Не дивлячись на те, що палестинські екстремістські угрупування сьогодні мають можливість застосовувати проти Ізраїлю ракети і реактивні снаряди, їх можна скоріше вважати більше «психологічною» чи «політичною» зброєю, коли порівнювати можливості палестинців з потугою ізраїльської військової машини.
Надії на швидке вирішення нового конфлікту, котрий спалахнув з новою силою між двома сторонами багаторічного протистояння, почали зникати після того, як палестинці перетнули червону лінію, розпочавши обстрілювати територію Ізраїлю нещодавно придбаними ракетами дальньої дії, які долітають до Тель-Авіва і Єрусалима.
І з усього видно, що палестинці налаштовані дуже рішуче. Так один із лідерів ФАТХа у Секторі Газа, письменник і впливовий політичний аналітик Яхья Рабах, надрукував дуже різку статтю «Знаки на дорозі – ізраїльська агресія і формування нової палестинської позиції!» у палестинській газеті Аl-Hayat. У якій він зокрема наголошує на тому, що «Ізраїль знову намагається змінити ситуацію через новий виток кривавого насильства, котре розпочалося з моменту вбивства командира військового крила ХАМАСу Ахмеда Джабарі. Ця хвиля насильства холоднокровно запланована правителями Ізраїлю у той час, коли ми розраховуємо на голосування в Генеральній Асамблеї ООН. Тоді, коли з’являється можливість позитивного підтвердження заявки президента Махмуда Аббаса про членство держави Палестина в Організації Об'єднаних Націй. Ця перемога палестинців здатна змінити правила гри, що написані ізраїльтянами, і переформатувати підходи до стандартів двосторонніх переговорів, оскільки в попередніх стандартах усі переговори проходили безрезультатно. Крім того, протягом найближчих тижнів і сам Ізраїль наближається до дострокових виборів, і цього разу конкурентні розрахунки стають більш складними. Тому, втрачаючи політичний ґрунт під ногами, головні герої цієї конкурентної боротьби намагаються вийти поза контекст політичного життя в Ізраїлі».
Читайте також: Сумнівне відокремлення Сектору Газа
Варто пригадати, що остання подібна війна з Сектором Газа, котра мала назву «Литий свинець», розпочалася 27 грудня 2008 року і закінчилася 18 січня 2009 року. І так само вона була спровокована діями палестинців. Як і тепер, тоді ракети з палестинських територій сипалися без розбору, і тоді палестинці також заговорили про відновлення терористичних актів, терористів-смертників і своє бажання нашкодити ізраїльтянам.
Сьогодні ж, якщо уважно подивитися палестинську пресу, то вона просто таки рясніє радістю щодо втрат, котрі у листопаді 2012 року несе Ізраїль. Та й, власне, як може бути інакше, коли Сектором Газа керують непримиренні політики з ХАМАСу, усі дії яких засновані на фундаменталістській ісламістській ідеології, котра контролює не лише повсякденне життя пересічних палестинців, а й і всю зовнішню політику.
Звісно, що палестинці мають право на проголошення своєї незалежної держави. Але навіть у випадку, якщо членство держави Палестина в Організації Об'єднаних Націй буде затверджено, то без визнання палестинцями Ізраїлю, їхня незалежність все рівно не буде повноцінною. Адже ізраїльтяни визнають її лише після того, як палестинці визнають сам Ізраїль. І іншого шляху до миру і до порозуміння між цими двома народами просто не існує.
Тому у жителів Сектора Газа є лише дві альтернативи: вони можуть і далі продовжувати підтримувати терористів з ХАМАСу в якості свого керівництва, і платити високу ціну за це, або ж вибрати нових лідерів, які готові і здатні зробити перший крок до укладання реальної мирної угоди.
