, ви не перший і не останній». Ігор Боровицький проводить День Конституції за колупанням у нутрощах свого Fiat Doblo. Неозброєним оком помітно, що автомобіль уже наїздив чимало та його потріпало на шляхах Миколаївщини. «Із цією роботою я собі машину й угробив. В адміністрації є тільки «Нива», але що з тієї «Ниви»? Самі розумієте. Їздити ж потрібно часто: і до Миколаєва, і до інших місць. Увесь ремонт власним коштом», — розповідає чоловік. Він заступник голови Врадіївської РДА. На цій посаді незмінно аж з 2013-го. До того працював в освіті. За фахом Боровицький історик. Розповіді заступника голови РДА звичні для багатьох місць подалі від Києва. Кадровий голод, проблеми з роботою та наповненням бюджету й так далі. Проте у ввіреному йому районі є одна особливість.
Читайте також: Врадіївка. 5 років після погрому
Нуль. Саме стільки об’єднаних територіальних громад (ОТГ) тут створили за роки децентралізації. Врадіївський та сусідній Кривоозерський райони залишаються єдиними на Миколаївщині з такими показниками, у решті місць створили бодай одну громаду. Це при тому, що Врадіївка та Криве Озеро стали відомими на всю країну саме активністю своїх мешканців. У 2013-му та 2016-му тут рішуче виступили проти свавілля міліції та поліції. Це сталося після двох резонансних злочинів, у яких звинуватили правоохоронців: зґвалтування, спроба вбивства Оксани Крашкової у Врадіївці й убивство під час затримання Олександра Цукермана в Кривому Озері. Здавалося б, за такої активності у справі створення громад райони тут мають задавати темп. Але ні.
«Знаєте таке словосполучення «врадіївський характер»? Правильне чи ні, не знаю, але воно є…» — загадково починає Боровицький розповідь про намагання створити ОТГ у районі. За його словами, до них не раз приїжджали експерти й фінансисти з Миколаєва та агітували за створення громади. Вони навіть порахували, що за роки, коли Врадіївка не взяла участі в децентралізації, район втратив близько 30 млн грн. На думку Боровицького, ідея децентралізації правильна, однак має свої недоліки. Частина з них пов’язана зі змогою громади контролювати надходження податків. Нині у зв’язку з реформою податкового контролю майже вся інформація у Миколаєві, а на офіційні запити про те, хто й скільки сплачує в районі, там відповідають, що це конфіденційна інформація.
«Суть децентралізації в тому, щоб громади були фінансово спроможними. І всю роботу, яку в районі проводили з цього питання, спрямували на те, щоби було так: один район — одна громада. Як мені відомо, в Україні є тільки три випадки, коли так сталося. У нашому районі станом на сьогодні є тільки дві фінансово спроможні ради: Врадіївська селищна та сусідня Сирівська. Усе. Решта фінансово неспроможні. Якщо вони об’єднаються між собою, то їхній фінансовий стан тільки погіршиться», — пояснює Боровицький.
Окрім протистояння багатих та бідних сіл і селищ другою проблемою відсутності ОТГ, на думку Боровицького, стала кадрова криза. Створення громади досить тривалий процес, і поки що в районі немає людини, яка узяла б відповідальність на себе від початку до кінця.
Іншої думки Анатолій Бурлак. Місцевий активіст, який став відомий поза Врадіївкою під час протестів у справі Крашкової, нині називає себе тим лідером, який нарешті створить у селищі ОТГ. За його словами, процес почався вже з липня цього року. «Є протоколи трьох громадських організацій: одна майданівців і дві учасників АТО. Так сталося, що в нас є кілька організацій учасників АТО. Протоколи подадуть до 10 липня. А далі все вже за календарем. Ми хочемо встигнути створити територіальну громаду максимум до березня 2020-го», — каже він. У затримці з цим звинувачує місцеву владу та нинішнього нардепа Аркадія Корнацького. Водночас зауважує, що протягом двох років сам був його помічником (на сайті Верховної Ради Бурлак і досі зазначений серед помічників Корнацького на громадських засадах. — Ред.). За словами активіста, нинішній нардеп завдячує перемогою у Врадіївці особисто йому. Однак, на думку Бурлака, Корнацький нічим не посприяв району за час своєї каденції і не підтримав низку його ініціатив.
Нинішній план Бурлака полягає в тому, щоб об’єднати кілька населених пунктів у заплаві річки Кодима, яка тут протікає. Те, про що каже Бурлак, фактично збігається з розповіддю Боровицького про багаті й бідніші населені пункти. «Я не кажу, що є район і ми об’єднуємося, бо навантаження різне. Там (у заплаві Кодими. — Ред.) можна і турбази робити, і багато чого іншого. Я вже спілкувався з активом сіл Сирове, Берізки, Кумарі та кількох інших», — каже Бурлак. І додає щодо решти: «Вони ставлять воза попереду коня. Наприклад, у нас податок 300 грн за гектар землі. А в іншому селі — 60–80 грн. Села недбало пороздавали землі та мають копійки, а тепер, об’єднуючись, відразу ставлять умову, що повинні мати стільки ж, скільки й Врадіївка».
