З тією тільки й різницею, що тоді дуже багато люду щиро вірили в "доброго дідуся Леніна" й "вічно живого Ілліча", тому його слова (витягнуті з останніх статей та записок, що датувалися періодом після першого інсульту, коли – як це не парадоксально – вождь більшовиків став хоч трохи скидатися на нормальну людину) звучали авторитетно для широкого загалу, включно із противниками перестройки. Останні ж бо вивчали Леніна в куцому обсязі курсу "наукового комунізму", у кращому разі – Вищої партшколи, тому й могли лише кволо відмахуватися від нестандартних цитат з Ілліча…
Але – було, пройшло і, здавалося б, забулося. Хіба що часом вожді комуністів України, які у своїх танцях під бубони Московського патріархату переходять усі припустимі для наче-лівої-партії межі, змушують нагадувати, як подібних персонажів оцінював той самий Ленін, біля пам’ятника котрому у Києві вони збираються на акції: як "політичних проституток" та "ідеалістичну сволоту". Й ось – настав час нагадати дещо з Леніна тим, хто його тексти за молодістю взагалі не читав або читав дуже й дуже неуважно.
Ідеться про політичне явище, яке зветься неоковирним російським словом "отзовізм", або не менш неоковирним українським "відкликанство". Нічого не поробиш, російські революціонери початку ХХ століття користувалися дуже специфічним різновидом лексики, з якого пізніше виросло те, що російський же філолог Новіков у 1980-х назвав "совєтським соціолектом".
Так от: Владімір Ульянов-Ленін, звичайно, був головним персонажем того дійства, яке вилилося у встановлення російсько-совєтського тоталітаризму на переважній частині території колишньої імперії Романових, але разом із тим він був блискучим політичним тактиком, який створив та перевірив на ділі чимало соціально-технологічних прийомів, що вели до успіху.
Зокрема, коли більшовики розкололися 1907 року (столипінський переворот на початку літа, розгін другої Державної думи та обрання третьої за антидемократичним законом) на тих, хто пропонував не брати участі в такій пародії на парламент, і тих, хто вважав за потрібне взяти участь у Думі, але відмовитися від украй небезпечної за нових обставин (запровадження військово-польових судів над революціонерами) вуличної, тим більше нелегальної боротьби, Ленін пішов іншим шляхом – який дуже швидко виявився значно більш ефективним, ніж інші. Зрештою, ленінську тактику боротьби із самодержавством застосували всі основні опозиційні сили імперії, включно із благопристойними кадетами.
Що ж ми маємо сьогодні, що актуалізує спадщину Леніна? Маємо владу, яка прагне самодержавства, маємо не надто демократичний виборчий закон та безліч його порушень з боку влади (ясна річ, на свою користь), маємо Раду, в якій опозиція становитиме меншість – і маємо новітніх "отзовістів", чи то пак, "відкликанців", котрі наполягають на тому, щоби депутати від трьох опозиційних сил не йшли до нового квазіпарламенту, бо надто безчесно діяла влада під час виборів, надто масштабними стали фальсифікації. Отож – всіх відкликати та домогтися якнайшвидшого проведення нових виборів, бажано одразу й парламентських, і президентських…
Читайте також: Експертна думка щодо "обнулення" списків опозиції
От і 1907 року в Російській імперії, куди входила більшість українських земель, була схожа ситуація. Тільки столипінський виборчий закон був куди гіршим за нинішній. За цим законом 1% населення імперії обирав майже дві третини виборщиків, котрі, у свою чергу, обирали депутатів Думи – легко здогадатися, які верстви і яка нація мали абсолютну більшість (77% депутатів виявилися великоросами) у найвищому представницькому органі імперії Романових. Було порушено інтереси не лише селян та робітників: ті суспільні групи, які сьогодні звуться «середнім класом», хоча й одержали можливість висувати своїх депутатів, але ці депутати не могли реально вплинути на політичні процеси, їм залишалася тільки критика влади, яка, втім, не була безпечною навіть для думців – таємно фінансована урядом «чорна сотня» могла погромити житло, а то й убити надто ревного борця за народні права. В підсумку тільки 15% дорослого населення одержали виборчі права. Відтак Дума закономірно перетворилася на говорильню…
Що пропонував Ленін, якщо перекласти його тодішні слова на партійному жаргоні сучасною літературною мовою? Не робити фетиша з парламентської діяльності: за умов деспотичного ладу та антидемократичного виборчого закону парламент, навіть при дуже малоймовірній перемозі опозиціонерів, не зможе стати головним інструментом зміни режиму.
Головні інструменти – це активність мас, це організованість партійних структур, впливовість партійних ЗМІ та здатність опозиційних вождів вести маси за собою. Саме над цим і слід працювати в першу чергу. Парламент же грає роль підпорядковану: він є місцем викриття безчинств деспотичної влади, внесення запитів до уряду, оголошення партійних програмних документів тощо. Іншими словами, він є одним зі знарядь організації та мобілізації мас, з одного боку, й розхитування та дискредитації правлячого режиму, з іншого боку. А на додачу депутати від опозиції мають використовувати свої можливості для поїздок у провінцію, для зустрічей з виборцями (і не лише своїми), для виступів у ЗМІ. І не треба революційних фраз та жестів: якщо відсутні об’єктивні та суб’єктивні умови для скинення деспотизму, їх слід поступово і ретельно готувати, а не бігти попереду паротяга історії, обганяючи його на цілі кілометри, милі й версти.
Ну, а дуже радикальну тактику "отзовістів" Ленін називав "зберіганням (у консервах) революційних слів", – слів, які сьогодні не запалюють маси.
Читайте також: Про євангельську бідність комуністів
І що, до речі, цікаво: Юрій Луценко, котрий, здавалося, мав би стати за умов ув’язнення радикалом із радикалів, не закликає опозиційні партії відмовитися від депутатських мандатів. Ні, навпаки. Він виступає за визнання результатів виборів до Ради, попри недемократичність виборчої кампанії і фальсифікації. Слід на кожному кроці підкреслювати невідповідність виборів європейським демократичним стандартам, наголошує Луценко, але все ж потрібно йти до Ради та використовувати її як інструмент боротьби за свободу.
Що ж, Луценко вочевидь свого часу читав тексти Леніна, і вони стали йому в пригоді. І це правильно, оскільки смішно було би руйнувати ДніпроГЕС (чи то – якщо українською – Дніпрельстан) тільки за те, що побудовано станцію цю за проголошеним Леніним планом ГОЕЛРО чи відносити створені в добу "українізації" романи "чужими українцям" за те, що сама "українізація" вигадана була Леніним і Троцьким…
Отож інколи зовсім не зайве, панове опозиціонери, почитати Леніна – й не поспішати під’юджувати людей до революції вже тоді, коли революційна ситуація ще тільки починає визрівати…