Власне, ця нова війна не вигідна ані ізраїльтянам, ані палестинцям. На палестинських територіях цивільні особи страждатимуть від військових дій не менше, ніж ісламські бойовики. А в Ізраїлі війна в Секторі Газа не здатна принести популярності уряду Беньяміна Нетаньягу. Адже в пам’яті ізраїльтян ще свіжі спомини від короткої війни чотири роки тому, і для них значно важливіше зосередитися на проблемах своєї економіки.
Безумовно, дуже важливим є питання – чим може закінчитися вступ Ізраїлю у війну з Сектором Газа? Якщо ситуація нарощення ескалації продовжуватиметься, то наземне вторгнення до Гази здатне повністю змінити політичну динаміку. І що буде, якщо Ізраїль, у кінцевому підсумку, визріє до необхідності повторної окупації цієї палестинської території?
Ізраїль зараз знаходиться в політичному сезоні виборів і уряд має продемонструвати потенційному електорату гарантування безпеки і стабільності в країні. І уряд Біньяміна Нетаньягу в очах частини ізраїльтян виглядатиме безсилим і безпомічним, якщо він не буде спроможним зупинити шквал із сотень ракет, котрий обрушився на мирних жителів. Адже населення має реальний попит на безпеку.
Тому дозволю собі не погодитися з твердженням палестинського політичного аналітика Яхья Рабаха, з контексту яких випливає, що напередодні дострокових виборів, втрачаючи політичний ґрунт під ногами, теперішнім ізраїльським лідерам вигідна подібна конфронтація з палестинцями.
Бо те, що на перший погляд виглядає вигідним кроком, насправді може виявитися програшним варіантом. Адже в політичному плані, для політика калібру прем’єр-міністра Нетаньягу, подібні військові маневри виглядають досить ризиковано. Що видається майже безпрограшним варіантом на початку, може в підсумку призвести до катастрофи під час виборів.
Більшість ізраїльських політиків ніколи не вважають за доцільне запуск військової кампанії напередодні виборів. Військова операція тягне за собою відмову від контролю над передвиборчою ситуацією. Бо таким чином доля кандидата знаходиться в руках інших – помилка пілота, ракета, яка падає на дитячий садок, жертви серед цивільних осіб, не дотримання ізраїльтянами правил техніки безпеки під час обстрілів з боку палестинських територій.
Не дивлячись на те, що антитерористична операція «Хмарний стовп» отримала майже одностайну суспільну підтримку, прем’єр Нетаньягу не має жодної гарантії, що подібна підтримка буде тривалою. У цьому сенсі не варто забувати, що коли почалася друга Ліванська війна, то її підтримували 80% ізраїльтян, але великої частини цієї підтримки вже не було на той час, коли ця війна закінчилася.
Парадоксальність ситуації полягає ще й у тому, що лише місяць тому Беньямін Нетаньягу критикував колишнього прем’єр-міністра Егуда Ольмерта за те, що той провів дві непотрібні війни. При цьому підкреслюючи, що він сам не почав жодної війни під час своїх двох термінів перебування на посаді прем’єра.
Але Нетаньягу, мабуть, не взяв до уваги внутрішню динаміку на півдні Ізраїлю. Очевидно, що він не хотів цієї війни, але війну спровокувала ситуація у Секторі Газа. І тому прем’єр робить усе можливе, щоб уникнути наземної операції. Бо якщо під час наземної операції будуть вбиті солдати, то це завжди негативно сприйматиметься в ізраїльському суспільстві. Проте, якщо це трапиться напередодні виборів, то це буде катастрофою.
Можна сказати, що в порядку денному в Ізраїлі відбулися суттєві зміни. Соціальні питання відходять на задній план, і вся увага концентрується на питанні безпеки. Навіть, питання ядерного Ірану перестає бути першорядним, і найбільш пріоритетним стає питання палестинців.
Хоча як можна вести переговори з палестинцями, якщо вони не визнають права на існування Ізраїлю. Тому ізраїльтяни змушені шукати захист від сусідів, які їх ненавидять. І головною ціллю для ХАМАСу в нинішній війні з Ізраїлем є не обов’язково перемога. Великою мірою, палестинці перевіряють і тестують, наскільки міцним є їх зростаючий союз з новим ісламістським керівництвом Єгипту та підтримка арабського і мусульманського світу загалом.
