Чим є український шоу-бізнес

 

Юрій Макаров, «Український тиждень»

 

Ми хочемо лікувати звичаї чи намагаємося захиститися? До лікування ми ще не дійшли у своєму розвитку, а щодо захисту – це кричуща ситуація. Той продукт, який ми споживаємо, заздалегідь підлаштований під потреби й під «цензуру» (йдеться навіть не про політику) дуже специфічного російського корпо­­ративного ринку. А те, що є справді вартісного в російському шоу-бізнесі (не кажучи вже про авторську пісню, про «підпільний» рок і т. ін.), до нас просто не потрапляє, ми його не бачимо й не чуємо. Інша проблема – український шоу-бізнес не дуже професійний і не дуже відповідальний. Мати перед собою 46-міль­­йон­­ний ринок і не знати, як із ним упоратися – це вже, погодьтеся, занадто. Звісно, легше орати чужу ниву.

 

 

 

 

Московський шоу-бізнес є перетравленим європейським се­­конд-хендом, а український шоу-бізнес – це те, що тільки з Росії вийшло, а в нас починає заковтуватися. Ще в 1990-х роках можна було бачити яскравих українських виконавців, але за неповне десятиліття все змінилося – ми спостерігаємо переважно навалу пластикових стаканчиків, гуртів-одноденок.

З погляду інформаційної безпеки Україна програла ці бої і навіть оборону ніколи не виставляла. І перетворилася на такий собі сировинний придаток Росії.

 

 

Валерій Умрихін,  арт-директор музичного клубу «ДБК»

 

«Продукт, зроблений для російського ринку» – ось це і є власне діагноз українського шоу-біз­­несу. Є така приказка: якщо невідомо в чому справа, отже, справа в грошах. Повин­­на бути регуляторна політика, якої в нас немає. У нас є суцільний базар. Чим відрізняється бізнес від базару: в бізнесу є чіткі й зрозумілі рамки, а в базару – як карта ляже. Карта Україні так і не лягає. І ніхто з чиновників за останні 18 років про це не задумується.

 

Більше творчості – менше нарікань

 

Каша Сальцова, гурт «Крихітка»

 

Єдина проблема в поп-музиці, яку я бачу, – це коли люди, котрі вміють писати українською мовою, соромляться творити несерйозні та легкі пісні. Наші артисти мають перестати комплексувати і намагатися підлаш­то­­ву­­ва­­тися під систему, якої не існує: ну немає українського шоу-бізнесу! Тому жоден із нас не є гравцем у вітчизняному шоу-бізі. Ми обговорюємо те, що далеко від нас. Я займаюся тільки музикою. Треба працювати на неіснуючий український шоу-бізнес. Немає жодних загроз ззовні, а лише дуже ліниві українські руки, сховані за спиною.

 

Сергій Пантюк, поет, співорганізатор музично-літературних фестивалів

 

Скільки разів ми чули по телевізору «Кому вниз», «Рутенію», «Вій»? Ми їх не чули, натомість переважно лунає російський кримінальний шансон – чужий українській ментальності. Насправді ось це і є політика нашої держави. Таку політику треба ламати. Можна робити певні ультрарадикальні речі. А щодо нібито низького рівня наших слухачів, то це цілковита нісенітниця, бо український слухач позбавлений вибору. Він приходить на базар і бачить однотипний продукт та жодних альтернатив. Він купує, бо немає іншого. Ось уся банальна і патова ситуація.