Чимала плата. Британія перед викликами ісламізму

Жорстока розправа екс­тремістів-мусульман над молодим британським військовослужбовцем 22 травня шокувала й розлютила країну більше, ніж будь-яке безчинство терористів від часу вибухів у Лондонському метро в липні 2005 року.

Особливо вразило те, що хлоп­­ця зарізали серед білого дня на людній вулиці в районі столичного передмістя Вуліч. Убив­­ця – новонавернений в іслам нігерієць – із тесаком у закривавлених руках похвалявся перехожим, що це помста за «вбивства мусульман британськими солдатами в Афганістані». Його маячню записали на відео й показали всьому світові.

У відповідь не забарилася хвиля насильства. Праві екстремісти з Англійської ліги захисту вийшли на вулиці Вуліча, скандуючи антиісламські гасла, й рушили громити мечеті. Цілі натовпи людей із квітами в руках збиралися на тому місці, де 25-річ­­ний барабанщик військового оркестру Лі Ріґбі помер у калюжі власної крові. У парламенті й пресі лунали запитання про те, як можна розпізнати й зупинити «вовків-самітників» – екстремістів, котрі діють самостійно, не належачи до жодного таємного угруповання. Розпочалися масштабне поліцейське розслідування та обшуки в помешканнях ісламістів, підозрюваних в екстремізмі. Щонайменше семеро осіб заарештовано за звинувачення­­ми у сприянні вбивці або змовах із метою вчинення теракту. Крім того, оголосили, що пам’ять барабанщика Ріґбі увічнять на військовому меморіалі на честь усіх загиблих у війні в Афганістані, де він не так давно проходив службу.

Тут-таки градом посипались і зустрічні звинувачення. Службу британської контррозвідки МІ5 розкритикували за недостатньо пильний нагляд за 28-річним убивцею Майклом Адеболаджо та його спільником, 22-річним Майклом Адебовале (теж нігерійцем за походженням). Три роки тому Адеболаджо вже затримували в Кенії, звідки він намагався потрапити до Сомалі й там зв’я­затися з бойовиками ісламістського угруповання «Аль-Шабаб». Звідти його депортували назад до Британії. Але, незважаючи на цей інцидент і попередження від родини Адеболаджо про його поведінку, за ним не призначили поліцейського стеження. Серед інших звинувачень, що лунали в пресі й стінах парламенту, те, що надто багато ісламістських екстремістів усе ще можуть поширювати свої сповнені ненависті послання, а спроби уряду зупинити радикалізацію серед неінтегрованих молодих британських мусульман зазнали краху. Прем’єр-міністр Девід Кемерон негайно оголосив про створення нової робочої групи. Її завданням буде знайти можливості ефективнішого виконання законів проти екстремізму.

Це вбивство сталося лише за кілька тижнів після резонансних судів над членами банди мусуль­ман-пакистанців, які впродовж кількох років ґвалтували непов­нолітніх білих дівчаток у різних містах Британії. Попри те, кілька чинників запобігли вибухові гні­­ву в суспільстві та демонстраціям протесту (за винятком ультраправих). По-перше, ключові лідери мусульман у Британії шоковані вбивством і поквапилися різко його засудити. Це стало разючим контрастом із мовчазною реакцією провідників їхньої спільноти на вибухи в лондонському метро 2005 року. Тоді більшість із них не визнала, що всередині мусульманської громади визрівають небезпечні екстремістські елементи. Вона переклала вину на зовнішню політику Британії в Іраку та Афганістані, яка нібито і спровокувала теракти.

По-друге, це вбивство стало, власне, першим терактом ісламістів після кривавих інцидентів у підземці 2005-го (і невдалих спроб підірвати інші потяги кіль­­ка тижнів потому). Британські спецслужби тоді спрацювали напрочуд ефектив­­но. Вони розкри­­ли й відвернули масштабну змову, що мала посія­ти загальний жах і паніку (йшло­­ся, зокрема, про плани вибухів у американських авіалайнерах над Атлантикою, нічних клубах, густонаселених районах та на знаменитих об’єк­­тах Сполученого Королівства). Поліція і розвідка заявля­­ли, що поява «вов­ків-самітників», радикалізованих інтернет-пропа­ган­дою, свідчить: ті, хто прагне масових терактів, усвідомлюють свої незначні шан­­си на успіх.