З іншого боку, для прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу військові дії у Секторі Газа можуть прокласти шлях до удару по Ірану. І якщо нещодавно прем’єр-міністр пишався тим, що ніколи не був причетним до ізраїльських війн, то зараз він опинився за декілька кроків до того, що саме йому доведеться проводити їх одночасно аж дві.
Чим може закінчитися війна Ізраїлю з Сектором Газа? І взагалі як довго вона може іще тривати? У цьому сенсі варто розглядати не тільки військовий, але й політичний передвиборний контекст. Військовий контекст визначає те, що затягування конфлікту представляється ризикованою справою для Ізраїлю. Бо хоча системи ПРО в цій країні серйозно оновлені, але їй доведеться мати справу з краще озброєним ХАМАСом, котрий до того ж користується ключовою підтримкою ісламістського уряду в Єгипті.
Отже виглядає на те, що головне завдання Ізраїлю в цій листопадовій воєнній кампанії – це знову взяти ситуацію під контроль після ракетного обстрілу з території Сектору Газа і знищити наявний потенціал ХАМАСу з виробництва ракет.
З політичної ж точки зору уряд Нетаньягу не зацікавлений у вторгненні до Сектору Газа. Єдиною метою подібної операції могло бути повне знищення ХАМАСу, проте момент для цього упущений, оскільки тепер на стороні цього терористичного руху стоїть ісламістське керівництво Єгипту. Тому можна спробувати зробити припущення, що зараз Ізраїль, швидше за все, проведе більш коротку і цілеспрямовану операцію.
Втім, можна висунути ще одне припущення. Ліквідувавши одного з лідерів ХАМАСу, Ізраїль, перш за все, намагався вразити Іран. А враховуючи той факт, що основною причиною такої ворожості Ірану до Ізраїлю є його конфлікт з палестинцями, війна з Сектором Газа має усі шанси перерости у війну з Іраном.
Адже ніхто інший, як Іран поставив палестинцям більшу частину ракет, якими вони нині обстрілюють територію Ізраїлю. Також Іран є одним із основних спонсорів терористичного ХАМАСу. Тому не можна виключати нанесення попереджуючих ударів по Ірану, мотивацією яких буде підрив спонсорів ХАМАСу і намагання переконатися у тому, що «хамасівці» не отримають з іранських рук зброї масового знищення.
Ситуація в близькосхідному регіоні може загостритися ще й тому, що до конфлікту може підключитися і президент Єгипту, ісламіст Мохаммед Мурсі. Намагаючись своїм втручанням набрати очки в єгипетському суспільстві, яке вже втомилося від його пустих обіцянок позитивних змін, котрі чомусь ніяк не настають.
І як вважає єгипетський експерт Хайрат Хаммад: «Якщо президент Мохаммед Мурсі розпочинатиме будь-які серйозні дії і прийматиме свої остаточні рішення без ґрунтовних і усесторонніх консультацій з дипломатичним корпусом і експертами в галузі політики, то це може коштувати Єгипту дуже багато чого. Адже Ізраїль може вдарити двох птахів одним каменем. Першим – ХАМАС, Ізраїль хоче усунути його повністю. А другим птахом може стати Єгипет, який буде підданий серйозним міжнародним санкціям в результаті порушення ним Кемп-Девідського мирного договору».
Таким чином: постійні провокації з боку терористів із ХАМАСу і військова відповідь на них з боку Ізраїлю, вже запустили механізм можливих великих змін на Близькому Сході. Якими точно будуть ці зміни зараз сказати важко, але після «арабської весни» ситуація в близькосхідному регіоні і так докорінним чином змінилася, а листопадова війна Ізраїлю з палестинцями із Сектора Газа вносить до цих змін свою дуже суттєву корекцію…