Старі й нові виклики археології
Українські пам’ятки археології перебувають під постійною загрозою знищення. Унаслідок бойових дій, починаючи з 2014 року, постраждала археологічна спадщина України на території Донецької та Луганської областей. Невдовзі після окупації Криму Росія розпочала там незаконні археологічні розкопки — по суті, узаконене державою-агресором мародерство з подальшим пограбуванням і вивезенням знахідок за межі української території. Повномасштабне вторгнення російської армії в Україну призвело до того, що сотні археологічних пам’яток постраждали від обстрілів, від облаштування інженерних споруд і від влаштованої окупантами катастрофи на Каховській ГЕС. Крім того, росіяни викрадають предмети археології з музеїв окупованих міст, як це було, зокрема, у квітні минулого року в Мелітополі.
Разом з російською агресією для пам’яток археології існує ще й інша загроза. Вона виникла задовго до початку бойових дій і нікуди не дінеться після того, як відлунає останній постріл. Ця загроза — незаконний обіг об’єктів археології.
Конфісковані сумськими правоохоронцями речі з незаконних розкопок, листопад 2023 року. Лише на одній цій фотографії — кілька сотень археологічних предметів. Частина з них — деталі одягу, прикраси, ножі — походить, імовірно, з поховань. Джерело: su.npu.gov.ua
Археологія вивчає рештки матеріальної культури минулого. За понад двісті років розвитку цієї науки навчилися проводити розкопки пам’яток так, щоб отримати максимум інформації про минуле людей, які їх залишили. Після ретельного вивчення археологічні предмети потрапляють у державні музеї як експонати, і з ними можуть ознайомитися відвідувачі. Ці предмети використовують у наукових і науково-популярних публікаціях, так само як і пам’ятка, на якій вони були знайдені, артефакти розповідають про наше минуле. Для найдавніших часів, періоду дописемної історії чи доби античності й раннього середньовіччя (коли іноземні автори рідко цікавилися тим, що відбувається на берегах Дніпра, а своїх писемних джерел місцеве населення ще не створило), археологія є основним джерелом інформації про минуле. Для інших епох — до XX століття включно — відкриті археологами предмети озброєння чи побуту також суттєво доповнюють історичні дослідження.
Читайте також: Рукопис як інвестиція
На жаль, неусвідомлення багатьма громадянами України значення археології та необізнаність з методами археологічних досліджень призвели до масового поширення пошуку археологічних предметів з металодетектором. Незважаючи на незаконність аматорських археологічних розкопок (стаття 298 Кримінального кодексу України), це явище поширене на всій Україні. Воно проявляється в усіх можливих формах — від умисного нищення курганів і грабунку об’єктів археологічної спадщини до пошуку «випадкових знахідок» у полях і лісах. Нерідко люди, які здійснюють аматорські розкопки, просто не усвідомлюють, яку шкоду вони заподіюють історичній спадщині України. Археологічні розкопки — це наукове дослідження, а аматорські, як не крути, — просте пограбування пам’ятки.
На відміну від археологічних, мета аматорських розкопок — привласнення археологічних предметів. Якщо фахівці здійснюють розкопки задля вивчення самих артефактів та археологічних об’єктів, на яких вони знайдені, то аматорські розкопки руйнують його й позбавляють артефактів. Виявлені археологами предмети публікуються й надходять на державне зберігання в музеї, а аматорські знахідки просто кладуть у кишеню.
Або не просто кладуть — в Україні й у світі загалом існує величезний попит на предмети археології. Тисячі любителів «аматорського пошуку» продають свої знахідки на онлайн-аукціонах, у соцмережах чи на зібраннях колекціонерів антикваріату. Для дослідника витягнутий із землі артефакт без прив’язки до місця знахідки, без датувальних ознак, без інформації про контекст не несе практично жодної інформації. Проте такі речі цінні для приватних колекціонерів.
Археологічні предмети з приватної колекції «Музей історичної зброї» (м. Бровари). Шаблі — стандартний предмет поховального інвентарю середньовічних кочовиків українських степів. Джерело: museum-ukraine.info
Через необізнаність населення й бездіяльність правоохоронців у приватних колекціях нині перебувають багато тисяч артефактів, видобутих варварським способом із землі. Колекціонери без проблем, не беручи власноруч участі в незаконних розкопках, можуть скуповувати речі з пограбованих аматорами археологічних об’єктів і привласнювати їх собі. Зазвичай колекціонери заспокоюють своє сумління тим, що набули предмети археології «легально», на якомусь інтернет-аукціоні, тому в їхніх діях начебто немає нічого поганого. Проте за чинним законодавством в Україні не існує законного способу мати в приватній власності археологічні артефакти. Згідно із Законом України «Про охорону археологічної спадщини» (стаття 18), одержані в результаті археологічних досліджень знахідки є державною власністю.
Збірки награбованого під вивіскою музею
Вилучені в Іспанії золоті предмети з приватної колекції. Джерело: facebook | Служба безпеки України
Нещодавно Україну сколихнула новина про те, що в Іспанії «накрили» торговців контрабандним антикваріатом і серед вилученого було нібито «скіфське золото» вартістю 60 мільйонів євро. Повідомлення про те, що предмети експонували в одному з музеїв, ввело в оману багатьох українців — можна подумати, що це золото було власністю держави й дійсно зберігалося в одному з музеїв.
