У виданні Foreign Policy присвятили статтю діяльності Міхеїла Саакашвілі на посту губернатора Одеської області. Автор зауважує — хоч і хотілось би бачити «хрестовий похід» колишнього президента Грузії проти корупції як спосіб вирішення всіх проблем України, проте ставитись до його політики потрібно стримано.
Перш за все — бо посада губернатора області занадто швидко почала тиснути Саакашвілі в плечі. «Хоч при вступі на посаду Саакашвілі заперечував будь-які подальші політичні амбіції, він явно вже тоді мав на думці прем’єрське крісло, адже майже одразу почав закидати Києву, що, мовляв, влада вставляє палки у колеса його боротьбі з корупцією в Одеській області. Через це він почав менше часу проводити у підконтрольному йому регіоні, натомість більше — в столиці, де своєю харизмою лише розпалив скандали, які й так часто трапляються в українській політиці», — йдеться у статті.
На думку автора, скандал між Саакашвілі та Аваковим на засіданні 15 грудня став апогеєм «хрестового походу» одеського губернатора. «Якщо спочатку діяльність Саакашвілі вбачалась як частина плану Порошенка зміцнити свою владу, послабивши позиції прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, то тепер можна впевнено сказати, що грузин діє тільки виходячи з власних амбіцій», — пише він.
- Читайте також: Еволюція політичного базару
«На превеликий жаль, амбіції Саакашвілі та його тяга схильність до самопіару продовжують дестабілізувати українську політику. Замість того, аби конструктивно критикувати політичні заходи опонентів він вдається до гучних, але поки голослівних заяв про їх кримінальну діяльність», — резюмується у статті.
У європейській редакції видання Politico написали про українських біженців у Польщі. Автор дослідила, чи правдивим є заяви польського прем’єр-міністра Беати Шидло про те, що у Польщі є безліч біженців з України.
Автор зауважує, що польський прем’єр називає неправдиві дані. «Під час останнього засідання Беата Шидло сказала, що Польща «прийняла мільйон біжеців з України, яким насправді ніхто не хоче допомагати». Але ж за минулий рік Польща отримала від українців лише 4616 заяв із проханням надати притулок, і тільки половина із них була задоволена», — йдеться у статті.
Насправді вона мала на увазі усіх мігрантів з України, тільки дещо переплутала категорії. «Андрій Дещиця, посол України у Польщі, розповів Politiko, що в Польщі дійсно є мільйон українців, проте вони є легальними трудовими мігрантами із візами», — зауважує автор.
- Читайте також: Канікули на вулиці
Але ця обмовка, на думку журналістки, не є випадковою. «Подібною риторикою Польща намагається ввести у оману своїх партнерів у ЄС, що, мовляв, і так приймає забагато біженців, тому потребує нижчих квот при розподілі біженців у ЄС за законодавством», — підсумовує автор.
По нашу сторону Атлантичного океану, у британському виданні The Guardian написали про не менш цікаву фігуру — Дмитра Фірташа. У заголовку автор пише, що український олігарх потрапив у немилість як у США, так і в Росії.
«Критики називають Фірташа одним із тих безвідповідальних олігархів, які довели економіку України майже до колапсу. Він мав безліч підпиємств і був довіреною особою колишнього президента Віктора Януковича. Але деталі австрійської судової справи показують, що Фірташ також був в центрі боротьби між Сполученими Штатами та Росією за вплив на Україну», — пише автор. Своє припущення він базує також на електронних листах до австрійської влади від ФБР, до яких видання отримало доступ.
У статті стверджується, що саме завдяки втручанню американців так швидко був організований арешт Фірташа у Відні — на наступний день після втечі Януковича. «Листи підтверджують, що американці мали політичне зацікавлення, коли вимагали у австрійців екстрадиції Фірташа, оскільки вважали, що він брав активну участь у посиленні російського впливу в Україні», — пише автор.
«Таким чином, Фірташ недарма стверджує, що арешти та обшуки його помешкань політично мотивовані. Одіозний український олігарх потрапив у жорна протистояння між США і Росією, хоча його, звісно, неможливо назвати безневинною жертвою», — підсумовується у статті.
Франк Гофманн, кореспондент німецького видання Deutsche Welle в Україні, видав статтю про поточні виклики для української дипломатії. За його словами, зона безпеки на Донбасі ризикує перетворитись на зону нових боїв, а ЄС дарма покладає сподівання на нові мінські угоди.
«Підписані ще рік тому мінські домовленості мають нарешті бути втіленими. Однак від цієї мети учасники переговорів на сьогодні віддалені більше, ніж будь-коли. Насправді вибори в окремих регіонах Донбасу мали бути проведені ще до 31 грудня 2015 року. Київ мав відновити контроль над кордоном з Росією, а підконтрольні бойовикам регіони Донеччини та Луганщини – отримати особливий статус. Ніщо з цього не реалізоване», — йдеться у статті
- Читайте також: Чи є перспективи? Крим і чинна влада в Україні…
Автор вважає, що Україні час діяти активніше. «2 лютого закінчується поточна сесія українського парламенту, протягом якої зміни до Конституції мають бути схвалені в останньому читанні. Якщо цей часовий проміжок буде втрачено, доведеться починати всю процедуру спочатку.», — зауважує Гофманн.
Але це навряд чи відбудеться, адже багато прозахідних парламентарів не згодні надавати бойовиками хоч якийсь особливий статус. «Украй погані передумови і для наступних перемовин тристоронньої контактної групи в Мінську між представниками України, Росії, ОБСЄ та за участі сепаратистів», — підсумовується у статті.
У британському виданні Reuters написали про результати судової справи стосовно права власності на рудний завод в Кривому Розі, яка відбулась у Лондоні між Віктором Пінчуком з однієї сторони та Ігорем Коломойським і Геннадієм Боголюбовим з іншої.
Автор зауважує, що ця справа могла стати початком відкритої олігархічної війни в Україні, оскільки ці люди входять в четвірку найбагатших в державі і віднедавна знаходяться по різну сторону барикад в політичній боротьбі. «Типово, що обидві сторони домовились, проте до досягнення консенсусу багато уваги приділили публічній стороні справи: наприклад, Пінчук навіть запустив веб-сайт, на якому регулярно з’являлись подробиці справи та його фотографії з колишнім Президентом США Білом Клінтоном, його дружиною та колишнім секретарем Держдепу США Гіларі Клінтон, а також із екс-прем’єром Великобританії Тоні Блером. Щось схоже ми бачили в 2012-му під час судової справи між російськими олігархами: Романом Абрамовичем та Борисом Березовським. Щось у Лондоні притягує олігархів, які бажають судитись», — підсумовує автор.