За будь-якими оцінками ймовірних наслідків пандемії коронавірусу для світового порядку Китай і Росія заслуговують на особливу увагу. З погляду країн Заходу, що прагнуть підтримувати і зміцнювати заснований на правилах міжнародний порядок, із цими двома країнами заповідаються випробування. США вважає їх своїми головними конкурентами. Кілька провідних європейських держав підтримують обтяжливі відносини з Росією й дедалі більше сприймають розвиток Китаю як виклик, надто відтоді, як спалахнула пандемія. Майбутні історики, можливо, розглядатимуть цей період як поворотний момент у всесвітній історії, де були переможці й переможені. За іронією, попри те що Піднебесна поширила вірус, саме вона може виявитися (принаймні відносно) переможницею. Натомість Росія, швидше за все, буде переможеною, з огляду на удар, якого завдав вірус здоров’ю населення, стану економіки й державному бюджету країни.
Китай: у кризі — і небезпеки, і можливості
Для Китаю пандемія COVID-19 принесла очевидні негативні наслідки, але також і створила потенційні можливості. З одного боку, є безсумнівний негатив. Новий коронавірус зародився в китайському місті Вухань і швидко спричинив кризу в китайській системі охорони здоров’я, а тоді поширився рештою світу. У І кварталі 2020-го ВВП країни скоротився на 6,8% порівняно з І кварталом попереднього року, що становило загрозу для економічного зростання й соціальної стабільності, від якої залежать легітимність Комуністичної партії Китаю та націоналістичні настрої. Хибний підхід влади на перших стадіях спалаху хвороби, зокрема спроби місцевих чиновників Вуханя змусити мовчати тих, хто поширював інформацію, спричинив обурення серед громадськості та різку критику з боку відомих громадян, зокрема членів партії. Неспроможність Китаю втримати вірус у межах своїх кордонів укупі зі спробами зняти з себе провину за пандемію і навіть ставити собі в заслугу оперативне реагування на неї заплямували репутацію КНР у світі. Відносини Піднебесної зі США стрімко погіршувалися, як і з Європою.
Читайте також: Курт Волкер: «Росія проводить воєнну операцію на Донбасі»
З другого боку, пандемія коронавірусу забезпечила Пекін деякими перевагами, надавши китайським лідерам можливість просувати свої інтереси. Схоже, нині Китай успішно стримує вірус: офіційна статистика засвідчує значно меншу кількість випадків зараження і нижчий рівень смертності, ніж у багатьох інших країнах. Навіть якщо в офіційній статистиці суттєво занижуються справжні показники, повернення загалом нормального життя, що переривається періодичними спалахами, на які уряд швидко реагує, свідчить про успішне стримування. Завдяки цьому відбувається стрімке відновлення економіки, і нині Центральний банк Китаю прогнозує зростання ВВП на 2% за підсумками 2020-му. Поки багато країн досі силкуються стримати поширення вірусу, а Міжнародний валютний фонд прогнозує негативне зростання світової економіки у 2020 році, показники Китаю дають змогу його лідерам наголошувати на перевагах їхньої авторитарної політичної системи над системами західних демократій. Попри кілька гучних випадків цього року, коли відомі дисиденти різко розкритикували лідерство Сі Цзіньпіна, партійна влада лишається стабільною.
Відколи почалася пандемія, Пекін також рішучіше діяв на своїй периферії. Посилено патрулювання в Східнокитайському морі для підкріплення претензій держави на острови, контрольовані Японією; більш регулярно відправляються літаки й кораблі поблизу берегів Тайваню; дедалі впевненіше лунають претензії на домінування в Південнокитайському морі; запроваджено закон про національну безпеку в Гонконгу, щоб послабити демократичні сили міста; почалися сутички з індійськими силами уздовж гімалайського кордону між двома країнами, які в червні призвели до загибелі людей. У кожному з випадків дії Піднебесної були продовженням попередньої політики, але, напевно, Китай сприйняв пандемію — час, коли інші країни відволіклися на інші проблеми, — як можливість завзятіше просувати свої претензії.
Щоб оцінити вплив пандемії на роль Китаю в міжнародній системі, необхідно розглядати ширший контекст. Пандемія додає нові короткочасні тенденції до наявних довго- і середньочасних. Довгочасна тенденція — це зростання впливу Китаю, що надає лідерам КНР дедалі більше впевненості. Однак середньочасною тенденцією є поява чинників, що ускладнюють розвиток країни, змушуючи китайських лідерів хвилюватися. Серед цих чинників — сповільнення економічного зростання країни, дедалі більша стривоженість інших держав наслідками посилення Китаю та перші зусилля деяких із них, щоб убезпечитися від нарощування міці Пекіном.
