Чи зробить Європа історичні кроки для власної незалежності та суб’єктності?

Саміт Європейського союзу 18-19 грудня виходить далеко за межі чергової дискусії про фінансову підтримку України. Йдеться не лише про механізм кредитування чи правові конструкції навколо заморожених російських активів, а про фундаментальне питання європейської безпеки, політичної відповідальності за власне майбутнє та стратегічної суб’єктності ЄС у російській війні, що визначає майбутнє континенту.

Напередодні саміту 17 грудня президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн на пленарних дебатах Європейського парламенту представила своє бачення й фактивно відповіла Трампу, відреагувавши на нову стратегію національної безпеки США. Ключове з виступу – Європі потрібно ставати незалежною, брати відповідальність за власну безпеку та й надалі підтримувати оборону України.

Президентка Єврокомісії використала виступ для просування шляхів фінансування України, запропонувавши два варіанти перед засіданням Європейської ради:

• використання російських активів (на які хотіли посягнути США);
• запозичення ЄС.

Виступ Урсули фон дер Ляєн є важливим сигналом для Європи: континенту час серйозно переосмислити своє геополітичне становище у світі, що стрімко змінюється. Здатність Європи діяти як незалежний геополітичний гравець безпосередньо пов’язана з перемогою України у війні з Росією.

This EUCO comes at a decisive time.

We have one ultimate goal: peace for Ukraine through strength.

And covering Ukraine’s financial needs for 2026-27 is essential for that.

Two proposals are on the table.

We agreed that we will find a solution today. pic.twitter.com/sVUStPaXxL

— Ursula von der Leyen (@vonderleyen) December 18, 2025

Її виступ концептуально відрізняється не лише глибшим усвідомленням загроз і наративів, а й прямим закликом покладатися передусім на власні сили після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Для українців, звісно, болісно чути фокус саме на 2022-му, адже Європа й безпекові гарантери — зокрема США та Велика Британія — не лише не зупинили російську агресію у 2014 році, а й фактично допустили повномасштабну війну – геноцид.

У виступі президентки Єврокомісії не лише Росія – загроза Європі, як це було в сотні виступах до цього. Йдеться про «світ хижаків», трансакційний світ без цінностей. Учорашнього миру більше не існує. І замість ностальгії Європі треба власний план, аби ніхто не вирішував, яким буде її майбутнє.

Очевидно, що колишній союзник – США, до безпекової парасольки якого 80 років звикли в Європі, тепер уже суперник Європи з непрогнозованими діями. Про це свідчить і виступ віцепрезидента США Венса в Мюнхені на безпековій конференції в лютому, і поява стратегії США з нацбезпеки наприкінці цього року, яка лише укріпила в тексті документу нові підходи до відносин США-ЄС, де американці дозволяють собі не просто втручання в політику європейців, але і принизливо натякають на низьку конкурентність та неспроможність гарантувати власну безпеку.

Саме тому у виступі з’являється порівняння, що не лише Європа втрачає частку у світовому ВВП – з 25 % у 1990-му до 14 % сьогодні. Але й США нічим не кращі, бо рухаються тим самим шляхом: з 22 % у 1990-му до 14 % нині.

Урсула фон дер Ляєн дуже точно вказує на стрімке економічне зростання Китаю, частка якого у світовому ВВП зросла з 4 % у 1990 році до 20 % сьогодні.

Саме це і турбує Сполучені Штати, які  оголосили про концентрацію зусиль на протидію Китаю, змінивши свої стратегічні пріоритети.

Пригадую, як рік тому в Конгресі США на слуханнях один з експертів сказав, що завдання РФ – це посварити США та Європу, щоб Америка була out from Europe. І це насправді вигідно Китаю.

На жаль, без перемоги України та союзництва з Європою, США мають вкрай низькі шанси виграти суперництво з Китаєм.

Президентка Єврокомісії відверто говорить про потребу незалежності ЄС, навіть якщо для багатьох скептиків це виглядає нереалістично. Втім, іншого шляху для європейської цивілізації немає.

Водночас у виступі вона практично не говорить про стратегії для досягнення незалежності. Запропоновані рецепти, зокрема кроки в напрямку енергетичної незалежності, не витримують критики. «Завдяки REPowerEU імпорт російського газу – як СПГ, так і трубопровідного – скоротився з 45 % на початку війни до 13 % сьогодні; імпорт вугілля – з 51 % до нуля; а сирої нафти – з 26 % до 2 %» – подібні повільні кроки – не дорога до незалежності. Ба більше існують розрахунки, що показують, як Європа купує російські енергоресурси у більших обсягах, ніж надає допомоги Україні.

У 19 пакеті санкцій заборона на закупівлю російського скрапленого газу вступає в дію лише з 1 січня 2027 року. Європа не змогла зробити цього за 4 роки повномасштабної війни (мовчимо про те, що після вторгнення в 2014-му, з 2015 року Меркель будувала ПП2, а Литва зараз боїться зупинити транзит газу через свою територію в Калінінградську область).

Найефективніша стратегія Європи на шляху до незалежності — продемонструвати перемогу над Росією. Тобто допомогти Україні не за принципом «стільки, скільки треба, щоб вона залишалася щитом Європи», а стати з нами пліч-о-пліч. Бо це не війна проти України. Це війна в Європі і війна проти Європи. І лише спільна перемога зробить Європу суб’єктом. Це і є шлях до незалежності.

