Слабкість Європи особливо відчутна на периферії: у Греції, Португалії, Іспанії та Італії. Однак у деяких аспектах становище Франції гірше. Упродовж останніх 25 років серед усіх країн ЄС лише Італія мала повільніше зростання. Дефіцит бюджету у французів перевищує італійський, а поточного рахунку – найбільший у єврозоні. Однак найболіснішим є контраст із Німеччиною. З моменту запровадження в 1999 році євро ВВП Франції на особу зростає лише на 0,8% річних, тим часом у східної сусідки цей показник сягає 1,3%; 1999 року французькі витрати на робочу силу для виготовлення одиниці продукції були нижчі, ніж у ФРН, а нині зросли; обсяг експорту у французів тоді дорівнював майже 60% німецького, тепер він становить менш ніж 40%. Рівень безробіття у Франції – майже 11% (найвищий за останні 16 років); у Німеччині – лише 5% (найнижчий за останні 20). Тоді як у більшості країн єврозони спостерігається зростання, Францію, схоже, охоплює чергова рецесія.
Її слабкість перешкоджає намаганням стабілізувати євро. Звичний франко-німецький двигун ЄС став несправним, а брак реформ у Франції гальмує заходи на кшталт створення банківського союзу, необхідні для підтримки єдиної валюти. Тож платники податків у ФРН запитують, із якого це дива вони мають фінансувати нереформовані французькі практики кредитами?
Соціаліст Франсуа Олланд поки що нічого не може вдіяти. Він був проти заходів надмірної економії, та це нічим не допомогло. Замість того щоб зменшити державні витрати (які сягають 57% ВВП країни, а це найвищий показник у єврозоні), він підвищив податки, зокрема до 75% для високооплачуваних працівників. Замість належної пенсійної реформи, що була проведена в багатьох країнах, Олланд ледь продовжив строк сплати пенсійних внесків. На відміну від периферійних країн, що взялися за глибокі структурні реформи, французький президент майже не лібералізував ринків праці й товарів і майже не скоротив соціальних видатків, які у Франції найвищі в усій Організації економічного співробітництва і розвитку.
Спускання реформ на гальмах завело Олланда в нікуди. Згідно з нещодавніми опитуваннями, він найменш популярний президент за всю історію П’ятої республіки; багато молоді планує виїхати із країни. Однак тепер блиснув промінь надії. У новорічному зверненні Олланд нарешті серйозно заговорив про урізання податків і державних витрат, підвищення конкурентоспроможності й створення більш сприятливого інвестиційного клімату. А французьким бізнесменам запропонував «пакт відповідальності».
Реформи у Франції вимагатимуть масштабних змін: зараз там зависокі податки й завелика соціальна відповідальність держави. І те, й те варто зменшити. Необхідні лібералізація ринку праці, глибша пенсійна реформа й суттєве скорочення соціальних податків для бізнесу.
Останній шанс Олланда
Внутрішня політика президента досі давала виборцям усі підстави скептично ставитися до його обіцянок. Однак він устиг продемонструвати певну сміливість у зовнішній. Тепер у його-таки інтересах зважитися на радикальні дії в самій країні.
Якщо Олланд не зарадить економічним проблемам, він не матиме шансів на переобрання 2017 року. Подолати труднощі йому буде непросто, адже Франція має завеликі борги, тож реформи – єдиний вихід. До наступних виборів лідер офіційного Парижа має вдосталь часу для змін. У французьких президентів широкі повноваження, і він готовий проводити реформи власними указами, без прийняття відповідних законів. Правоцентристи нині розгублені: частково через стрімкий успіх «Національного фронту» на чолі з Марін Ле Пен. На лівому фланзі Олландові теж боятися нічого, попри непопулярність серед деяких представників його партії; та й французькі ліві у будь-якому разі зазвичай більш схильні до реформ, ніж праві.
10 років тому Німеччину називали «хворою Європи», відтак соціал-демократ Ґергард Шредер вдався до радикальної лібералізації, і країна вирвалася вперед. Те саме може зробити і Франція, коли її президентові не забракне рішучості.