Читайте також: Відчуйте Донбас
Питання землі та плати за неї ключове для цих місць. Промислового виробництва майже немає, і тема так чи інакше порушується під час будь-яких розмов і з представниками влади, і з активістами, і з таксистами, і просто з перехожими на вулиці. Одна з найпопулярніших історій про те, що розміри земельних паїв у людей після перерахунку зменшилися на 1–1,5 гектара. У цьому звинувачують одного з місцевих агробізнесменів. Проте це тільки одна з дуже багатьох розповідей на цю тему. Дорога поруч із селищем усіяна плакатами Радикальної партії Ляшка зі слоганом «Збережемо землю, збережемо Україну». Вочевидь, стандартну лінію партії на протидію створенню ринку землі в цих місцях винесли на головне місце, і не випадково.
Що ж до створення ОТГ, то прості мешканці Врадіївки не завжди сприймають це питання так, як Боровицький або Бурлак. Спілкуюся з перехожим навпроти місцевого відділка поліції. Чоловік середнього віку представляється Саньком. Розпитую про ставлення до поліції після подій шестирічної давності, однак розмова зачіпає і децентралізацію. «Їх понабирали, а хтось питав, чи вони мені потрібні? От нащо вони потрібні, що такого роблять?» — обурюється Саньок, вказуючи рукою на відділ поліції, і продовжує: «Оця ваша децентралізація. Я по ній можу вирішити, чи мені поліція взагалі треба? Ні? То хіба це децентралізація? От у США в кожному штаті свої закони. У Техасі можна їм по морді дати, і це нормально, а в інших узагалі не підійдеш. Отак і треба».
Водночас на зловживання поліції у Врадіївці опитані майже не скаржаться. «Поліція? Із якого боку подивитися. Вони ввічливі, буває, навіть підійдуть і просто спитають, як справи. А водночас без шолома їздити ніде не можна», — усміхається хлопець Влад, показуючи на свій мотоцикл — один із популярних тут видів транспорту серед молоді. Дехто нарікає, що правоохоронці взагалі занадто залякані й часто воліють не втручатися в справи, коли це насправді необхідно.
Криве Озеро. Суди тривають
Через три роки після трагедії з Олександром Цукерманом Криве Озеро зовні мало змінилося. Хіба що на входах до головного парку Перемоги встановили металеві арки з кованими елементами. Не всі в селищі цьому радіють: «Воно треба було комусь? Це найнагальніша проблема? Оце так кошти освоюють», — каже зустрічна жінка, яка прогулюється в парку з дитиною. Поруч нічний клуб-дискотека «ХХІ век», на який кореспонденту Тижня три роки тому скаржилися деякі місцеві мешканці через нічний шум і галас відвідувачів. Трохи далі гуртожиток аграрного коледжу, тож наявність попиту, вочевидь, перемогла скарги.
У справі вбивства Цукермана вироку немає й досі. Обвинувачення висунули чотирьом екс-правоохоронцям, однак під вартою залишається тільки один із них — Денис Ляхвацький. Його звинувачують у вбивстві. Решті висунули звинувачення в перевищенні влади. Вони або під заставою, або під домашнім арештом. За даними ЄРСР, справу спочатку спрямували до Врадіївського суду, а потім перевели до Первомайського й стали слухати від початку. Крім того, змінювали прокурорів, а тепер засідання найчастіше відбуваються з питання продовження запобіжного заходу Ляхвацькому. Востаннє це було в середині червня. У селищі співчувають родині загиблого Цукермана та нарікають на несправедливість.
Читайте також: Запах Лінча. Що спонукає українців до самосуду
Одразу після трагедії тодішня керівниця Нацполіції Хатія Деканоїдзе спробувала створити в Кривому Озері показове відділення поліції. Керівником поставили Олександра Горпинича — одного з перших патрульних у Миколаєві, який ще в перші дні запам’ятався відкритим спілкуванням із пресою та людьми. Виявилося, що він затримався в Кривому Озері на досить тривалий час.
«Він дуже активний був. Часто відвідував нашу школу, зустрічався з дітьми, брав участь в акціях. Зараз його, мабуть, кудись в інше місце перевели. Однак про нового керівника нічого поганого сказати не можу. Щоправда, школи він не відвідує», — розповідає Тетяна Луківна, учителька місцевої школи, із якою Тиждень три роки тому спілкувався про реформу освіти на місцях. Тоді вона казала про невелику кількість молодих учителів, які бажають тут працювати. Жінка й тепер учителює та зазначає, що з’являються колеги й молодшого віку. Для багатьох це непогана перспектива в умовах загальних проблем із працевлаштуванням. Тетяна Луківна вказує на сміття в парку, яке хтось викинув повз урну: «Я такого не розумію. Це і є для мене виразником способу та якості життя. Тут ні реформи, ні влада не допоможуть. Треба просто самому того не робити й усе».
Таксі мчить розбитою дорогою до Первомайська. На Будинку культури досі висять символи ЄС та України, але на площі знову малолюдно. Вуличного освітлення майже немає, і дорогою до вокзалу навіть трохи лячно. Однак усередині приміщення нарешті світло й багато людей. Пасажири чекають на пізній поїзд Запоріжжя — Львів. Один із двох, які тут ходять. Від початкового до кінцевого пункту він прямує добу, попутно об’їжджаючи весь нетуристичний і такий далекий від Києва Південь України.