Читайте також: Браян Вітомор: Путін поводиться так, ніби надворі 1815 рік
Рішучість КНР в останні кілька років, імовірно, пояснюється сукупністю впевненості та тривожності, спричинених цими тенденціями. Зміцнення країни забезпечило її лідерів упевненістю, щоб діяти рішуче на міжнародній арені, особливо після фінансової кризи 2008 року і надто на чолі з Сі Цзіньпіном починаючи з 2012-го. Однак практично в той самий час нові події спричинили занепокоєння серед китайських лідерів. Після кількох десятиліть двоцифрових показників щорічного підвищення ВВП економічне зростання суттєво сповільнилося, скотившись до 6,1% до 2019 року. Окрім того, нарощування сили Піднебесної схвилювало інші країни. Мабуть, найтривожнішою з позицій Китаю є активізація чотиристороннього діалогу з безпеки (Quad), до якого входять США, Японія, Індія та Австралія. За кілька років до початку пандемії китайські лідери могли гадати, що мають змогу діяти, перш ніж економічне зростання КНР ще більше сповільниться, а міжнародна спільнота ще більше згуртується в опозиції до країни. Схоже, пандемія закріпила цю тенденцію, адже на міжнародному рівні Китай сприймають дедалі більш негативно. Проте водночас Пекіну відкрився простір для маневрування, поки інші країни зосереджені на своїх клопотах.
Росія: другий тиск на систему
Росія сильно постраждала від пандемії коронавірусу. Щоправда, далеко не лише вона. За кількістю зафіксованих випадків зараження РФ посідає четверте місце у світі. Попри те що офіційна статистика Кремля демонструє значно нижчу смертність від цієї недуги, ніж у багатьох інших країнах, вважається, що цифри занижені, а справжня кількість померлих значно більша.
Економічне сповільнення внаслідок пандемії коронавірусу, надто падіння цін на нафту в світі, завдає удару російській економіці. За оцінками Світового банку, за 2020 рік ВВП країни скоротився на 6% . Сповільнення змусило внести зміни у бюджетні пріоритети РФ. У 2021 році уперше із 2014-го російські державні видатки на підтримку економіки перевищать бюджет на збройні сили, який уріжуть на 5%. Зростання внутрішніх видатків, що вимагатиме суттєвих кредитів, покликане посилити економіку та рівень життя народу напередодні парламентських виборів 2021-го. Окрім того, Москва змушена відтермінувати на шість років завершення пакету обсягом 25,7 трлн рублів на державні видатки. Цей пакет, що передбачає 13 державних проєктів у таких напрямах, як інфраструктура, освіта й охорона здоров’я, за планом мав завершитися до 2024 року, але нині дедлайн — 2030-й.
Усі ці чинники призвели до внутрішньополітичних викликів для президента Владіміра Путіна, чий рейтинг навесні впав нижче 60% і лише в серпні повернувся до докоронавірусного рівня — близько 66%. Пандемія змусила Путіна відтермінувати до липня запланований референдум про зміни в Конституції, але зрештою виборці таки підтримали їх, що дає змогу йому лишатися президентом до 2036 року. Інші події, безпосередньо не пов’язані з пандемією, зокрема антиурядові протести в Хабаровську на Далекому Сході країни й отруєння лідера опозиції Алєксєя Навального, також призвели до внутрішньополітичної напруженості в Росії.
Читайте також: Ендрю Вілсон: «У Кремля лишається багато варіантів для дестабілізації України, які не передбачають захоплення території»
Спричинені пандемією бюджетні обмеження, надто скорочення військових видатків, можуть певною мірою обмежити зовнішньополітичні дії РФ. Останніми місяцями демонстрація сили Росіі на Близькому Сході в Сиріі поширилася за межі регіону й на Північну Африку: участь у громадянській війні в Лівії, нехай і відносно недорогою ціною за рахунок використання найманих військ. В обох конфліктах Росія і Туреччина перебувають по різні боки. Те саме стосувалося нещодавнього загострення між Азербайджаном і Вірменією через Нагірний Карабаґ. На тлі нещодавніх протестів у Білорусі й Киргизстані конфлікт за Нагірний Карабаґ певним чином посилив напруженість на периферії РФ. Хоча жодна з цих гарячих точок, найімовірніше, не зможе втягнути Росію в обтяжливі військові втручання, а скорочення військових видатків може дещо стримати зовнішньополітичні амбіції Кремля.
Попри удари, яких пандемія завдала Росії, країна за свою історію звикла до скрутних обставин. РФ уже прожила кілька останніх років під тягарем західних санкцій. Окрім того, чимало країн по всьому світу, зокрема й більшість західних демократій, потерпають від пандемії, а отже, порівняно з ними позиція Росії може й не зазнати помітної шкоди. Кремль, безсумнівно, не втратить змоги діяти як провідна сила в міжнародній системі.
Наслідки для міжнародного порядку
У розпал пандемії суперництво між США і КНР, імовірно, ще більше загостриться. Дедалі більше занепокоєння в Європі щодо зростання впливу Китаю може стати основою для посиленої трансатлантичної співпраці на противагу Пекіну. Такий розвиток подій стане значущим викликом для Москви, яка повинна буде вирішити, як іти незалежним шляхом і максимізувати свій вплив у міжнародному порядку, що дедалі більше визначається суперництвом між наддержавами США й Китаєм. Останніми роками Росія зблизилася з Піднебесною, але може переглянути свій підхід упродовж наступного десятиліття, якщо КНР і далі посилюватиме свій зовнішньополітичний натиск.
Оригінал пубілкації можна прочитати тут