Вся мета інтелектуального виховання — формування схильності до логічного мислення.
Джон Дьюї «Як ми мислимо»
Метою критичного мислення є знаходження причин на підтримку переконань
Джонатан Хейбер «Критичне мислення»
Цього року в київському видавництві ArtHuss вийшов український переклад книжки «Критичне мислення» за авторством Джонатана Хейбера, яку написали в Массачусетському технологічному інституті (MIT). Автор наголошує на важливості критичного мислення, а саме на такому мисленні, яке відрізняється від загального інтелекту чи інтелектуальних чеснот (мудрості, вдумливості). Однією з проблем сучасного навчального процесу, вважає Хейбер, є те, що учневі сьогодні пропонують заучувати тексти напам’ять. Ця тенденція має змінитися. На зміну заучуванню має прийти виховання людей з критичним мисленням, попит на яких від роботодавців сьогодні є найвищим. Саме критичне мислення допомагає розв’язувати складні проблеми під час усного й письмового спілкування, а також є невіддільною частиною здобуття знань у реальному світі. Сьогодні критичне мислення відіграє ключову роль. Воно потрібне під час політичних дебатів, скажу навіть так, під час глобальних політичних дебатів. Саме критичне мислення допомагає знаходити правду у світі післяправди. Ба більше, автор вважає, що вироблення й застосування цієї (когнітивної) навички потрібне для нашого виживання як суспільства або виду. У книзі наголошується на тому, що сьогодні мало людей користуються навичками критичного мислення, яке засноване на філософії, психології й природничих науках. Саме ж критичне мислення послуговується критичним аналізом і є частиною критичної педагогіки. Остання завдячує своїм існуванням сучасним філософським рухам на зразок постмодернізму й реконструкції, які, крім усього, цікавляться тим, що ми можемо знати насправді з оглядом на обмеження доступних інструментів з мовою включно.
Якщо говорити про генеалогію критичного мислення, то можна звернутися як до Конфуція, так і до Сократа, Платона, Арістотеля. Логіка, аргументація тощо зародилися в Стародавній Греції (а також у домодерній і модерній Європі, перекочувавши далі до США). Як відомо, у стародавньому світі не існувало розмежування філософії й точних наук. Через це давньогрецькі мислителі були першими фізиками й формували фізичні пояснення світу на противагу магічним чи релігійним. Можна також згадати епоху Відродження, науково-технічну революцію, Просвітництво. Такі постаті, як Кеплер, Коперник, Галілей, Айнштайн творили наукову революцію. Рене Декарт, Френсіс Бейкон, Девід Г’юм вважали логіку джерелом істини, а математику — своїм ідеалом. В основу свого «наукового методу» вони ставили роль доказів, вивчали емпіричні докази, зібрані іншими науковцями, послуговувалися скептицизмом і намагалися орієнтуватися на неупереджені погляди.
Читайте також: Варіації із часом: «Сни Айнштайна» Алана Лайтмена
Варто зазначити, що більшість викладачів критичного мислення є професійними філософами або щонайменше вивчали філософію. Критичний підхід підштовхує людину, яка послуговується ним, не поспішати з відповіддю, бути уважною під час відповіді, ретельно формулювати її. Інакше кажучи, критичне мислення — це шлях «наукового мислення» й прагматизму, який стверджує, що речі визначаються «практичними наслідками, а не емпіричними чи метафізичними властивостями».
Окрім цього, допоміжним інструментом є психологія, яка на початку XX століття зосередила увагу на тому, як розвивається і працює людський мозок. Критичне мислення, зазначає автор, у змозі запропонувати розв’язання багатьох проблем, на які ми натрапляємо, — «від політики, яка керується трайбалізмом і негативними емоціями, до кліматичних і економічних катастроф, спричинених або загострених ірраціональним мисленням про них». Критичне мислення треба частіше застосовувати «у розв’язанні світових проблем, дискусій серед освітян, роботодавців і політиків».
Книжка покликана спонукати заклади освіти, як вищі, так початкові й загальноосвітні (насправді не існує очевидної нижньої межі для початку розвитку здатності мислити критично), запроваджувати курси критичного мислення, які мають на меті розширити «розуміння зв’язку мови з логікою», що, зі свого боку, «веде до здатності аналізувати, критикувати й відстоювати ідеї, міркувати індуктивно й дедуктивно, а також доходити фактичних чи оцінних висновків, виходячи з обґрунтованих припущень на основі недвозначних тверджень про знання чи переконання». Розмова, яку веде автор, про освітні стандарти. Спроба відповісти на запитання: де в шкільній програмі (і не тільки) повинен бути вступ до критичного мислення? Чи лише тільки в університетах, на кафедрах філософії?
