На вихідних соцмережі сколихнули дві історії про самоусвідомлення української молоді на тимчасово окупованих територіях.
Вісімнадцятилітній Іван Саранча спромігся виїхати з Луганська кружним шляхом, аби жити в Україні. Для цього довелося розробити конспіративний план, а передувала цьому ґрунтовна робота з критичного осмислення інформації — юнак розповідає про те, як у свої дванадцять почав спілкуватися в соцмережах з однолітками з Дніпра й дізнаватися про Майдан, Революцію Гідності та російську окупацію.
А видання The Guardian опублікувало матеріал про таємний читацький клуб, заснований підлітками на тимчасово окупованих територіях. Автори нагадують, що подібне було майже півтора століття тому — українська молодь кола Косачів, Старицьких і Лисенків мусила таємно збиратися в 1880-х, щоб обговорити українську поезію, остерігаючись жандармів.
Можна згадати й інші історичні паралелі: членам Кирило-Мефодіївського товариства в 1846 році було близько тридцяти, коли вони збиралися для читання «Історії русів» і обговорення планів звільнення поневолених Росією народів. Братство тарасівців 1891 року теж створила здебільшого студентська молодь: Миколі Міхновському було вісімнадцять, найстаршим членам таємного товариства, що обговорювали українські книжки і сформували ідею самостійності України, — близько тридцяти. У радянські часи дисидентам теж доводилося переховувати українські видання й усамітнюватися в лісі під приводом рибалки чи туризму, аби мати змогу поговорити без сторонніх вух.
Репресивні методи російської влади не змінилися й сьогодні: підлітки в окупації збираються не більше ніж утрьох, аби не викликати підозри. За зберігання українських підручників, визнаних «екстремістськими», можуть засудити до п’яти років. Батьки, які дозволять дітям навчатися онлайн за українською програмою, можуть бути позбавлені батьківських прав.
Молодь на окупованих територіях живе в умовах тотальної пропаганди, російські ЗМІ та шкільна освіта цілеспрямовано викривлюють картину світу, нав’язуючи історичні міфи. У такій ситуації критичне мислення й пошук альтернативних джерел інформації стає актом спротиву.
Сімнадцятилітні учасники таємного читацького клубу вже майже не пам’ятають України до російської окупації — чи багато ми згадуємо зі свого шестилітнього віку? І попри це вони знаходить у собі сили для опору й формування критичного мислення, і підліткова схильність до протесту цьому ще більше сприяє.
У часи інформаційної війни, коли правда спотворюється, а історія переписується, читання стає актом спротиву. Воно дає змогу формувати власні погляди та зберігати зв’язок з українською культурою, попри тиск і небезпеку.