У виступі президентки Єврокомісії є реалізм і розуміння викликів сучасності. Але немає стратегії і політичної волі швидко втілювати озвучені кроки, щоб задекларований намір незалежності не залишився лише промовою з трибуни Європарламенту.

Урсула фон дер Ляєн каже про «момент незалежності Європи» і справді вона робить багато правильних речей – правильних радше для мирного часу. Але момент справжньої незалежності Європи настане тоді, коли до фінансових ресурсів додасться воля. Воля не просто бити у відповідь, а діяти рішуче – за 19 дронів на території Польщі направляти 19 дронів на територію РФ. А ще краще грати на випередження.

Коли, крім планів, буде рішучість. Коли, крім бюджетів, буде дух наступу, а не оборона ціною українських життів. Європа не буде незалежною без здатності рішуче ухвалювати рішення.

Незалежність не купується грошима. Вона здобувається готовністю воювати. А європейські столиці все ще сподіваються, що якось «обійдеться». Не обійдеться.

Звісно, варто враховувати всю обережність: у ЄС формування політики та ухвалення рішень — значно складніший механізм, ніж у США часів Трампа, у тоталітарній путінській РФ чи в Китаї. Тому слабкість Європи, зокрема через складність процедур в ухваленні рішень з наданням Україні репараційного кредиту, має змінити підходи.

Загалом добре, що Урсула фон дер Ляєн готова дотискати ЄС у репараційному питанні. Однак є важливий нюанс: вона пропонує два шляхи — за рахунок заморожених активів або через запозичення ЄС. Рішення досі не ухвалене.

Торг триває.

А торг під час війни – це слабкість. Уявіть: ви стоїте перед палаючим будинком, а пожежники обговорюють, чи брати воду з річки, чи з гідранта. Поки вони обговорюють – будинок згорає.

Україна горить зараз. Кожен день торгів – це десятки загиблих. Потрібна воля. Потрібне жорстке лідерство. Потрібно сказати: ось рішення, ось гроші, ось зброя (і до речі, німці могли б нарешті дати Тауруси).

Європейці думають, що горить Україна. Але коректніше сказати, що ми перебуваємо в одному літаку — в європейському домі. Просто європейці вважають, що летять бізнес-класом, а українці — економом. Та якщо пожежа охоплює економ-клас і йому не допомагають, зірветься весь літак — і шампанське з бізнес-класу не врятує.

Саме Урсула в 2025 році зверталась до концепції перетворення України в steel porcupine. Добре, що президентка Єврокомісії розуміє концепцію «їжака» або «броненосця» для України – озброїти Україну до зубів, щоб ніхто більше не наважився напасти. Розумно.

Але є нюанс: недостатньо просто озброїти Україну. Потрібно стати пліч-о-пліч з нами.

Європейці мають усвідомити просту річ: воювати доведеться. Питання лише – рано з нами, чи пізно й без нас. Якщо Європа думає, що може «підтримувати» Україну фінансово і залишитися осторонь – вона помиляється. Росія не зупиниться. Вона йде далі. Бо коли після дронів та ракет російські танки з’являться у Варшаві чи Вільнюсі, європейцям не допоможуть ані 800 млрд євро оборонного бюджету, ані SAFE з EDIP.

Допоможуть лише солдати, які або воюють зараз разом з нами, або помруть потім без нас.

Ну й що тригерить найбільше. Урсула говорить про «підвищення ціни війни для Росії». Але не про перемогу України. Перемогу замінили «перемовини». І це теж ознака страху сваритися з Трампом, коли Європа не готова до протистояння з хижаками.

Не про деокупацію. Не про Крим та Донеччину. Чому? Все забули?

І чому з порядку денного в контексті України в останніх заявах зникла територіальна цілісність? Раніше говорили: «підтримка суверенітету і територіальної цілісності України». Зараз – лише «суверенітет».

Це не випадковість. Це підготовка громадської думки до «реалістичних компромісів». Де «реалістичний» означає «окуповані території залишаються російськими». Де «справедливий мир» означає, в кращому випадку, «заморожений конфлікт».

Україні потрібна не «висока ціна для Росії». Україні потрібна перемога. А перемога означає: всі окуповані території повернуті. Всі. Без винятків. Без «але». Без «треба бути реалістами». Й коли найближчі друзі починають грати в таку гру, вона може закінчитися дуже погано для них.

Історія показує: європейські столиці – Берлін, Париж, Брюссель, Рим – часто починають сильно. Гучні заяви. Тверді позиції. Принципові промови. А закінчують компромісами. «З урахуванням реальності». «Беручи до уваги інтереси всіх сторін». «В ім’я миру». Й наразі для цього є США, які роблять всю брудну роботу за європейців.

Україна вже бачила це кіно. У Будапешті 1994-го. У Мінську 2014-2015-го. Це кіно завжди закінчується однаково: Росія отримує те, що хоче. Україна отримує обіцянки, які нічого не варті. І, як наслідок, найвірогіднішим сценарієм є війна уже на європейському континенті.

Європа має змінитися, щоб вижити. Змінитися, щоб не розчинитися на шахівниці тих, хто посягає на нашу свободу і планує повномасштабне вторгнення у європейський дім.