Критичне мислення є навичкою. Воно потребує розвитку певних звичок, які надихали б людину йти її власним шляхом, а не шукати коротку дорогу, без сумнівів і помилок, а лише зі сліпою довірою до всього, що вам кажуть. І тут постає питання: що треба знати й уміти, щоб стати людиною з критичним мисленням? Автор наголошує на логічних системах (формальній і неформальній логіці), згадує силогізми Арістотеля, пропонує користуватися індуктивним мисленням, щоб визначати найімовірніше пояснення своїх спостережень, застерігає від хибного мислення (яке аж ніяк не безвинне). Говорячи про мистецтво риторики, яка є частиною процесу критичного мислення, автор показує різницю між Сократом («любителем мудрості») і софістами (демагогами, які лише використовували амбіційні фрази). Важливою складовою критичного мислення є також інформаційна грамотність. Вона є «здатністю визначати, якої інформації бракує, розуміти, як вона впорядкована, знаходити найкращі її джерела для певної потреби, отримувати до них доступ, критично їх оцінювати й ділитися знайденою інформацією».
Читайте також: «Підростеш — побачиш» Лілії Чех. Погляд на (дис)комфортну ностальгію
Також важливу роль у критичному мисленні виконує креативність. Креативність на рівні із цікавістю й емпатією — риса людини з критичним мисленням. Критичне мислення, на думку автора, складається з трьох взаємопов’язаних частин: знання, навички, схильність. Коротко кажучи, «людина з критичним мисленням свідома того, що відбувається в її голові. Це — метакогніція, усвідомлення й розуміння власного процесу мислення… готовність рефлексувати над власним процесом мислення». За такою рефлексією стоїть неупередженість — готовність бути відкритим до ідей, з якими ми не погоджуємося. Зберігання неупередженості дозволяє нам знати більше про переконання, з якими ми не погоджуємося. Розуміння зв’язку мови з логікою приводить до «здатності аналізувати, критикувати ідеї, міркувати індуктивно й дедуктивно, а також доходити фактичних чи оцінних висновків на підставі обґрунтованих припущень, які базуються на недвозначних твердженнях про знання чи переконання».
Отже, критичне мислення не варто вважати лише набором матеріалів, які треба викладати. Воно, як вже було зазначено, складається із взаємопов’язаних компонентів, як-от знання, навички й схильність. Один з ворогів критичного мислення — це прості пояснення (у світі загалом мало простих, очевидних пояснень). Варто, пише автор, розвивати навички свідомої практики. Хейбер доходить таких висновків:
- треба активніше викладати знання, пов’язані з критичним мисленням (окремо в дисциплінах чи у складі інших);
- викладачі, які хочуть внести матеріал з критичного мислення до своїх предметів, мають пройти певну підготовку з навичок критичного мислення й методів їхнього викладання;
- якщо вже критичне мислення інтегроване в предмет, то учні повинні мати постійний контакт із техніками критичного мислення, а не один чи два уроки на цю тему, які зазвичай не пов’язані з рештою програми;
- учням мають бути доступні можливості застосування своїх знань шляхом осмисленої практики.
Книга «Критичне мислення» — це матеріал про те, як люди навчаються, як скерувати учнів і навчання в продуктивно інтелектуальне річище, де учні могли б позбуватися сумнівів й осягати істини або принаймні ухвалювати мудрі рішення. Для українців критичне мислення також стане в пригоді під час суперечок і дебатів щодо міграції, національної безпеки, строків закінчення війни («два-три тижні») тощо. Для релігійних і зацікавлених езотеричними темами громадян критичне мислення дасть змогу вести більш логічні й продуктивні дискусії на противагу заснованим на упередженнях (інтуїції чи навіть забобонах) апокаліптичних суперечках, які не мають нічого спільного з логікою чи базовими знаннями. Критичне мислення допоможе уникати помилок або мінімізує катастрофічні рішення на зразок тих, що призводять до аварій на атомних електростанціях або приводять до влади політиків-популістів, які, замість того щоб займатися мудрим керуванням країною, свідомо маніпулюють нашими слабкостями. І на останок, критичне мислення зробить вас вдумливою та освіченою людиною.