І по-третє, служби безпеки куди ефективніше стали відстежувати поїздки молодих британ­ців-мусульман до тренувальних таборів у Пакистані або на війну до Сирії. Джерела розвідки повідомляють, що список неблагонадійних, за якими здійснює нагляд МІ5, скоротився від двох тисяч приблизно до однієї. Одначе вбивство військовослужбовця знову привернуло увагу до старих запитань і оживило стра­­хи, з якими Британія бореться останні 10 років. Перше з них – чи іслам сам собою не перешкода для повної інтеграції в британське суспільство? Хоч би як виступала проти тероризму поміркована мусульманська більшість, все одно складається враження, що британські мусульмани бі­льш відособлені, менш інтегровані, гірше освічені й економічно менш успішні, ніж будь-яка інша іммігрантська чи етнічна громада у складі мультикультурного населення сучасного Сполученого Королівства. Дуже небагато хто з їхнього загалу відкрито схвалює теракти або відверто зловтішається під час похоронів загиблих у Афганістані військових. Але є думка, що тих, хто підтримує такі настрої потай, значно більше.

Друге запитання – чи не платить зараз Британія надто високу ціну за те, що одне покоління тому впустила забагато іммігрантів із далеких країн з іншими цінностями та культурними тради­ція­­ми? Видатний політик-консер­­­ватор Інок Павелл 45 років тому викликав скандал виступами про­­­ти «кольорової» імміграції та апокаліптичними пророкування­­ми щодо «річок кро­­ві», які буцімто заллють вулиці. Але дещо з його пророцтв починає справджуватися з небезпечною точністю. «Цілі райони, міста і квартали по всій Англії окупують іммігранти й нащадки іммігрантів», – казав він у 1968-му. Сьогодні це вже реальність багатьох головних міст Британії, зокрема й Лондона, де статистика свідчить: етнічне біле населення незабаром стане меншиною.

Багато що змінилося з часів Павелла. Расизм у його промовах та поглядах засуджували скрізь і всюди. Але імміграція залишається однією з головних проблем, що непокоять виборців Сполученого Королівства, особливо у світлі випадів деяких іммігрантів-екстремістів проти толерантно­сті, британських цінностей і способу життя більшості. Уряд зробив обмеження імміграції пріоритетом у політиці – й цього року кількість приїжджих зменшилася приблизно на 80 тис. (від 581 тис. до 500 тис.). Це найбільше зниження показника за десятиліття, і досягти його вдалося насамперед завдяки дуже суворим новим квотам та правилам отримання дозволу на проживання в країні.

Убивство барабанщика Ріґбі знову висвітлило проблему виявлення невдоволеної молоді, яка стає жертвою інтернет-проповід­ників і екстремістської ідеології. Фракція консерваторів у парламенті, підтримуючи поліцію та службу безпеки, хоче провести закон, який зобов’язав би інтер­нет-провайдерів здійснювати облік усієї електронної кореспонденції і зберігати її впродовж року. Поліція та розвідка могли б у випадку підозри щодо терористичної чи екстремістської діяльності просити ордер на перегляд поштового трафіку. Цей закон, який опоненти встигли охрестити «хартією нишпорок», не про­­пустили ліберальні демокра­­ти – молодший партнер у коаліційному уряді. Але тепер міністр внутрішніх справ вимагає його ухвалення, попри загрозу недоторканності особистого життя, оскільки лише так вдасться стежити за небезпечними посланнями в мережі. Єдине, чого бояться майже всі без винятку британці, – що репутація Сполученого Королівства як країни толерантності й «чесної гри» тепер під загрозою. Суть останньої в тому, що суспільна думка тавруватиме всіх мусульман як екстремістів, а ті вважатимуть більшість соціуму упередженою і ворожою. Вбивство барабанщика Ріґбі змусило всіх – релігійні громади, політиків, суспільних авторитетів і пресу – побачити, що саме негайно слід зробити, аби не дозволити екстремізму розділити британське суспільство й підірвати демократію.