Проте всі показані ЗМІ речі походять з приватної колекції. Плутанину спричинила її назва. Деякі з приватних колекціонерів голосно називають свої зібрання… «музеями». Зокрема, золоті пекторалі, які вилучили в Іспанії, колись демонстрував на своїх виставках приватний «РОДОВІД-музей». В Україні існує також «Музей історичного культурного надбання ПЛАТАР», «Музей історії зброї» (м. Запоріжжя) та «Музей історичної зброї» (м. Бровари). Усе це приватні колекції, які містять речі з незаконних археологічних розкопок.
Предмети з лубенського скарбу раннього залізного віку. Приватна колекція «Музей історичного культурного надбання ПЛАТАР». Сайт сповіщає про наявність археологічних знахідок від трипільської культури до середньовічних кочовиків. Джерело: platar.org
Власники колекції «ПЛАТАР» хваляться наявністю в ній «посуду, антропоморфної та зооморфної пластики, моделей храмів, інструментів та зброї з міді, каменю, кістки» трипільської культури. Таку кількість предметів можна здобути лише на поселеннях цієї культури — пам’ятках археології, що перебувають під захистом держави. Також у цій колекції представлені «різні фібули, прикраси, металеві деталі одягу» ранньосередньовічного часу, тобто речі, які клали в могили, а отже, найімовірніше, вони походять з пограбованих поховань. Є в колекції «ПЛАТАР», зокрема, лубенський скарб. Скарб (депозит) — це ще одна, поряд з похованнями й поселеннями, категорія археологічних пам’яток. Колекція «ПЛАТАР», як зазначено на сайті, налічує близько 10 тисяч предметів. Основу її становлять археологічні знахідки. І вони навіки втрачені для наукових досліджень, а разом з ними — і археологічні пам’ятки, з яких їх по-варварськи дістали.
Подібно до того, як археологічні розкопки — це наукове дослідження, а аматорські — пограбування пам’яток, так і державний музей — це наукова установа, а приватна колекція археологічних предметів — просто склад речей з пограбованих пам’яток. І доля цих речей непередбачувана.
Предмети в таких псевдомузеях перебувають у приватній власності. На відміну від державних музеїв, де ведуть облік і нагляд за станом збереженості археологічних знахідок, у приватних колекціях артефакти є заручниками забаганок власників — як у випадку «скіфського золота», що якимось чином опинилося в Іспанії.
Мечі доби Великого переселення народів, вилучені з приватної колекції Валерія Горбатова. Походять, імовірно, з пограбованих поховань. Національний музей історії України. Фото автора
Один такий власник колекції — колишній нардеп Валерій Горбатов — утік до Росії. Він привласнив понад 7 тисяч предметів історичної спадщини, більша частина з яких походить з пограбованих пам’яток археології Криму. На щастя, його колекція залишилася в Україні, була конфіскована правоохоронцями й передана до Національного музею історії України, де тепер демонструється на виставці «День археолога: врятовані скарби». З початком повномасштабного вторгнення росіян власники незаконно здобутих предметів археології також почали масово вивозити свої речі за кордон. У ЗМІ останнім часом трапляються повідомлення про затримку митниками чергових археологічних знахідок, які «пересилали як запчастини до сільгосптехніки».
Предмети озброєння раннього залізного віку, вилучені в жовтні 2023 року Київською митницею під час спроби вивезення з України. Джерело: facebook | Київська митниця
Ще одна проблема приватних колекцій — підробки. Якщо є попит на «випадкові знахідки», буде й пропозиція. З одного боку, на попит відгукуються розкрадачі археологічної спадщини, які задля наживи не гребують грабувати поховання й давні поселення. З другого — шахраї, які виготовляють речі, схожі на археологічні знахідки. Зокрема, вилучені в Іспанії предмети — імовірно, підробки, а не незаконно знайдені предмети археології. Науковці зазвичай уникають консультування копачів і колекціонерів незаконно набутих предметів археології. А самі приватні колекціонери через брак експертизи нерідко не в змозі розрізнити підробку від оригіналу. Тому, якщо в приватному «музеї» ви бачите археологічні предмети, вони або походять з незаконних розкопок, або є підробками.
Читайте також: Виставити рахунок агресору й повернути культурні цінності: уроки Ризького миру
Активна купівля колекціонерами археологічних предметів для своїх приватних псевдомузеїв спонукає до «аматорського пошуку» (тобто пограбування археологічних об’єктів), а отже, заохочує до злочинної діяльності. А відкрите функціонування приватних «музеїв», велика частина колекції яких становлять незаконно здобуті предмети археології, популяризує і романтизує злочини проти археологічної спадщини.
Україна на міжнародному рівні з 2014 року бореться за «скіфське золото», доводячи всьому світу його належність державі, українському народу. Натомість належність українському народу багатьох археологічних об’єктів всередині самої країни залишається під загрозою.
Щоб припинити подальше нищення української археологічної спадщини «аматорським пошуком», потрібна не лише діяльність правоохоронців. Необхідне загальне усвідомлення небезпеки нищення пам’яток і загрози осідання артефактів у приватних колекціях, хоч би як вони себе називали. Не можна далі толерувати наявність псевдомузеїв, які привласнюють наше культурне надбання й заохочують до злочинної руйнації нашої історії.