Останнім таким закликом, що був розтиражований ЗМІ, є звернення формації донських козаків Луганщини до Владіміра Путіна. Щоб зрозуміти вагу і наслідки таких демаршів, треба дати коротку історичну довідку. Після 1991 року (і трохи раніше) в Росії і Україні розпочався рух за відновлення козацтва. Важко сказати, наскільки це можливо, враховуючи фактор часу, адже козацтво міцно пов’язане з певною добою, тому його існування в ХХІ столітті є настільки ж проблематичним, як існування лицарства.
За зовнішньої подібності цих процесів відновлення, вони в Україні і Росії є суттєво різними. Українське козацтво було основою націєтворчих процесів у XVI – XVII – XVIII ст.ст., осердям української державотворчості, про що свідчив специфічний полковий устрій Держави Війська Запорізького гетьмана Богдана Хмельницького, найактивнішими учасниками і керівниками антифеодальних повстань. Цей демократичний дух українське козацтво зберегло до останніх днів свого існування і він відтворюється в його новітніх формуваннях сьогодні, адже нині це є суто громадське самодіяльне явище в Україні.
Нинішнє українське козацтво здебільшого виступає як сукупність де-факто фольклорно-культурницьких об’єднань з певними мілітарними ознаками, головне у вигляді військової ієрархії, офіцерських звань та одностроїв. Мало хто з керівників цих об’єднань втримується від спокуси присвоїти собі генеральський чин (особливо якщо у військовому білеті у військкоматі записано звання не вище за капітана), тому лави нашого козацтва рясніють «генералами». Насправді цей рух незрідка справляє враження ігор для дорослих чоловіків.
Історія російського козацтва – інша. Розпочавши свій шлях антидержавним бунтарством, повстаннями проти московського царя на чолі з Болотніковим, Разіним, Булавіним, Пугачовим, російське козацтво поступово стає збройним авангардом спочатку Московського царства, а потім Російської імперії. Чимало земель імперії на сході було для неї завойовано саме козаками (Сибір, Далекий Схід, Північний Кавказ, Центральна Азія і т.д.). Тому козацькі ідеологи сьогодні небезпідставно стверджують: «Козаки створили Росію». З бунтівного елементу (в російській мові побутувало прислів’я: «Єлєц всем ворам отєц» – Єлєц – це місто на заході нинішньої Ліпецької області РФ, а колись південна околиця Московської держави, де збиралися вороги царської влади – «вори» – переважно козаки) російське козацтво перетворюється на стовп імперії, на її військову і поліцейську силу. В ХІХ, на початку ХХ ст. козаків використовують для придушення повстань і заворушень, для розгону мітингів і демонстрацій, для каральних акцій. Під час громадянської війни і дещо пізніше російське козацтво пережило організоване більшовиками «розкозачування», позбавлення всіх історичних прав і привілеїв цього соціального стану, роззброєння і масові репресії. Це призвело до того, що під час Другої світової війни козаків на боці Німеччини служило так багато, що у штабі ваффен-СС було утворено спеціальне управління козацьких військ. Донські, кубанські й терські козаки були об’єднані у кавалерійський корпус СС. Керівним діячем цього руху стане колишній отаман Донського козацького війська генерал Пьотр Краснов.
На відміну від України, у Російській Федерації процес відродження козацтва одразу ж узяли під жорсткий державний контроль, не допускаючи виникнення жодних не лояльних до Кремля і цілісності Росії формувань. При Генеральному штабі Збройних сил РФ виникло Управління козацьких військ, яке певний час очолював колишній командувач російським військовим угрупованням у Чечні генерал армії Трошев. Козацькі війська розглядаються російським військовим командуванням як допоміжна сила і резерв регулярної армії. Російські козацькі підрозділи здатні брати повноцінну участь у збройних конфліктах середнього і низького рівня інтенсивності.
Чимало козаків мають бойовий досвід, набутий під час збройних зіткнень у Придністров’ї, на Кавказі, в Югославії. Козацькі формування у взаємодії з російською армією можуть виконувати провокативні функції на території суміжних держав. А враховуючи, що на 1913 рік у російській армії нараховувалось дюжина козацьких військ: Донське, Кубанське, Терське, Астраханське, Уральське, Оренбурзьке, Семиріченське, Сибірське, Забайкальське, Амурське, Усурійське, Єнісейське, а вихідці з цих російських регіонів представлені в Україні, РФ має практично необмежені можливості створення своїх парамілітарних структур на наших теренах. Донські, кубанські, терські козаки в Україні – це напіввійськові формування іноземної держави. Але компетентні українські органи не бачать їх упритул, помічаючи «незаконні збройні формування» лише на київському Майдані, де це не виходить за межі елементарного самозахисту від терору і насильства з боку так званих правоохоронців. Між тим, російське козацтво в Україні постійно демонструє дуже високий рівень українофобії, а в Криму ще й татарофобії, сприяючи провокуванню конфліктів із кримськими татарами. Типологічно ці формування козаків нагадують Судетський добровольчий корпус Конрада Генлейна у довоєнній Чехословаччині …