Багатьох людей мілітаристський іслам турбував і до 11 вересня 2001 року, проте потрібні були теракти в Нью-Йорку й Вашингтоні, щоб загроза набула справжнього значення. Давні хвилювання про капіталізм у стилі казино вийшли на поверхню після фінансової кризи 2008 року, коли платники податків мусили розплачуватися за жадобу й легковажність банкірів.
Нині пандемія COVID-19 змінює наші уявлення, які є підґрунтям геополітики. В уявленні громадськості НАТО нічим не прислужилося, так само як — особливо на початку — Європейський Союз.
Ба гірше, ніякої ролі не відіграли й Сполучені Штати. У 2014 році американці очолили успішну боротьбу зі спалахом вірусу Ебола в Африці. Центри з контролю та профілактики захворювань були глобальними осередками для вирішення міжнародних криз у сфері охорони здоров’я. Проте за наймасштабнішої кризи сучасності Адміністрація президента США, замість координувати світові медичні, економічні й дипломатичні зусилля задля подолання пандемії, переважно зосередилася на зароблянні політичних балів: на протидію критикам усередині країни й Комуністичній партії Китаю (остання, щоправда, це заслужила).
Дивуватися не варто. Дональд Трамп та його Адміністрація відверто засудили «глобалізм» і «глобальну спільноту». Їм не подобаються міжнародні організації — СОТ для торгівлі, ВООЗ для охорони здоров’я, ЮНЕСКО для культурної спадщини тощо. Можливо, саме цього хочуть виборці. Багато американців мають підстави вважати, що решта світу невдячна за колишні зусилля США і що зараз час зосередитися на інших питаннях. Проте зовнішній світ усе це бачить.
Постраждала й репутація Великої Британії. Через витребеньки навколо Brexit складно стверджувати, що парламентська демократія вестмінстерського стилю була зразковою формою правління. Нині хаотичне реагування на пандемію підірвало репутацію Сполученого Королівства як компетентної, відважної та раціональної держави. Карантин, що спричинив колосальні збитки, був покликаний виграти час. Наші можновладці його проґавили. У нас найбільший рівень смертності в Європі й жодного плану виправлення ситуації. Усюди панують безлад і тривога. Чому данські вчителі були готові навчати своїх учнів, а британські ні?
Переможених більше помітно, ніж переможців. Та деякі малоймовірні зірки вже проблискують у мороці. Пам’ятаєте Східну Європу? Претензійні коментатори «старого Заходу» вважають колишній комуністичний світ відсталим і погано організованим. Проте ці країни впоралися з реагуванням на пандемію надзвичайно добре завдяки поєднанню прекрасних державних систем охорони здоров’я та громадської активності. Греція, начебто збанкрутіла країна з нездатною владою, має один із найнижчих рівнів смертності в Європі. Чимало уваги привернула не така вже конформістська Швеція, що обрала виняткову політику в спробі якнайбільше зберегти нормальне життя й економічну діяльність. Нова Зеландія та її прем’єр-міністерка Джасінда Ардерн тішаться незвичною славою. Тайвань також насолоджується похвалами й новою, вельми потрібною міжнародною підтримкою. Середні країни (зокрема, Австралія й Канада) розбираються, чи можна високими показниками заповнити прогалину, що утворилася через США, і створити те, що в New York Times назвали «динаміка середніх держав».
Читайте також: Хто за що відповідає під час пандемії?
Проте нам розчарування запам’ятовуються більше, ніж приємні сюрпризи. Ці позитивні здобутки навряд чи витримають повернення до нормального життя. У свідомості громадськості лишиться те, що великі країни й організації, покликані охороняти нашу безпеку, нас підвели. Такі висновки можуть бути занадто різкими, передчасними й узагальненими, проте люди, які їх роблять, голосують. В Італії — відданій проєвропейській країні — три п’ятих населення тепер налаштована проти ЄС; а більш ніж половина вважає Китай другом. Це не означає, що Італія вийде з ЄС чи НАТО, але означає, що для антизахідних політиків в Італії та інших країнах умови спростилися.