Ця золота думка з’явилася в мене в голові, коли, стежачи за Facebook, натрапив на дискусію, спровоковану розмовою Наталі Гуменюк з доктором Ольгою Онух, політологом із Манчестерського університету, на сайті Hromadske.ua. Дискусія зацікавила мене здебільшого тому, що я сам часто маю насолоду дискутувати з доктором Онух із тієї простої причини, що це моя донька, а водночас я ціную її наукову працю. А ще зізнаюся, що часто не погоджуюся з результатами її досліджень, і саме тут, як кажуть, заритий собака, бо моя незгода має вимір ідеологічний, а характер досліджень Олі суто емпіричний і вони спираються на солідний методологічний фундамент.
Читайте також: Ars longa
У приватному житті я прихильний до Кантового категоричного імперативу, кристалізованого до твердження «Зоряне небо наді мною і моральна істина в мені», а якщо вести цю думку далі, то «чини завжди відповідно до принципу, який ти хотів би утвердити як універсальне право». Але мушу все-таки зізнатися, що в дискусіях з Олею покладаюся на ще одне, цього разу вже Геґелеве твердження: «Якщо факти суперечать моїй теорії, тим гірше для фактів». Що ж, можу собі дозволити таке на основі принципу винятковості як батько ретельного науковця, який не дозволяє собі у своїх дослідженнях пропагувати особисті смаки та думки, а я чиню так ненастанно, завдяки чому впевнено почуваюся людиною, бо сповнений внутрішніх суперечностей.
Але в чому річ? Тих, хто справді зацікавився посилаю до розмови
Йдеться про аналіз наукових досліджень, які не сподобалися багатьом представникам українських інтелектуальних еліт. Я теж хотів би, щоб «правда» була на моєму боці. Але факти, факти, любий Ватсоне, сповіщають щось інше.
Отже, одна з учасниць обговорення у Facebook, назвімо її пані А., написала: «…. а хто і коли в нас забороняє вживати російську мову? Я трохи здивована, що професіоналка закидає таку некоректну тезу, вона ж не бабця біля під’їзду, яка краєм вуха почула. Припускаю, що вона могла мати на увазі «обмежувати» і не знайшла потрібного слова, але тоді треба це уточнити, бо інакше це є поширенням міфу».
Читайте також: Літо
Друга, назвімо її пані Б., розвинула думку першої учасниці: «Прочитала цю розмову зранку і просто була розгублена, що тут коментувати, починати з фрази про заборону, чи те, що закон не на часі й що треба долати бідність, бо люди почуваються покинутими Києвом, чи йти одразу до прикладів Канади і Британії, а потім вирішила, що коли в тексті треба коментувати мало не кожен абзац, а ті, хто поширює, що це аргументовані думки, то це щось більше за мою сьогоднішню здатність будувати дискусію з людиною, яка навіть не усвідомлює, що переносить дискурси з одного контексту колонізатора в контекст колонізованих».
Навіть для мене, особи, вільної від суворих правил наукових дискусій, мова, до якої вдаються обидві учасниці, містить симптоми ідеологічного предетермінізму, інакше кажучи, «я згоден із тими поглядами, які пасують до мого варіанта дійсності». Я це чудово розумію, трапляється, інколи сам вдаюся до такого «спорту», але, як казала неоціненна пані Марина із Центру Сороса, «мухи окремо котлети окремо». Ця практична мудрість стала для мене вказівкою для розуміння багатьох питань, надто в Україні.
Читайте також: Шрам на шкірі
Дослідження свідчать, що 77% американців, 47% поляків і 28% шведів (цікаво, скільки українців?) мають проблеми з розумінням того, що читають. Шановні учасниці дискусії, почнімо через те з основ. Ось кілька порад, які полегшують читання з розумінням:
― налаштуйся психологічно на розуміння тексту;
― зосередься лише на цій дії, не роби нічого іншого (вимкни телевізор, комп’ютер, радіо, телефон; не слухай, ізолюйся від середовища, нехай ніхто й ніщо не перешкоджає тобі);
― не повторюй подумки прочитаних слів, щоб не зосереджуватися на них надмірно:
― не читай уголос, не читай тихо (подумки), лише шукай сенсу.
У своїй реакції на нерозуміння чи радше неприйняття аналізу наукових досліджень Оля написала: «…здається, не кожен розуміє, що я тут мала на увазі. Люди, здається, зосереджуються на всьому хибному. Головні думки: почуття громадянської ідентичності та любов до батьківщини, або, як дехто може навіть сказати, патріотизм, зростають. Мова та етнічна належність ― не єдині фактори, які прогнозують поведінку, і мають різний характер залежно від критеріїв їх визначення. Російськомовні теж патріоти. Серед людей, які вважають, що вони програли економічно (або бачать, що їхнє економічне становище погіршується), існує прихильність до певних політичних поглядів, уподобань і навіть типів поведінки. Відчуття, що тебе покинули, тобою знехтували, теж пов’язане з наявністю певних поглядів та політичних уподобань (скажімо, обстоюванням тісних зв’язків із Росією)». Інтерв’ю було трохи відредаговане, але воно спирається на висновки Генрі Гейла, мої дослідження, а також важливі дослідження Володимира Кулика, Еліз Джуліано, Ґвендолін Сассе, Ґріґорі Поп-Елічіса і Ґрема Робертсона.
Отже, один із постулатів на теперішню мить буде такий: читай і слухай із розумінням — і все стане простішим, але це не означає, що очевидним.
Щоб зрозуміти і засвоїти близький мені категоричний імператив Канта, варто зосередитися на діях, які не суперечать йому: «Не кради, якщо не хочеш бути окраденим». Якщо ваша ласка, можна згадати ще й золоте етичне правило: «Не роби іншому того, що тобі не до вподоби».